Наше лiто не мине

переклад на вірш Матвея Крымова "Улыбается тихо наше вечное лето"

У цьому краї
Біля тихої річки,
Де смутку немає...
Боже мій, Боже!
Сніг купола вінчає...
У хатинці...
Де смутку немає...
На вечірній зорі-зоряниці
Руки твої-чарівниці
Тихо казку гойдають.
Голова на колінах.
Де смутку немає.
І зі столу
З гілочки верби
Крізь промені світла
Тиха посмішка лине...
......Наше літо не мине,
І зі столу
З гілочки верби
Крізь промені світла
Тиха посмішка лине...
Скинувши віку безглузду личину
......Незабутня, недоспівана
Казка,
Не вбитая казка.
У вокзальних караючих ранках
У холодних автобусних склепах...
Конаючи разом,
В мить не зрадженного життя
У ясних сердцях,
Що чекали лише на сяйво
...Не в сяйві сердець
Кохання вмирає, а десь.
В лікарняних покоях,
У січневих холодних котлетах,
У застиглому погляді
Боже мій... Господи...
Як можемо живемо, як можемо...
В присмерку зорі-зоряниці...
І там, на глині, піску,
Коло зачиненних дверей,
Край руїн кам'яниці
Не вщухає безмежна любов недоспівана, лине
Над своїми дітьми
Тиха посмішка нашого літа,
Довіку не мине...

ОРИГИНАЛ:

В этой стране у тихой речки
Где нет печали…
Господи, Господи.
Снег купола венчает…
В домике…
Где нет печали…
Руки твои волшебные
По вечерам тихо сказку качают.
Голова на коленях.
Где нет печали.
И со стола
С веточки вербы
В лучах света
Тихо нам улыбается…
......Наше вечное лето,
И со стола
С веточки вербы
В лучах света
Тихо нам улыбается…
Сбросив ненужную, глупую времени маску
......Незабытая, недопетая
Сказка,
Не убитая сказка.
В вокзальных смертельных рассветах
В холодных автобусных склепах…
Умирая вместе,
Минуты не преданной жизни
В сердцах ждавших лишь этого света…
…Любовь умирает всегда не в сердцах, а где-то.
В больничных палатах,
В холодных остывших котлетах,
В остановившемся взгляде…
Как можем живем
В закатном рассвете…
И там, на глине, песке,
У закрытых дверей,
У скамейки изломанной
В облаке вечной любви недопетой
Над своими детьми
Улыбается тихо наше вечное лето…