А ми залишаємось
в ритмах забутих мелодій,
На жовтих світлинах
в усмішках таких молодих.
Несе терпкий вітер
пісок пережитого болю.
Мигтять, мерехтять
і згасають вогні почуттів.
Як міниться світ,
красою у вічність відходить,
Тривожного птаха квиління
бездонну прорізує ніч.
Чия то душа повернулась
і кличе з собою,
Чий, повний любові,
знов погляд у серці горить?
Лишаються очі коханих -
задумливі зорі,
І сльози туману
у лагіднім світлі, мов дим...
А ми залишаjемось...
© Copyright: Борис Смыковский, 2012
Свидетельство о публикации №212072400191
Свидетельство о публикации №212072400191
Рецензии
