Тихий сон

   Сніг великими пластівцями падав на землю, перетворюючи все навколо в нечіткі розмиті силуети: ось світиться вогнями силует будинку, ось там ще один, у вітрині магазину, який теж був володарем дивних розмитих ліній, світилась різдвяна ялинка, під якою, незайманий снігопадом, нудьгував самотній Дід Мороз з горою подарункових коробочок.
   Вулиця, заметена снігом, немов завмерла в передчутті чарівної святої ночі народження. Зрідка залишали сліди на доріжці запізнілі гості, що несуть величезні пакети подарунків, щоб покласти їх під ялинку в будинку рідних чи друзів. Били дзвони, здалеку, немов теж розмитий хуртовиною, долинав церковний спів.
   Маленька дівчинка сиділа на широкому підвіконні, підперши колінами підборіддя. Вона мовчки спостерігала за тим, як за вікном падають пухнасті сніжинки і великий лахматий пес намагається вхопити хоч одну. Тихий скрип змусив відірватися дівчинку від вікна.
- Поліно? І знову на підвіконні, - невисока, повна жіночка похитала головою, - Там холодно, давай в ліжечко.
Дівчинка в останнє поглянула на пса, що бавився в снігу і залізла під теплу ковдру.
Сьогодні їй було вже не так боляче рухатись. Лікар виписав нові пігулки: рожеві овальні – після їжі, продовгуваті білі – на ніч.
- Пігулка.
- Так, люба моя, тримай, - жінка простягла Поліні маленьку ложечку з пігулкою та одноразовий стаканчик з водою. Дівчинка звичним рухом поклала до рота «шматочок надії» (так називала пігулки тітка Орина, і дівчинці подобалось), й швиденько запила одним ковточком.
- Дякую, - вона уважно подивилась на жінку, потім на двері, а потім знов на жінку. Та посміхнулась.
- Ну добре, - вона розправила ковдру на ногах дівчинки і всілась на крєчок, - я продовжу?
Дівчинка ствердно змахнула головою.
- І зійшла Віфлеємська зірка,  - почала тихим, заспокійливим голосом жінка, - і дізнались про народження Христа мудреці і царі. Першими для поклоніння Христу прийшли…
- Пастухи, - тихенько вставила Поліна.
Жінка посміхнулась.
- Так, про народження Христа їм сповістив янгол, що спустився з неба…
- Тітко Орино, а я можу побачити янгола?
Поліна подивилася у вікно, за яким замітав вулицю лапатий сніг. Вона бачила янголів лише на картинках.
- Звичайно, - Орина підбадьорливо посміхнулась дівчинці, - ти можеш побачити янгола уві сні… У кожної людини є свій янгол – охоронець, який оберігає людину від нещасть, і в тебе він є, і в мене, - жінка легенько провела рукою по обличчю Поліни.
Дівчинка мрійливо продовжувала дивитись у вікно.
- А що було далі?
- За пастухами до Христа прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. До речі, з тих часів існує традиція виготовляти зірку і прикрашати нею ялинку.
- Я люблю зірки, вони гарні, - дівчинка посміхнулась.
- Пославши свого сина на землю, Бог – отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаємопорозуміння між людьми.
- А Марина з 4 палати не добра, - раптом згадала Поліна, - вона каже, що я лиса і моє волосся ніколи не відросте… І ще мама до мене не приходить, тому що вона мене не любить.
Орина тихо зітхнула. За час роботи в центрі вона надивилась багато чого, але саме  ця дівчинка змушувала її часто затримуватись після роботи та доглядати її ще більш пильно, ніж інших.
- Мама любить тебе, і завжди поряд. Просто вона не може прийти, - як і часто до цього в горлі Орини застряг тугий ком смутку.
Поліна розуміюче захитала головою.
- Я так і сказала Маринці, але вона сміється…
Жінка подивилась на годинник, потім на дівчинку.
- Пора? – запитала Поліна.
- Так.
Орина встала з ліжка, поправила ковдру і вимкнула світло. Кімнату залило природнє сяйво лапатого снігу знадвору, що вкрив все навкруги.
- З Різдвом Христовим, - тихо прошепотіла Орина і поцілувала дівчинку.
Відчула її посмішку і тихе: «З Різдвом».
Тихо зачинилися двері, Орина пішла.
   Поліна відчула, як залишилась сама. Сніг гарно виблискував за вікном, а веселі сніжинки й не думали припиняти свій метушливий танок.
   Поліна не зрозуміла, як опинилась в полоні Морфея.
   Їй наснився засніжений двір, і веселий, грайливий пес. Вона бігала з ним, бурюхталась в снігу і її ніхто не зупиняв. Вона сміялась та раділа свіжому повітрю. Тут була і Маринка з 4 палати, і тітка Орина, і старий добрий дід – охоронець, що завжди мав іриски в кишені. Усі сміялися та махали їй руками.
Лишень один хлопець, що стояв осторонь, тихо плакав.
Поліна зацікавлено на нього дивилась, а він все плакав та дивився на дівчинку.
- Ти – мій янгол? – запитала Поліна.
Хлопець підняв свої вологі очі на дівчинку. Здається він ще дужче заплакав, але не відповів.
- Ти янгол? – повторила запитання Поліна.
Хлопець мовчки подивився на сіре небо, потім на Поліну, і простягнув їй руку.

***
   Захворювання на рак щорічно в Україні фіксують 11-12 випадків на 100 тис. населення дитячого віку (до 18 років), що складає близько 1000 онкохворих дітей в рік.
7 з 10 онкохворих теоретично можна вилікувати.