Как я продвигал свой роман новела украинская проза

Уважаемые читатели!

Вашему вниманию предлагается произведение Станислава Акимовича Буряченко, украинца, из козацкого рода (Чигиринщина, сейчас Черкасская область, Украина), который, к сожалению, уже не сможет с вами полемизировать по поводу своего творчества и других злободневных и насущных тем жизни.
Время формировало автора как человека, журналиста, творческую личность. Были и победы, были и поражения…Чего больше, - не нам судить.
Поэтому, как дочь, прошу с пониманием и толерантно высказывать свои впечатления по поводу предложенного произведения.

C уважением и с надеждой на ваши отзывы,
Светлана Беляева.

Шановні читачі!

Вашій увазі пропонується твір Станіслава Якимовича Буряченка, українця, з козацького роду (Чигиринщина, нині Черкаська область, Україна), який, на жаль, вже не зможе з вами вступити у полеміку з приводу своєї творчості та інших злободенних та суттєвих тем життя.
Час формував автора як людину, журналіста, творчу особистіть. Були і перемоги, були і поразки… Чого більше, - не нам судити.
Тому, як донька, прошу з розумінням і толерантно висловлювати свої враження з приводу запропонованого твору.

З повагою та зі сподіванням на ваші відгуки,
Світлана Бєляєва.
                ЯК Я ПРОШТОВХУВАВ СВІЙ РОМАН.

                Новела.

Головний редактор одного з часописів (далі – ГР.):
- Пилип Пилипович? Моє вам шанування. – Що? Гм-гм. Роман? Про сучасніть? Добре. Дуже добре. Нам дозарізу треба про сучасніть. А то всі кинулись у минуле. Все копають. Глибоко копають. І все глибше. А хто ж про сучасність писатиме?.. І от ви! Написали. Добре. Дуже добре… М-м… А Іван Іванович читав? Ага. Читав. А Карпо Карпович переглядав? Угу. Переглядав. А Полікарп Полікарпович? Теж? І читав і переглядав… І відгук є? Гаразд. Так ви кажете про гостру сучасність? І дуже гостро? Хм, хм… Ні, гостро не варто. У нас же, слава богу, все тихо, мирно, без загострень, без зайвого шуму, без отого, що там, розумієте, отам, у них, у сусідів ближніх коїться. Кажете, не так гостро? Гаразд… А чи не забагато? Розумієте, папір, енергоресурси… Ага, ви розумієте. Трохи відріжете? Чудово. Підріжте.

o Перегодом.

o ГР: - От бачите, вже краще, стисліше. А ще Чехов казав щось таке:
o «Стислість – це сестра…» Таланту, кажете? Так, так, саме таланту. А талант у вас є. Не заперечуйте.
Натиснув кнопку дзвінка. Входить секретарка.
ГР: - А запросіть, будь ласка, Хому Хомича.

Заходить літредактор.

ГР: - Хомичу! Ось наш шановний Пилип Пилипович роман приніс. Переглянь. Підредагуй. Стисліше, стисліше. Щоб словам було тісно, а думкам просторо. Зрозуміло?

Через деякий час.

ГР: - О-о, зовсім чудненько. Так, так.
Рахує аркуші: - Один, два, три…Ага. Десять. От бачите! І стисло і геніально!
Щось власноручно викреслює. Знову. І знову. І ще черкає…
ГР: - А тепер погляньте: що ми маємо…
Переглянув креслені-перекреслені вздовж і впоперек аркуші і, нарешті, відшукав таки неушкоджене слово. Чудове слово, яким завершується кожен роман чи повість.
Мовчки зібгав я нещасний рукопис, жбурнув той жмуток до редакторської корзини і пішов геть. На цьому моєму роману і терпінню прийшов…
так, так, саме так:
Кінець.

С. Буряченко,
журналіст.
м. Черкаси