Вирок

          Коли ти не людина, а напівмрець, коли ти маєш камінь замість серця, коли холод цієї байдужої потвори знищує все навколо тебе, це – злочин.
   Та інколи злочином може бути і те, що ти ще людина. Ти ще людина і всім серцем, часточками, фібрами душі любиш  цей яскравий, ласкавий, жорстокий, прекрасний, страшний, смертний і вщерть переповнений життям світ. Ти ще знемагаєш від любові до жінки, дитини, ти ще не наспівався, не надихався пахощами лугових квітів, бузку, жасмину, ти ще сниш водою теплої ріки, ти ще мрієш про щастя на цій землі. Але ти виріс. Вища частина твого я задихається від навколишньої підлоти, ницості, від темних пристрастей твого тіла. Крила ростуть, загинаються, підходять все ближче і стискають твоє гаряче людське серце. Воно вже не може більше сприймати відчуття повноти буття. Твоє щастя вже покинуло землю. Неспокій, незадоволеність, порожній лункий простір – всього лише відголоски поклику до твого духу.
         Ти – покликаний, але ти не хочеш почути.
         Тебе зараховано до злочинців.