Святославу

Сидить  на  троні  князь  Русі,
 Спокійний,  впевнений  в  собі,
 В  руках  тримає  шаблю  гостру,
 Очима  він  проймає  світ.

 За  ним  видніє  синє  море,
 І  берег  рідний,  і  чужий,
 Земля  його,  яку  він  творить,
 І  бореться  за  рубежі.

 Війною  йде  на  ворогів,
 Полкам  утворює  це  свято,
 Як  батьку  вірять  всі  бійці,
 І  б’ється  він  завжди  завзято.

 Великий  князь,  то  Святослав,
 Гуляє  весело  й  на  волі,
 Та  бачить  битву  в  вишині,
 І  знає  він  ціну  свободи.

 Творіння  його  і  дідів,
 Держава  вільна  і  заможна,
 Завжди  в  віках,  на  висоті,
 За  це  він  б’ється  і  сьогодні.

 Береться  десь  в  його  душі,
 Вогонь  святий,  непереможний,
 Веде  його  на  край  землі,
 І  відкриває  світ  безмежний.

 Вже  дух  святий  живе  в  людині,
 Росте  і  повниться  вогнем,
 Єднає  волю  і  народи,
 Життя  відтворює  людей.

 Сидить  на  троні  Святослав,
 Великий  князь,  і  бог  так  дав,
 На  троні  з  каменю  і  волі,
 Він  дивиться  на  білий  світ.