Чарiвний перстень вiд Грагiсси

Чарівний перстень від Грагісси, володарки  Горянського замку


Таке байдуже й  льодовите  небо над Горянами можна побачити,  на дворі в час запізнілої весни,  коли  люди на світанні тільки починають прокидатись. У таку рань, півсонне село ще придрімує, бо небесне світило додивляється нічний солодкий сон.
Одного такого холодного весняного ранку,  Анастасія не поспішаючи йшла до своєї мами, щоб допомогти їй прибрати у хаті,  бо до Великодня залишалося менше двох тижнів.
Йдучи раненько,  вузькою покритою легким припізнілим  сніжком стежкою,  ще у сонному небі, над Горянською ротондою,  поміж хмаринками,  вона  побачила обриси жінки, очі якої дивилися прямісінько на неї.
За декілька секунд,  рання прохолода пробігла уздовж тіла Насті, а далі зупинилась,  і заволоділа її плоттю так, що та  стала схожа на  крижану   фігуру. У ті хвилини, боязнь царила у серці Анастасії, а перелякані очі дивились у надземну твердінь.
Перше, що спало на думку, було те, що із небесної височіні на неї дивиться привид Горянського замку. Але хто ця пані, вона не знала.
Мовчанка між горянкою і ранішньою незнайомкою,  тривала не довго. Через деякий час,  хмаринка в жіночій подобі почала знижуватися все нижче і нижче. На стежці, біля Горянської ротонди, Анастасія  побачила вродливу молоду пані з карими очима та пишним  каштановим волоссям.  Вона була одягнена в довгі царські шати. Ранішній  вітерець-непосида,  лагідно пестив  довге волосся, а  її  ясні, розумні очі промовляли про те, що вона бачила і знала таке,  чого звичайним смертним не дано було спізнавати. Історія століть Срібної землі,  жила у скрині серця,  правительки Горянського замку.
Тишу між ранішньою подорожуючою і незнайомкою,   нарушив тихий і спокійний голос прекрасної  пані.
; Анастасіє, не бійся мене. Я за тобою спостерігаю ще із самого твого дитинства. Вперше,  ми стрілися, коли тобі було тільки 5 рочків. Ти про це вже не пам’ятаєш. Минувшина твого дитинства, шкільних років, багатоманітних подій, мені відома. Також я знаю і про твоє щире кохання, якого ти дуже боїшся. Через страх  у твоїй душі  ; незваний гість, думка про те, що у серці твого коханого не має місця для тебе, тому що,  ви не разом.  Повідаю тобі таємницю із небес, жени якомога далі,  таку неправдиву й непрохану  візитерку . В  призначений час фортуною ти будеш разом із своєю половинкою.
Зараз я тобі повідаю історію із свого життя, яку вже багато століть, ви люди,  переказуєте своїм дітям онукам та  правнукам. Отож,  ти готова вислухати прадавнину мого кохання  та події  які відбувалися у XIII століття на твоїй Срібній землі?...
; Так, я готова. Але скажіть найперше, як звуть Вас і хто Ви?, ; спитала Настя незнайомку.
; Я  Грагісса. Таке дали мені ім’я мої батьки, коріння яких ішло ще від самих Арпадовичів.
; Ви Грагіса, налякано перепитала Анастасія,  молоду пані?...  Про Вас, багато разів переповідала мені ще у дитинстві бабуся. Я дуже любила слухати її розповідь про те,  якою Ви були вродливою та  розумною і мислячою.  А також  вона говорила, що Ви є охоронцем Горянської ротонди. І ніякий ворог,  нещастя чи  людське зло,   не знищать нашу церкву.
; Повідаю тобі, дівчино, що це правда. Я охороняю свою церкву і землі, бо колись,  на оцім місці, за моїм задумом та вирішенням,  в Горянах, був  побудований великий і неприступний замок, а невдовзі й  храм, про який  ніхто навіть у Європі й гадки не мав. Була ця церква із великим круглим куполом,  прикрашеним мов царський палац. До цього  храму,  я ходила щодня вранці та ввечері. Також до Божого дому і люди приходили. Привчила я народ до того, що у церкву заходили тільки у чистому взутті. А у кого були запаскуджені чобітки, ті люди залишали їх біля входу.
Слава про горянську  чудноту розійшлася по всьому світові. До нас приїжджали із поклонами поглянути на це диво із різних князівств.
У ті часи, де б я не проводила життя,  поряд зі мною бував завжди мій коханий Владислав. Він помічник, радник і захисник, який неодноразово уберігав мене від недоброзичливців, недругів  та ворожих стріл. Наше кохання було міцним, сердечним, чистим, дарованим Творцем і щастям. Ми хотіли одружитися. Але в кінці однієї безжальної, холоднокровної  зими, а більш точніше  у дні надто запізнілої весни, до стін Горянської твердині підійшло вороже військо. Воїни відразу не нападали на нас. Спочатку воїнство  зупинилося навколо стін замку, а через певний час  взялися розкладати свої багаття: пекли хліб, м'ясо, чистили зброю. Такі манери непрошених гостей,  нас усіх вкрай насторожили. Безгомінний прихід «прибульців»  продовжувався  недовго.
Другого ранку,   посланці з табору, які  оточили  фортецю,   із дорогими дарами золота і срібла завітали до мене  у лицарську залу. Вів   їх старець. Коли він ступив уперед на три кроки, то я побачила, що його розважливі очі були заповнені гіркими слізьми.
; Наш повелитель, Матвій Тренчинський, ; розпочав розмову срібноволосий дідусь,  кланяється тобі і просить твоєї руки. Він хоче одружитися з тобою й жити у мирі, любові та злагоді, ; мовив мені незнайомий речник.
; А чому на Ваших очах сльози, ; звернулася я,  до старенького чоловіка, який дивився на мене?
; Він плаче і горює, пані, бо у разі відмови має Вас вбити, ; продовжив розмову широкоплечий воїн, який стояв іззаду срібноволосого  гостя.
Від почутої відповіді бійця, мені стало лячно. У ті хвилини Владислав стояв біля мене. Він усе бачив і розгадав. Будучи сміливим воєводою, мій коханий заступився за мене. У його промові до посильних,  пролунали такі слова: « Поки я живий ніхто на мою пані ворожої руки не підніме. Грагісса кохає тільки одного, і заміж вона не піде  без любові. Я і миряни будемо захищати нашу добродійку  та замок до кінця свого життя. А Ви,  старче,  забирайте  своїх вояків і дари свого пана та  повертайся у табір залишивши нашу землю.»
Не встиг Владислав закінчити розмову, як перед нами впав на коліна срібноволосий гість. Чужинець - войовник, котрий уже стояв поруч із  ним, встромив списа в його груди…У фортеці почалася бійка…
Уже наступного ранку, ще сонце не піднялося над Горянами,  до мурів замку почали наближатися вороги. Отруйні стріли тисячами проносилися й забирали життя в оборонців фортеці. Сили були не рівні. Недругів було більше, ніж бійців і нашого люду.
Коли двір засіяли злі вороги, Владислав просив мене утікати разом із ним із твердині. Я тоді не покинула свій рідний дім, свій народ. Коли почали глинобитні стіни тріщати під натиском ворога, мій коханий відкрив потайний люк, який знаходився у лицарській залі та був підземним  ходом до Мукачівського замку, штовхнув мене туди і закрив його назавжди. Люте військо ввірвалося у залу. Їх зустрів без страху воєвода. Почалося  запекла  битва. Недругів було більше сотні. І вони нещадно вбили його. До замку  Мукачева  я не дійшла…
Із того часу, у моєї душі немає можливості прийти до Владислава. А він чекає на мене біля прихованого і закритого люку вже майже ціле тисячоліття.  За 7 століть,  ніхто ще із людей не знайшов цього підземного ходу в дворі колишнього Горянського замку.
Вислухавши Грагіссу, Настя запитала: «Ви пані хочете показати мені де є потаємний вхід у підземелля?»
; Саме так, хочу,; відповіла повелителька диво-замку.
; І що я маю зробити?, ; перепитала Настя.
; Після Великодніх свят привести людей і відкрити отвір, щоб моя душа і душа мого коханого   змогли відлетіти в небокрай. Ми любимо одне одного. Померли тільки наші тіла, але кохання ні. Допоможи нам, бо ти знаєш, що таке кохання і як важко бути самітною ; із ним, і без нього.
Відповіді на прохання Грагісси, у ті хвилини в Анастасії  не було. Вона чула тільки розповіді про неї, але  не знала,  як знайти вхід у запілля, яке веде до Мукачівського замку.
Деякий час,  замислена дівчина мовчки стояла перед величною пані й дивилася у її загадкові очі.  У них вона бачила височезну скелясту гору на вершині якої гордо стояв неприступний замок. Біля підніжжя гори,  Настя помітила схили менших гір – сусідок Горянської красуні. Вони поросли густими зеленоокими лісами. І там на волі, спокійно випасувалися красені олені, козулі та стадо диких коней. Вище лісів лежали кам’янисті плоскогір’я, які поросли високою травою. Люди називають їх – яловими. У цих лісах прохолодно, бо  кучеряві хмари часто пригортають їх вершини до себе. Далі дівчина помітила широкі поля на яких дозрівала золотокоса пшениця. Біля колосистих хлібів стояла Грагісса і Владислав. Вони дбайливо оглядали широкополі лани й говорили про те, що через декілька днів потрібно жати пшеницю…
Пізнавши коротенько минуле історії,  Анастасія зрозуміла, що вона має допомогти Володарці Горянського замку і Владиславу зустрітися і бути разом. Розважлива дівчина взяла Гравісу за руку й тихенько сказала: «Я приведу людей до закритого люку і ми визволимо Вашу душу від підземельної тьми».
Почувши такі слова,  Грагісса  притулила Настю  до себе і сказала: «Анастасіє, за твоє добре серце, я дарую тобі  свій чарівний перстень, який з великою любов’ю подарував мені давно Владислав.  Золотий промінець каблучки покаже не тільки місце колишньої лицарської зали у замку та потаємний підземний хід,  але й виконає твої два бажання.
Через гілки велетенської дрімаючої липи, Настя побачила, як у синій небокрай підноситься її рання  співрозмовниця. Вустами ласкавого, оксамитового вітру, Грагісса  шепотіла їй: «Тільки у  Різдвяну ніч, проси у персня чого хочеш …».

Про два бажання Анастасії,  розкажу у наступній казці :  «Перстень побажань»

Т. Горянка