О своем, девичьем

Гівно рідкісне. Читати тільки у крайньому випадку. Peace and love.


Якось я ледь не стала лесбійкою. Такий цікавий початок, що далі я боюсь що-небудь писати, щоб не зіпсувати перше враження. Як завжди. На мене покинули малу дитину. Є в мене такі друзяки, що в 19 понароджували по дитині і в 24, коли вони вже мають при собі таких гарнюніх малих гівнюків, вони заводять ще одного. І не зрозуміло, навіщо так квапитися, чи може вони їх собі на старість роблять, щоб ті водички принесли, таблеток понакуповували, але ж старість ще навіть не думає по них приходити, чи то для рабства та продажу. Я у 19 тільки вперше дізналася, що насправді означає "sex, drugs and rock-n-roll", хоча й з моїми друзями цей факт набуває трохи дивності. Звісно не в тому, чому так рано (та де ж там рано?) а чому так пізно. Складно бути хорошою дівчинкою в компанії 24-річних дядьків-художників-музикантів-наркоманів. Мене й зіпсував один з моїх хлопчиків. Але про нього потім. Отож одна з отих моїх знайомих сімейок попросила посидіти з їх старшим сином. Хлопчиків я люблю, (зараз це схоже на педофілічні замашки з моєї сторони, бо тому малому 6 років, але турбуватися не треба) тому я погодилась. Хоч він вже й не таке мале дитя, що весь час верещить, але все одно він мене заїбав. Запишіть це в книгу моїх мінусів - ненавиджу малих дітей. Занадто багато вони просять. А замість отримуєш тільки те, що вони такі милі і те, що можна похвалитись якимсь йобнутим на голову чувакам, які нічого не знають про відповідальність, а знають, що тільки траву курити та в барах зависати, картинки свої малювати на чужих тілах та всім патякати про життя, про яке до речі нічого не тямлять (так, босс, я тільки що описала себе та своїх приятелів)типу: "о, дивись, в мене дитина, то я ж навіть знаю, як її годувати. це ж заїбато, я відповідальна, а ви сосете ***". Ми потусили в мене вдома, я купила йому різних солодощів (якими навіть себе не балувала) та ввімкнула телик. Що ще потрібно взагалі? Якби мені так цілими днями вдома стовбичити. Ой, sorry mom, я ж цим і займаюсь. Але той малий диявол захотів погратися надворі. Я звісно так легко не здалася, відчайдушно придумувала відмазки, бо рабинею його бути не хотілося та вдома я могла б хоч статтю доробити. Так хуй. Отже виперлися ми з моєї квартирки. Бабусі, ті, що на лавочках сидять (але ні-ні, не ті, що кісточки всім перемивають. у мене на лавочках сидить тільки еліта, там таких гадюк немає) звісно ж подумали, що то мій син. Після чого, я відчула гордість (марьян, яка в жопу гордість?) і вже навіть не хотіла віддавати того малого його матусі. Жили б ми вдвох. Бо коханий мій Марк точно не стерпів би ще й дитину, мене йому досить, я б його погнала к всім чортам (це я звісно брешу, бо не змогла б його добровільно послати). Але я знаю, що ми ще не награлися, занадто рано ставати серйозними, це не про нас. Тому я й не люблю дітей. Бо діти - це кінець твого минулого життя. Та початок нового.
Про що я казала взагалі? А, так. Про те, як я ледь не стала лесбійкою. Там все просто. Коли ми гралися з тим малим (його звуть Майк, це як Міша, тільки англійською. батьки ж в нього такі "креативні люди" не могли назвати свою дитину звичайним ім'ям) на дитячому майданчику, я й побачила ту тьотьку. Вона була трохи старшою за мене, з дитиною. Коротка стрижка, руде волосся, струнка та висока. Ноги дліннющі, напевно в два рази довші за мої. Але й то було в ній круто (ненавиджу довгоногих, нафарбованих красунь) бо вона не виглядала, як тільки що, мною описана, ляля. Працювала фотографом (пізніше я просто познайомилася з нею. не могла проґавити таку гарну людину). Вона дійсно була такою дівкою, заради якої іншим дівкам не шкода відректися від чоловіків. А це вам не хухри-мухри. Я б не змогла. Дівки - це звісно набагато крутіше чоловіків, але ж так складно, назавжди забути, які вони хороші та наївні ( коли кохають ). Я відреклася. Відреклася назавжди від такої думки. Бо якщо б стала лесбійкою, то напевно ще довго бігала до Марка втішатися.