Коли літнє сонце сідає, воно багато слів залишає,
Вони десь лунають в думках, але не сказані.
Вони в своєму мозоку ціпко зав’язані.
Ти без спроби відчинити заблокуєш свої канали,
І ти нічого не зробиш, бо ти вже далеко не з нами.
Піти так, щоб не залишитися, ні тілом ні душею не зачепитися,
Чи стати таким як усі.
Вони тягнуть до себе, вони тут, на землі.
В ідеальному колі такі різні, не схожі долі. Заліплені очі.
Вони чекатимуть на ілюзії щастя,
зі своїми надіями під безпечною ковдрою спатимуть,
Вони не почують тебе, їх дотик з’явиться і піде.
Коли сонце сідає все не марно,
Блакитне небо у золотому сяйві дуже гарне.
Коли сонце сидае...
© Copyright: Дивчина Биля Викна, 2012
Свидетельство о публикации №212072200571
Свидетельство о публикации №212072200571
Рецензии