Сонце-кавун

                Сонце-кавун
       Як же солодко спиться! Заважають лише якісь химери, що приходять у сни незваними. Чи прилітають? Хто їх зна? Але ж, як хочеться спати! Поволі ліньки розплющую око. Уся кімната ніби-то у якомусь рожевому сяйві. „А, то вже, напевно, світає”,- то я до химер. „Зараз, ще трішечки, і я привітаюся з тобою”,- а це вже до красного сонечка, що десь там поволі викочується з-за обрію стиглим розрізаним навпіл кавуном, бризкаючи солодким соком на всі боки... І де вони беруться щоранку – ті кавуни?
       Але сон знов огортає мене. „Чи я вже зовсім перетворилася на пана Коцького?”-це була остання свідома думка. Химери десь поділися, не заважали мені вже спати. Може, побігли швиденько зустрічати сонечко та пити зранку отой смачнющий сік, приспавши мене? Чи полетіли? Хто їх зна? А сон, ну, такий вже приємний, я кохаюся у ньому. Геть провалилася... А чом би й ні? Адже ж попереду світла неділя...
       Ну, от, здається досить вже того сну, нарешті виспалася. А на годиннику вже... Ой, нене... Оце так! От Вам і жайворонок! І сонечко вже ген, як високо. Знов не зачекало на мене, підморгує хвацько згори. І вже не червоніє, то химери, напевно, випили увесь його сік. Нічого, от вже наступного разу я обов”язково побачу тріумфальний вихід сонця у ролі кавуна. Їх же ще стільки буде, тих світанків!