Ангелик

Одного сонячного літнього ранку хлопчик Петрик грався на подвір’ї біля свого будинку. Саме тут його мама посадила багато барвистих квітів – півників, гладіолусів, троянд. Петрик грався із новим м’ячем і дуже пустував, ламаючи квіти. Побачивши це, мати просила його бути обережнішим, але він не слухав. „Синочку! Хіба ти не знаєш, що, не слухаючи своїх рідних, ти ображаєш не їх, а свого Ангела-Хоронителя? – говорила мати. – Твій Ангелик завжди знаходиться біля тебе. Він гірко плаче, коли бачить тебе неслухняним”. Але Петрик не зважав на материні слова. Йому здавалося, що усе це – вигадки, що невидимий Ангел не може бути важливим у його житті.
І от трапилося так, що через деякий час Петрикова мати захворіла. Ніхто не знав, що з нею трапилося – вона стала сумною, лягла у ліжко і більше не вставала. До неї покликали стареньку бабусю, що розумілася на хворобах. Петрик причаївся в куточку і уважно слухав їхню розмову. „Далеко у лісі, за рікою, росте цілюща рослина, – говорила бабуся. – Якщо б Вам випити відвар з її квітів, хвороба минула б дуже швидко. Але рослина ця розквітає лише опівночі, а ліс – густий і темний. Шкода, що допомогти Вам я змогла тільки цією порадою”.   
Петрик замислився. Він розумів, що, крім нього, нікому піти за квітами цілющої рослини. Але як же страшно було самому іти вночі до лісу! Зібравши усю свою відвагу і волю в кулак, хлопчик вирішив усе-таки допомогти матері. Коли почало сутеніти, він узяв невелику торбинку і тихенько вислизнув із дому. Спочатку іти було легко – втоптана глиняна дорога, що нагрілася за день, приємно лоскотала босі ноги, а навколо шепотіли дерева і трави. Призахідне сонце повільно опускалося за обрій. Але з останнім його променем зникла і уся Петрикова впевненість. Усе навколо почало здаватися чужим і ворожим. Дорогою до лісу широкий шлях змінився стежиною, а стежка, в свою чергу, стала вузеньким манівцем. На небі з’явилися хмари, і їхні темні смуги закривали зоряне світло. Ліс озивався неясними звуками. Петрикові стало страшно. Раптом на його шляху з’явилася лісова річка із швидкою течією, і перейти її в темряві не було жодної можливості. Що робити? До кого звернутися по допомогу? „Ангелику, милий мій! Все ти коло мене стій: і вдень, і вночі будь мені на помочі” – озвалося серце хлопчика. В той же час він побачив тихе неземне світло. „Я тут, Петрику, – почувся спокійний голос. – Ходімо, не бійся нічого”. Ясні промені осяяли річку. Хлопчик  легко перескочив її по камінцям, і йому здалося, що його підтримує чиясь невидима рука. За річкою росло багато квітів, але Петрик безпомилково відшукав потрібну рослину: її суцвіттям був притаманний особливий цілющий аромат. І всю дорогу додому шлях Петрикові освітлювали дивні промені. Тільки Богові відомо, від яких нещасть Ангел-Хоронитель захистив хлопчика своїми прозорими крильми тієї ночі.
На світанку, повернувшись додому, Петрик власноруч приготував відвар і подав матері пахучий напій. І вже до вечора їй полегшало, а наступного ранку вона звелася на ноги. „Синку, спасибі тобі! Який ти у мене відважний” – сказала вона. „Мамо, мене врятував мій Ангелик. Без нього я не зміг би тобі допомогти. Пробач, що я був неслухняним – я намагатимусь більше не ображати ні своїх близьких, ні Ангелика”. Петрик дотримався свого слова, і з того дня життя його стало набагато щасливішим.   

Ганна Данканич, м. Ужгород. Украина.