Сни Самсона

С Н И    С А М С О Н А

Полуденне сонце висіло над головою. Тімненьські виноградники
мовчали. Жодного подуву вітру в зеленому листі. Сонце пекло голову, волосся Самсона прилипло
до потилиці. Прохолодна стрічечка поту лежала між лопатками.
Дихання небезпеки ворухнуло волосинку на скроні. Хлопець
рвучко повернувся. На нього мчав вилитий з молодої міді та люті лев.
Звір стрибнув. Вони покотилися по землі поперемінно опиняючись
зверху. Пальці Самсона стискали могутню шию лева.
Звір пружко вдарив повітря розчепіреною лапою і застиг. Морда
лева почала подовжуватися. Лютий вираз танув як і золотий колір шерсті. Очі потемнішали,
 стали зляканими і здивованними. Із блідості все виразніше проступали риси Деліли. Вона
 хрипіла, намагаючись відірвати пальці Самсона від своєї тендітної шиї...
Пробудження кинуло Самсона об холодне каміння. Брязнув мід-
ний ланцюг. Він розплющив очі. У вічниці текла густа ніч. Поряд
хтось стогнав, чесався чи хропів. Пахло кров’ю, сонним немитим ті-
лом, сечею. Десь близько чадів смолоскип. На що тут дивитися? Сам-
сон перекинувся на другий бік. Вітер торкнув ніздрів запахом далеких квітів. І мирру. Чоловік
підняв голову і прислухався. Вже не вперше він ловить цей запах. Запах жінки...
Деліло?..
У відповідь загавкав кашлем якийсь невдаха. Але крізь прокляття та спльовування Самсонові
 вчувся легкий шепіт маленьких підошов, що даленів.
Чого вона шукає в домі ув’язненних? Приходить подивитися на
його страждання? Підкуповує варту щоб побачити його, божого назо-
рея, який став рабом?
Самсон ніяк не міг вмосттити свою безсонну голову, то підкладаючи під неї зігнутий лікоть,
 то тверду від мозолів долоню. Закликаючи сои, відчував тілом передранкову прохолоду. В чому ча-
ри твої, Деліло?
        - В чому сила твоя, Самсоне? - луною відбилося кід каменю.
Самсон підтяннув ноги до грудей, щоб трохи зігрітися. Ще ні-
коли камінь не був таким мульким, а думки настирливими.
Здалеку прорізався хрипкий голос:
        - Узнай в чому сила його, Деліло...
Самсон завмер. Волосся заворушилося на голові.
        - Він небезпечний, він занадто сильний. Такому і влада
царя — порожній звук. А ти ж любиш свій народ, Деліло? Ти — филистимлянка...
Але тільки сміх Деліли відповів пошрамованому воякові. Що
їй цар, що їй увесь світ?..
        - Я кохала б тебе, навіть якби ти був хворим чи безсилим, Сам-
соне. Ти був би тоді мій, тільки мій!..
Шепіт йшов здалеку, пробиваючи товщу ночей, відлунював відлунював каменя, шурхотів
 піском у вухах, блукав між сплячими.
- Ось його сила, Цоаре, ось! - і Деліла сміючись трусила жмутом
золотого волосся перед носом щуплявого вояки. Волосся ще жило,
звивалося і бриніло. - Візьми його силу, а Самсона залиш мені.
І знову сонце танцювало у густому листі дерев. Десь там співав
птах. Самсон дивився в чорні очі, що напували його вином.Вони на-
ближалися, обмиваючи його ніжністю. Поклади ти мене, як печатку
на серце своє... Тепла хмара огорнула їх. Вона бриніла тихою музи-
кою, вібрувала кожною волосинкою від любові та жаги...Співав птах
так солодко так настирливо різко співав батіг наглядача шмагав будив до роботи.
Тисяча і сто шекелів срібла. Тисяча і сто шекелів... Тисяча і сто
обертів важенного колеса з кіньми і людьми щоденно. Не кам’яного
колеса, часу. День був чорною прірвою. Ніч дарувала сонце. Тисячу
і сто разів, і знову тисячу і сто разів...
Найнестерпніше — запах квітів кожної ночі і глуха порожнеча її
мовчання.

Вирував святковий натовп. Сміялися жінки, брязкотіли зброєю
чоловіки, кричали продавці вина та солодощів. Гули голосия. Шелес-
тіли дорогі тканини, ніжно дзвеніли жіночі прикраси. Пахло смажениною, свіжим
хлібом, молодим вином.
Десь по той бік землі місяць наливався силою.
Самсона за руку тримав юнак. Його рука владно стискала пальці
чоловіка. Вона пеклаСамсонову долоню яскравими лініями. Жарів
знак неминучої та передчасної смерті. Волосся ворушилось на голові
Самсона. Він вслухався в клекіт чужої мови, до якої так і незвик.
Юнак повів його. На мить завмер гомін, потім почулось хихотіння. Щось зашурхотіло
 під ногами Самсона, обпекло вогнем. Служка висипав жар під ноги щоб Самсон танцював. Запахло смале-
ною шкірою. Сміх перейшов в грубий регіт; заможні филистимляни
вже не прикривали роти, заливалися сміхом, дивлячись на брудного
раба-блазня.
Самсон борсався в тому сміхові, як в чорній воді. І лише в од-
ному місці не сміялися. Біля однієї з колон царювало мовчання. Сам-
сон прислухався до того мовчання, ловлячи схвильоване дихання під запиналом.
 Мовчанка ставала нестерпною, як колись сльози Деліли.
Колихалось море реготу, повискування, ледве переведенного в подих.
Натовп виснажувався.
Десь зовсім близько Самсон вловив зловісний, як вороняче кар-
кання голос.
- Жінку під колонною схопити тихо. Вона небезпечна. Вона вже продала не
одну людину. Чи можемо ми бути певні, що тепер не наша черга? Зрадиш єдинажди,
 зрадиш назавжди.
Вояки почали продиратися крізь густий натовп. Вони вперто просувалися вперед,
 розсуваючи роззявляк плечима.
Юнак взяв Самсона за руку. Вітерець ворухнув волосся на потилиці, пробігла золота
 іскра. Самсон прихилився до колонни.
        - Деліло, біжи!
І наліг всім тілом на камінь. Вгорі затріщало, посипався  порох.
Хтось верескнув. Юнак вчепився Самсону в плече гострими пальцями. Ліктем Самсон від-
штовхнув його. Почало падати каміння.
Давлячи одне одного, люди кинулись до виходу. Вгорі переможно
загуло звільнене каміння. Крики, вереск, стогін, запах крові.
       - Тікай!..
Падали уламки перекриттів, ламались товсті колонни. Здавалось, падає небо, струснуте
запалом ненависті. Верещало, хрипіло, вирувало.
Падаючий камінь збив Самсона з ніг. Другий ударив у плече, ла-
маючи кістки. На мить спалахнуло яскраве денне світло. Каміння ле-
тіло, падало ... в тиші. Самсон чув як здригається земля. Гнів минав.
Ще якийсь час волосся ворушилося над лицем Самсона. А потім
опало, закриваючи порожні ямки очей.
“ ... поклади як печать на рамено своє”...


                лютий 2003
                с. Миколаївка - 1