Квiти

       Навіщо ми приходимо в цей світ, навіщо всотуємо всім єством стікаюче густе світло, духмяні теплі дощі, для чого тягнемося до неба, спинаючись навшпиньки, наповнюємося нерозтраченим коханням, що аж схиляємося до землі?
       Чому ми не бачимо душу свою? Де знайти дзеркало, яке показало б всю невимовну красу духовного цвітіння? Дзеркала ті порозбивані тими, що лякалися чорних потвор своїх пристрастей, страшних калік, загублених гріхами, замучених людських душ. Ми – квіти, вирощені дбайливими, добрими руками. Чи можна говорити про смерть, якщо квіти зривають з квітника для радості та милування. Суцвіття все одно повинні загинути через кілька днів. Квітка, призначенням якої є дарування краси, не обов’язково народжує плід. А сльози наші, цілком можливо – всього лиш ранкова роса на дивних жоржинах чи орхідеях небесних.
       Кохані наші так часто люблять викохувати квітники. Квітки плекають квіти...