Моя дорiжка, оповита терном,
Бiжить попiд вершинами висот.
Та як дiстатися до неба,
Коли колючки терну жалять кiлькасот.
Не зрозумiть випробувань життя,
Не зрозумiть, пiдказок долi оминути.
I вже не перше каяття
Порушене, наказане й забуте.
I сльози мої знову сушить вiтер.
На серцi знову ниє свiжий шов.
Кохання моє, болем оповите,
Вiн вiдштовхнув, байдужий, та пiшов.
Тепер я стала зовсiм iншою.
Я знаю, що хвороба ця мине.
Хоч стомлена вiд болю та вiд вiдчаю,
Що пiсля нього враз поглинули мене.
*Прощай* - завиє вiтер, дощ поплаче.
*Люблю* - прошепчуть листячком сади.
Нехай щастить, ти мене бiльше не побачиш.
Хоча запам`ятаєш назавжди.
17 травня 2012 року
близько 09:04
Моя дорiжка оповита терном
© Copyright: Саша Власова, 2012
Свидетельство о публикации №212071200842
Свидетельство о публикации №212071200842
Рецензии