Добро и зло

     Один із найвидатніших українських письменників XX сторіччя Улас Самчук найповніше втілив у своїй творчості трагічну долю народу України, розповів проі національну трагедію 30-х років, за що письменника називають Гомером XX сторіччя. За своє довге важке життя він створив цілу бібліотеку блискучої прози. Роман «Марія» - один із перших найвидатніших творів про трагічну долю України в роки Першої світової війни та революції, насильницьку колективізацію, страждання українських трудівників села під час «розкуркулення» і голодомору. Цей твір побудований у манері художнього життєпису святих і подвижників християнської церкви (агіографічний жанр). Та й саме ім’я головної героїні - Марія - біблійне, в давньоєврейській мові означає «піднесення». Роман написано у вигляді суворого житгя Марії впродовж усіх днів її існування, кількість яких автор умовно визначив на початку і в фіналі твору - 26 тисяч 258 днів, що складають 71 рік 11 місяців. Складається роман із трьох частин, об’єднаних в розділи «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Кожен із цих розділів водночас розповідає про певний етап у житті українського селянства з його високими моральними рисами - добротою, любов’ю, працьовитістю, здатністю до самопожертви, усвідомленням людської гідності.
     Роман «Марія» - багатопроблемний. Але всі ці проблеми - батьків і дітей, любові та сімейного щастя, моралі, достатку та праці на землі, мови, солдатчини, духовності та віри в Бога, геноциду й репресій, влади, національної свідомості, голоду - письменник пропускає через призму одвічної боротьби добра і зла.
     Як у кольоровому калейдоскопі, проходить перед читачем життя кожного з героїв роману. Ось Марія - сирота, їй довго довелося наймитувати у багатого хазяїна Максима Заруби. Але за свою сумлінну працю одержує добрий посаг - дві десятини землі і корову. Не дочекавшись із довгої семирічної служби в армії Корнія, вона виходить заміж за багатого каліку Гната - і страждає від життя з нелюбим чоловіком, гинуть навіть їхні спільні діти. І тільки безмежна любов Марії, її терпіння змінюють життя на краще. Вона повертається до коханого Корпія, переконуючи його повернутися до праці, до землі, повірити у свої сили й морально відродитись.
     Але не завжди на добро відповідається добром, а зло буває покаране. Часто в романі добро (мирну хліборобську працю, добрі родинні традиції, саме життя) перемагає велике зло. Його уособленням виступає нова доба в житті українського села - колективізація, «розкуркулення», голодомор. Зло спрямоване не лише на фізичне знищення простих трудівників, а й на моральне: щоб діти відмовлялися від своїх батьків «куркулів», брат повставав проти брата, нехтувалася одвічна народна мораль і традиції. Таким звироднілим показаний у творі син Марії та Корпія Максим. Він же гине від справедливої руки батька. Автор змальовує жахливі картини примусової колективізації, і в таких умовах прості селяни намагаються допомогти один одному, підтримати із останніх сил, зберегти своє людське обличчя. У Корпія навіть не підіймається рука вбити свого вірного пса, щоб підхарчуватися й вижити. Він іде вмирати в поле разом із ним. Роман «Марія» є утвердженням вічних світлих цінностей -любові, правди, праці та засторогою, попередженням про можливість втрати Україною своєї свободи.
     Тож тепер стає зрозумілим, чому так довго стояли на перешкоді появи цього роману в Україні. Адже треба було давати відповідь, чому так сталося в Україні, чому чесні трударі, які власною працею досятли родинного щастя, достатку, добробуту, ставали ворогами народу; чому такі ж, як Корній, колись заможні селяни змушені були блукати полями у пошуках гнилої картоплини чи дохлого зайця, бо дома в цей час помирає з голоду сім’я; чому найрозумніші, найталановитіші гинуть у концтаборах? Якими найгуманнішими ідеями можна все це виправдати? Так, в історії сталося багато жахливого з українським народом. Але, попри всі негаразди, українське село - основний носій народності - встояло, передусім завдячуючи своїй жазі до життя. І сьогодні, розбудовуючи нове суспільство, не маємо права забувати сторінки історії, якими б страшними вони не були.