Игра в серфинг. Иешуа

Ієшуа зіщурив очі, стискаючи долонею підборіддя.

Голитися щодня - то велика розкіш. От якби погодитися на пропозицію Мано, можна б було не тільки голитися, але й купити файного сукна, не ходити як задрипанець, чому постійно докоряє мати.

Хоча іноді він відчуває, що не так вона й вірить в те, чим дотикає,  обірветься на пів-слові, ніби зрозуміла, шо не те меле, замовчала, ніби хтось неведимий в її голові її лає; потім плаче, каже, шо так, згадала дешо, але ж він знає, через шо то.

Їноді вона говорить, що в нього інша доля, що він народжений для вищої справи, він не такий як всі. Та яка мати того не говорить, і як далеко тії вищі мети, від столярного діла, від чорнобрових дівчат, що пруть сукно на слизькому камінні річки, від того, що батько намікає йому, шо треба вже б у свої 25 і свою хату мати, привести туди дружину, виховувати дітей.

Мати ворчить, коли чує то від батька, а він ніби сам соромиться і ховає очі; Ієшуа знає, батько бажає йому тількти кращого. Може з ним самим щось не так? Якась таємниця, яку мати з батьком замовчують?

Він не може кохатися? Може через якусь родову травму він не матиме дітей? Та ні, в нього все нібито як і в других. В дитинстві ще, плескаючись у річці з Петром і Йоною вони мірялися своїми штуками, в нього було як в Павла, в Йони була найдовща, та ненеабагато, чи може через таке не бути дітей? Цікаво, чи Паволові батьки говорять йому те саме?

Не те шоб можлива неповноцінність була найголовнішою його поблемою в житті, та те було болюче питання, хто знає, як все насправді, а в Ієшуї - дівчина Марія, лагідна, чиста, донька Манова. Й батьки її ніби люблять майже як доньку - з Мано вони сусідують не так довго, бо, коли Ієшуа ще малий був, вони мусили багато подорожувати, поки не зупинилися тут -  але все одно якось прохолодно до неї ставляться. Ієшуа питав їх, чим вони їм не до вподоби, вони казали, що , просто, не час ще, не поспішай, казали, а самі його ще більш заплутували. Але Ієшуа поважав батьків, не допитувався сильно - вони батькі, то в житті доброї людини найголовніше.
Але такі поспішив, не втримався.

То Марія не давала йому спокою. Чемна дівчина, вона теж не розуміла двійного ставлення до неї батьків Ієшуа, хоча намагалася все робити якнайкраще. Мало того, ще не побравшись, отримав від неї Ієшуа любощів, ще тижня нема як. Була вона на річці і він туди пришелепав, знов замріяний якіь, у думках своїх. Не зразу й помітив її, просто сів на березі, дивлячись у воду. Вона його окликнула, і був вечір, і тепло гріло зникаюче сонце, і любилися вони на зеленій галявині надрічкою, поки не стемніло. Боязко було їй, та йому, здається, ще боязкіше (згадуючи про те Марійка завжди посміхалася - може в нього і є мета якась неземна, та земну його мету, чоловічу, знала вона добре). Тому й була останній тиждень занепокоєна - Ієшуа обіцявся поговорити з батьками й іти свататись, та вже субота, а сватів і не видно.

 ЇЇ заспокоював лише батько, грузний сивий Мано, найзаможніша в селі людина, він знаходив мову і з переселенцями-наймитами, і з воїнами, що збирали данину. В чутки про вбивства і гвалт з боку збирачів він не вірив, бо по-перше, не бачив на власні очи, а по-друге, вважав, що як якись пройдисвіт пестощів отримав, то заробив сам, порядна людина завжди собі вихід знайде.

Мано був людиною ззовні жорсткою, навіть тиранічною, та то було лиш напускне, панцир, яким він оброс, виховуючи Марію без матері, яка вмерла при пологах. Марійка росла своєнравною, могла і на батька прикрикнути, чи з буйної вечірки його під руки вивести. За те і любив її більш за все, хоча й, зрозуміло, тієї ніжної любові соромився.

Ієшуа йому подобався. Голова на плечах є, плечи міцні, батьків поважає, і дочці він до вподоби. Тому і кликав його до себе, гешефт разом робити - Ієшуа знався на столярній справі, а Мано мав коней, шо могли б розвозти вироби по селах і, оскільки часто бував у Місті, міг регулярно привозити дерево; Мано у місті знали і поважали, то його ніколи не надують ні за ціною, ні за якістю. 

Він вже натякав про це Ієшуа, але сьогодні ввечорі збирався обговорити всі деталі і до того ж поставити питання щодо його побрання з Марією - то все, за думкою Мано, тягнулося занадто довго. І набагато надійнише працювати із зятем ніж з сусідом, чи не так?

Саме для цього і запросив Мано  Бітьків Ієшуа сьогодні на вечерю.

Мати Їєшуа зранку почувалася недобре. Списувала то на просту втому, що властива кінцю тижня, але десь глибоко в серці розуміла, не в тому справа, щось повинно статися, щось недобре, але таке, що змінити не можна. Вона розповіла то чоловікові, але він не втішив її, як бувало, зразу ж замовк, ніби знав дещо, про шо вона й гадки не мала. "Шо трапилося? Ти шось знаєш, розкажи мені!" - питала вона чоловіка, а він відмовчувався. Ввечорі, перед тим як ідти на вечерю до Мано, він покликав сина до себе.

"Синку, мушу тобі дешо сказати. Я завжди знав, що той час настане, але зараз слова не йдуть з горла. Ти вже достатньо дорослий, ти маєш піти звідси, піти від нас, від усього, навіть від Марії"

Але ж...

Не сперечайся синку, то не мною і тобою вирішено, і про це я збираюся сказати Мано. Я знаю, він бачить тебе зятем, але тому не бути, поки я живий. Мано гарна людина, Марія нам майже донька, але тому не бути... Ми матемо через те великий клопіт, та ще більший клопіт матимеш ти... Багато що попереду в тебе...

Але ж батьку, я з Марією...

Я знаю синку, в неє буде хлопець, Ми назвемо його Авелем, як одного з перших синів людських,  він пастимо овець і одного дня теж стане перед тяжким вибором. Та багато речей я не хтів би знати, та шо поробиш. Не плач синку, збирася з силами, благословляю тебе...

Ієшуа став на коліна. Батько окропив його чоло і довге до плеч волосся водою. Тричи. Прошепотів молитву, прижав до себе, ховаючи сльози.

...Згодом всі троє (Ієшуа і батько з матір"ю) похмурі увійшли до Манової хати. Марія, ще мить тому привітена та румяна, зблідла і ледве не вронилиа кувшина з вином.

- То сусіди, чи не похорон я Вас кликав? То я знаю, шо Вас потішить, зара доню...

- Чекай-но Мано, ми ненадовго (чомусь Ієшуа відчув, що говорити має не батько, а саме він). Сьогодні я йду геть з села.

Мано зробив вигляд, ніби нічого не зрозумів.

- Десь їдеш на заробітки?

- Ні, просто йду.

- І де ж ти підеш, шо робитимеш?

- Ще не знаю, буде видно.

- Як це, буде видно? Ти шо, мала дитина? Де буде видно? На лобі то в тебе буде видно, чи то миша хвостом на піску напише? Чи ти шось задумав, напевне, задумав, і казати не хочеш? А-а-а, вирішив сам до міста податись,  в обхід мене? До кого, до Старого Мені, до Жули, до кого, бестія, відповідай!

(Мано розлютився не на шутку - цей сопляк, як в свому житті не бачив нічого хоче його, МАНО!, навколо палця обвести! Да як він сміє! Після всього доброго, що він зробив для нього і його батьків! Щенок, авантюрист, а ще хтів Марійку-золотце йому віддати! Породнитися з цим неголеним!)

- Мені не  цікаво, шо маєте для мене ви, Мано, чи Меня, чи будь-хто. То моє рішення.

(Зі ступору вийшла Марійка. Геть бліда, губи тряслися, зкривилися, готові виштовхувати прокльони.)

- Як же ти зпромігся взагалі казати це! Ти ж мені обіцяв! Ти пам"ятаєш, шо ти мені обіцяв?! В чому клявся?!

- Я обіцяв те, шо не міг обіцяти. Пробач мене!

- Ні любий, я свою доньку плюндрувати не дозволю! Ти вийдеш звідси або моїм зятем, або мертвим!

З цими словами він вхопив Ієшуа за рукав. Парубок розвернувся і спробував пройти до дверей. Але Мано був принаймні вдвічи важчий, зсунути його  з місця було не так вже й легко.

Марія плакала. Як він міг? Куди він йде, і головне - шо скажуть люди, загублену репутацію не повернеш, знов дівинкою на ранок не прокинешся!  Але який він виявився пройдисвіт! Була б її воля...

Наступну думку Марія без затримки реалізувала: скокнувши до дверей, в яких гурбилася сусідська сім"я, долонею з розмаху лиснула здивованого Ієшуа по пиці. І ще раз. Коли била втретє (хоча долоня боліла вже після другого ляпаса), Ієшуа, з початку розгублений і здивований,  ніби заспокоївся і підкорився.

Збуджений такою поведінкою доньки, старий Мано вже без будь-якого сумління, почав гнати Ієшуа геть у двері: штовхав вузловатими ручищами, пинав ногами.

Мати Ієшуа, захлинаючись сльозьми, просто дивилася на цей гвалт, мов зцепеніла. Оторопавши - ринулась на допомогу синові, але стримав чоловік: обійняв її лагідно, але з силою, утримав, говорячи, так має бути, саме так і має бути. Мати обмякла в чоловікових обіймах.   

Тим часом червоний від люті, з викаченими очима тащив Мано Ієшуа за волосся, тащив по землі, незважаючи на тихі благання матері Ієшуа. Тащив, поки не витяг за ворота, тоді пнув ногою парубка і відпустив руку. В долоні лишився комок чорного волосся.

По обличчю Ієшуа текли сльози. Припорошені пилом, сліди від солоних крапель перетворилися на темні смуги, від очецй до рота. Ієшуа скиглив, він не знав, що то не Мано жене його, то жене його до його призначення лагідна рука Того, з кім він безмовно розмовляв на березі річки, того, хто вибрав для нього той шлях, і кому байдуже, що там планує собі якись Мано, чи будь-хто, байдуже, бо жоден з тих мрій та гешефтів в Його очах не має ніякого сенсу.

Добре, щоб поруч був хтось, хто б пояснив і втішив, але.

Але мати застигла прикриваючи ладонею рота, ніби саме звідта виходив її жах. Батько тримав її потупивши очи. Марія плакала, Коли Мано зачиняв перед обличчям Ієшуа важкі двері.

Пройщло ще багато часу поки Ієшуа підвівся. В грудях проохололо від довгого плачу. Дивно, але так добре йому ще не було ніколи, губи розтягнулися в посмішку. Він витер очи, вишмаркав носа і поплівся геть.

Ієшу пройшов знайомою стежкою до річки, а там підняв подол накидки і увійшов в бурхливу  воду.