Магiчна сила любовi

 Весна. Травень місяць. У другому класі початкової школи села Кобилячки урок вивчення навколишньої природи. Вчителька, Соломія Пилипівна, молода, але дуже розумна жінка, вивела діточок за село, на вигін. Діти, по-двоє, хлопчик з дівчинкою, тримаючись за ручки вишикувались різнокольоровим ланцюжком, немов-би, іграшковий потяг дитячого атракціону. Попереду паровозик,- Соломія Пилипівна, а за нею дітки,- Юрасик з Наталкою, Петрик з Оксанкою, і так до останньої пари,- Андрія та Василинки.
 
 Стежкою, що навпіл поділяє вигін, можна дійти до ставка. Там, надзвичайно мальовниче місце. Соковита зелень трави, блакитне небо з плакучими вербами біля води. Здалеку, густі верболози нагадують дівчат, що ніби-то розсілись вздовж берегів і розчесують волосся.
 
 Соломія Пилипівна розрахувала час таким чином, щоби впродовж уроку показати дітям не тільки краєвиди, рослинний і тваринний світ, але й дивА, які знаходяться поруч, і вже не сприймаються як чудо. Насправді, хіба не чудо, коли череда сільських корів кожного дня, в один і той же час, виїдаючи траву на одному березі ставка, перепливає на протилежний берег? Корови, що пливуть по ставку,- це унікальне і цікаве видовище.
 
 Ще здалеку, Соломія Пилипівна помітила, що від крайньої сільської хати Кіндратюків, паралельним з дітками курсом, в напрямку стада корів, підтюбцем прямує бик, на призвисько "Мачо". Цілеспрямованність і рішучисть, з якими "Мачо" прямував до корів не залишали жодного сумніву щодо його намірів. Навіть, на значній відстані Соломія Пилипівна побачила, що на шиї бика висить мотузка, на кінці якої він тягне за собою металевого кілка, що вирвав з землі.
 Були і інші зовнішні ознаки того, що мозок "Мачо" працює в єдино-можливому напрямку, і що ввімкнуто програму магічної сили любові. Поза всяким сумнівом, вчительці треба було діяти винахідливо і толєрантно, щоби уникнути зайвих питань і відволікти увагу дітей від корів і бика.

 Але, Соломія Пилипівна, не зважаючи на молодість, насправді, дуже розумна жінка. Вона зупинила діточок, повернула їх спиною до череди і бика, і розпочала урок вивчення навколишньої природи з розповіді про чарівні краєвиди, з білими березами та зеленими соснами, про квітучі весняні галявини.
 Здавалося, що все під повним контролем і пікантну ситуацію, що розгорнулася біля ставка, коментувати не доведеться. Але, за лічені секунди, сталося те, що вмить змінило спокій на пошук єдино-вірного рішення.
Дівчинка Марійка, показуючи рукою на бика, вигукнула:

  - Соломіє Пилипівно, дивiться, шо він робить?!!!

  Весь клас перелякано повернувся в бік стада, де бик "Мачо" передніми ногами вперся на  корову, намагаючись вилізти якомога вище їй на спину.

  Рішення прийшло миттєво. Соломія Пилипівна, спокійно, але дуже рішуче, взяла ініціативу в свої руки: 

  - Діти, поверніться, будь ласка, обличчям до стада. Бачите: ото, коли череда корів виїдає геть усю траву навколо, тоді вожак стада — бик вибирає саму високу на зріст корову, залазить на неї, ... і дивиться: де росте соковита травичка? Де зеленіє люцерна? Куди перевести стадо на нове пасовисько? Корови не зрушать з місця, допоки....

  Пояснення Соломії Пилипівни рішуче заперечив Василько Кiндратюк.
 Від обурення він почервонів як буряк, і звертаючись до вчительки, вигукнув:
  - Соломіє Пилипівно! Не треба... брехати! Яка там люцерна?! Коли вони кохaються, - то світу білого не бачать...