Голодомори

    Все, що відбувається у державі, що захоплює значні верстви населення — дуже складні явища, вивчення яких потребує комплексного дослідження і не одного року. Як доказ — події 1917 року. Важко визначитись: чи це був переворот, заколот чи революція. А друга світова війна — Велика Вітчизняна, німецько-радянська? У цьому ряді і явище голодомору, яке вивчати стали більше 10 років тому. Я теж багато часу віддав вивченню цієї жахливої сторінки нашої історії.
      Колективізація — це подія всесвітнього масштабу. На обрії з'явилась нова соціально-політична формація — СРСР, яка неминуче потребувала змін у господарюванні. 85% населення імперії були носіями архаїчної структури. На зміну їй повинні прийти „залізний кінь" і передбачалось, що до 1931 року промисловість дасть 50-60 тисяч тракторів, 10-20 тисяч
вантажівок. Однак ці плани зруйнувала Велика депресія на Заході. Криза призвела до падіння цін на радянський експорт, у тому числі і на зерно. Але Сталін не міг відступити. Колективізація продовжувалася і"переорала" все суспільство, викликала опір селян і опозиції та правлячої еліти — військових, інтелігенції. Тоді були вжиті екстремальні заходи — ОГПУ отримало завдання „викачати" у населення кошти на 2,5 млн. карб, через Торгсини. Альтернативи, стверджують, не було і в разі прийняття плану Бухаріна — еволюційного розвитку країни, призвело б до її розпаду.
             На той час у всьому світі переважали ідеї одержавлювання економіки. І головними фігурами були Сталін, Рузвельт, Мусоліні, Гітлер. Москва уже була третім Римом („Червоним Римом"). А це на тлі всесвітньої кризи — фантастично: Росія — ще вчора ледве жива, шалено зростає під червоним стягом.
       Високо цінуючи заходи Петра І, ми забуваємо, що населення країни тоді зменшилось на чверть. Йому пробачили, а Сталіну жертви — ні. І сьогодні увага до голодомору 1932-1933 р.р. — цьому свідчення.
          Нагадаємо, що голодомори (смерті від голоду) були і за царату: 1891 р. — померло 2 млн., 1900-1903 р.р. — З млн., 1911 р. — 2 млн. людей. Та головним чинником тут був неврожай від суховіїв. Механізм голоду 1932-1933 р.р. набагато складний і досі існують різні думки. Що ж було насправді? Посилаються на посуху в Україні, яка нібито погубила посіви. Цього не було, і головною причиною тут був „людський фактор". Йшла боротьба за колективізацію, яка зустріла опір з боку заможніх верств селян, відомих, як кулаків, які безперечно являли собою найбільш енергійних, ділових, працездатних, хватких у торгівельно-економічних питаннях людей. Їхня економічна і політична влада на селі була домінуючою, більша ніж у партсекретарів, голів місцевих рад, міліції і ОГПУ разом взятих. Трді місцева партократія відчайдушно стала провадити ідеї колективізації, але зіткнулась з масовим опором, що був ще підігрітий тим, що ці акції проводились методом необгрунтованих насильств. Масові розкуркулювання перевищували 2-3-кратне число. Під „ніж" пішли звичайні селяни, до яких було приліплено слово „підкулачник". Тоді Сталін був вимушений дати секретну шифрограмму від 30 січня 1930 року, де засуджував ці методи. Центр тяжіння повинен був перенесений на будівництво нових колгоспів, яке опиралося на масових бідняків і середняків, а селяни повинні були йти у колгосп зі своїм реманентом — живим і мертвим. І тут антиколгоспна пропаганда досягла великих успіхів,
говорячи, що здану худобу розікрадуть і проп'ють. Селяни повірили і стали різати свою тяглову скотину —волів. А на конях чорноземи не орали. Проти цього навіть з'явилася стаття у Карному кодексі. Зменшилися посівні площі, була зірвана заготівля зерна.
Справа селянського страйку, підбуреного опозицією, який Сталін назвав „італьянкою", дійшла до того, що, за підрахунком сучасного дослідника Ю.І. Мухіна, козаки і українці не засіяли від 21 млн. га до 31 млн. га із 35 млн. га, якими вони володіли. А те, що було посіяно —відмовлялися збирати та здавати його державі.
    Тоді терпець урвався і ЦКВКП (б) і Раднарком СРСР прийняв 6 листопада 1932 року постанову, яка починалася словами: „Из-за позорного срьіва компании по уборке зернових в некоторьіх районах Украиньї..." У ній передбачалось 8 заходів і санкцій до селян: припинити підвіз товарів, повне припинення кооперативної і державної торгівлі. Вивіз з відповідних кооперативних і державних лавок усіх товарів; повне  припинення колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, для одноосібників; припинення всякого кредитування, проведення довгострокового повернення кредитів та інших фінансових коштів.
       У чорні списки потрапили 380 колгоспів і 51 село. Це рішення було юридичною підставою голодомору і початком цього сумного явища. Тоді і померло чимало людей.
Остаточне число тепер важко встановити. Тут неминучі розбіжності в різних методиках рахування — 2,3,7,10,15,навіть 25 млн. чоловік. Але істина десь посередині. І це у
мирний час такі жертви!
     Одразу після голодомору 1933 року голод почав швидко відступати — держава почала вживати заходи щодо подолання цієї трагедії. Спеціальною постановою Раднаркому СРСР від 25 лютого 1933 р. із держрезервів України як допомога було виділено 3 млн. пудів зерна, крім цього до кінця квітня цього року в республіку було направлено 22,9 млн. пудів зерна для сівби, 6,3 млн. пудів фуражного і 4,7 млн. пудів продовольчого зерна в якості займу і 400 тис. пудів в якості продовольчої допомоги.
       Була й інша допомога з військового відомства. Для дітей був створений продовольчий фонд, який взяв на себе турботу про харчування 600 000 дітей різного віку. При колгоспах були створені дитячі садочки, як, наприклад, у колгоспі ім. Сталіна у Малій Данилівці Дергачівського району.
        Життя нормалізувалося, темпи колективізації зростали, ще більше задиміли фабрики і заводи. СРСР нагадував велетенський будівничий майдан. Навіть видавався журнал „СССР на стройке". Відбувся XVII з'їзд переможців. І тоді Сталін взявся за опозицію. Тільки за один день 12 грудня 1938 року Сталін разом з Молотовим затвердив не менше як 3167
смертних вироків.
           Колективізація — це реальне втілення у життя стратегічної формули Сталіна, проголошеної ним у 1931 році: „Мьі отстали от передових стран на 50-100 лет. Мьі должньї пробежать зто расстояние за десять. Либо мьі зто сделаем, либо нас сомнут".
          Так і трапилось: через 9,5 років розпочалася Велика Вітчизняна війна. Німеччина вчинила віроломний напад на Радянський Союз. Червона Армія встояла і вигнала чужинців зі своєї землі, над рейхстагом замайорів червоний стяг. Переміг сталінський план індустріалізації і колективізації країни, переміг колгоспний стрій, як би його не хаяли. .
       Чи був це геноцид? За наслідками — так, але згідно з класичною формулою — сумнівно. Штучний голод?
Так, але навмисний.
        Штучний голод, походження якого не викликає заперечень, був теж протягом двох років у час військового лихоліття.
       У середині жовтня 1942 року всім було зрозуміло, що Харків приречений на окупацію німцями. Розпочалася евакуація людей, промислового устаткування, продовольства, а по її завершенні спецкоманди руйнували і нищили все, щоб нічого не дісталося ворогу. Все йшло за планом, який накреслив Сталін у промові 3 червня:
      "Все ценное имущество, в том числе цветные металлы,хлеб и горючее, которое не может быть вывезено, должно безусловно уничтожаться".
      А що ж робити мешканцям міста, які залишилися? Згідно із переписом у 1939 році у Харкові проживало 456639 мешканців, а згідно із реєстрацією у 1941 році — 44673 жителів. Чим і як вони будуть жити - ніхто про це не думав, бо їх просто вже „списали".
       У короткий термін безвладдя почалося грабування магазинів, фабрик, де можна було щось знайти корисного. Безумовно, не для збагачення, а для виживання. Напередодні зими, наприклад, справжнім Клондайком для харків'ян була кондитерська фабрика на Кацарській, з якої, незважаючи на пожежу, люди тягли все їстівне, що там було. Патока текла по вулиці. Почалося печерне життя, у голоді, при каганці, серед лютої зими. У січні 1942 року почався голод, вмирали люди, траплялись і випадки людоїдства. Злодіїв вішали на базарі. Сам бачив повішеного з табличкою „...їв людське м'ясо".
        Земельна управа, очолювана професором М.Ветуховим, намагалася хоч якось допомогти голодуючим. Уповноважені їздили на село і займалися закупівлею харчів, відкривали мережу безкоштовних і напівкоштовних їдалень для збіднілого
населення. Але ці заходи не могли вирішити проблеми.
       Тоді почався рух городян на село з метою виміняти якісь
харчі на міські речі, які там були великим дефіцитом. Це явище дістало назву мінка, яка продовжувалась 5 років. Про нього  емоційно пише посадник міста О. П.Семененко: „Українська жінка зорієнтувалася. Вона не чекала пайка, вона прорвала кордон голодної смерті і, поклавши на дитячі санчата мішок з якимись речами, потягла ці санчата в мороз і завірюху за собою. Потягла на село, щоб обміняти на пшоно, на борошно, може на олію...
        Коли я думаю про ті часи, масове захоплення героями Джека Лондона трохи зменшується на користь безіменних жінок і матерів.
      Справа у тому, що на селі голоду не було. Селяни були забезпечені усім від своїх присадибних ділянок (до 1 га) і колгоспів, які працювали, була худоба й птиця. Таким чином, цього разу село прийшло на допомогу місту. Дехто навіть добазікався до того, що був ще голодомор у 1946 році. У таке, я вважаю, може повірити лише божевільний. Дійсно, це був післявоєнний рік, який був дуже важким для сільського господарства, бо суховії і спека знищили все живе. Висохли навіть болота і трава на них (сам свідок). На який
же врожай можна було очікувати?
       Це лихо особливо було сприйнято людством, яке ще не оговталося після страждань війни. І тут сталінське керівництво зробило титанічний крок за значенням не менший, ніж Перемога. Під гаслом „Перемогли у війні, переможемо і посуху" було ухвалено план перетворення природи, який передбачав на величезній площі насадження лісосмуг, будівництво ставків, докорінне поліпшення агротехніки. Цей план можна було втілити у життя тільки при державній власності землі. Минуло небагато років і він дав уже відчутні
наслідки, припинилися суховії, збільшили врожаї зернових. Цими досягненнями ми користуємося і зараз. Лісосмуги врятували врожай від пилових бур, які були наслідком безглуздого рішення М. Хрущова щодо розорювання цілинних і залежних земель, бо тоді відбулася вітрова ерозія грунту.
Дійсно, „Велич і трагічне" - все поруч!
    
У читачів можуть виникнути заперечення до автора цієї статті, але це його думка і треба поважати її. Найголовніше те, що
автор замислюється над цією проблемою, а думи - велика справа. Ще Вольтер казав: „Я не сприймаю те, що ви пишете, але ніколи не буду перешкоджати в а ш о м і писанню".
Думайте і ви.