День

        День розкрився бездонною світлістю, так, що ти спинився осліплений, звільнений від частини тягаря гріхів, пристрастей, що обплутали тебе всього вже здавалося на віки вічні. Ти пильно вдивляєшся в блакить, помережану світляними, рожево-коричневими, синьо-золотими пасмами. Може там лежить твоє майбутнє. Може  там,  захлинаючись   зоряним   простором,   ночами блукає твоє серце. Ніколи не вір крикам нічних птахів. То ми з тобою шукаємо виходу із безнадії та чорноти, аж поки золотистим багрянцем не засяє обрій, крила стануть прозорими та невагомими, і ми прокинемося, щоб зустріти день.
        І яким би відчаєм та тугою не повнилася б твоя душа, перед безоднею блакитного світла вони стають нікчемним сухим листям, що летить собі повільно з дерев. А в світі стає все ясніше, в чистій далині вимальовуються небокраї з містами, селами, церквами та храмами, повними щасливих людей, а може крізь прозорий світ ми бачимо свої найзаповітніші мрії.