Проза

ЦЯ НОВЕЛА БУЛА НАДРУКОВАНА У ГАЗЕТІ «ЗОРЯ КОМУНІЗМУ» 28.ІХ.1974 р.

ЯБЛУНЯ

Щедро напоєна дощами та живлючими соками землі, зігріта ласкавими променями сонця, крислатою та пишною стала з роками яблуня. Вперше, уквітчавшись буйним червоно-білим пахучим цвітом, запишалась, загордилась яблуня, пихато поглядаючи згори на чорну грузьку землю під нею.
- Ач, яка ти негарна та неохайна, весь стовбур мені забруднила. Ще й тхне від тебе якимсь гноєм. Ти б хоч причепурилась трохи, не псувала мою красу, бо що ж сусідоньки скажуть. А тут ще й дощ ніяк не вгамується, все ллє, як навіжений, тільки забризкує мене багном і цвіт оббиває.
Від такої образи перестав дощ поливати землю, а та, в свою чергу, висохла, не стала поїти виросле на ній дерево своїми соками. Минув час. Від спеки та спраги пожухло, скрутилося листя на гілках, обсипався цвіт. Яблуня всохла.
Побачив те господар. Здивовано знизав плечима і зрубав яблуню, потім і корінь викорчував. На тому місці посадив картоплю.
С. БУРЯЧЕНКО

Набирала текст  із газети донька автора Світлана Бєляєва (21.07.2012 р.)