Пригоди королiвни

Якщо ви, любі читачі, випадково не читали моїх попередніх творів про цю королівну, не переймайтеся – ТАМ ТЕЖ ГОН. Чому "теж" – це секрет :) А ви читайте… :)
Молода королівна, п’ятнадцяти-шістнадцяти, а то й двадцяти одного-двадцяти двох років, ретельно укладала текст своєї можливої угоди з дияволом. Він їй довге життя – а вона йому… своє життя. Ні. Нелогічно. Він їй багате і довге життя – а вона йому – душу… Ні. Невигідно. Гм… Тим паче, що багате життя в неї і без диявола є (вона так думає, принаймні). О! Вона йому свою душу, а він їй – свою!!! Нахабно, але круто!
Королівна вирішила перед угодою поприбирати в хаті. Доки прибирала – передумала укладати угоду. Отака вона була – та королівна, яка сиділа під деревом і дивилася, як світає.
В неї було гарне волосся, хоча трохи попалене, бо чарівні ельфи тупо її пофарбували. А так королівна була прикольна, лише дуже нарвана, через що від неї шугалися пересічні мужики та плуталися під ногами непеересічні лохи.
А цікаво – думала вона – коли буде кінець світу, і її раптом розподілять в рай, вона зіллється з вищим розумом і… їй це не сподобається – чи відпустить Божечко її назад на землю?..
"Дура писана" – подумав ти, якщо ти православний.
"Ги" – подумав ти, якщо ти буддист, сатаніст чи просто приколіст.
Взагалі, вам, православні, нічого сидіти в цьому творі – тут грішно. Клікайте мишкою і забирайтеся звідси. Та й ви усі – геть! Вон з цього твору!!!

                *      *      *       *      *      *

Світає…
Автор заспокоївся.
А королівна тим часом не спала – вона таки вирішила укласти угоду з дияволом. Для цього розчистила від бруду і листя місце в саду… Цілий день ні про що не думала – щоб очиститися від зайвих емоцій і зайвих рухів. Довго-довго одягала чорну мантію – аби пронизати кожен рух свій чорним кольором. Кинула священне яблуко заговорене на те місце, куди мав прийти диявол, сплюнула і проколола собі пальця. Кров’ю з мізинця підписала угоду і вигукнула ті слова, які Його викликають. Прочекавши священну мить, вона отримала знак відкрити очі. Відкрила – і обламалася – диявол не прийшов. Текст угоди вона висміяла голосно (отак – га-га-га), читала, доки угода не вивітрилася (в духовному розумінні).
А потім заплакала. Він не прийшов!!!
Він – не прийшов!!!
Вона так голосно плакала, що на неї звернув увагу повз проповзаючий черв’ячок. "Хто не прийшов. дівчинко?" – лагідно запитав черв’ячок. Та королівна не відповіла, бо не розуміла черв’ячої. Черв’ячок довго-довго чекав відповіді (десь три дні), а потім поповз далі. А королівна під своїм деревом і дивилася, як листя паде, і чекає чогось черв’ячок.
Коли листя опало, королівна пішла додому. Там з’їла хліба з маслом. Потім трохи меду і горіх. А потім знову заплакала – він не прийшов!
Потім знову їла, і тривало так вічність. А потім вона заснула, бо була ніч :)
Ніч настала раптово якось – королівна на неї не очікувала. Не тому, що не дивилася на годинник, а тому, що зтормозила. Ця інформація сюжету, впринципі, не торкається, але я гадаю, любий читачу, що тобі буде цікаво 8)
Наступна пригода така – королівна пішла на базар. Там продавалися живі персонажі з різних казок – отак підходиш до продавця, клікаєш на нього, він показує тобі, наприклад, "Чебурашку" – і ти опиняєшся у вимірі Чебурашки. 3D-базар називається, знаходиться біля Радванської Свинячки – але лише вночі. коли повна Селена дивиться з осудом.
Вдень його не видно – лише п’яницям видно, ті їм ніхто не вірить!
А п’яниці тим часом очищаються духовно, радіючи образам минулого свого, і співають разом з Тими, Кого Вдень Не Видно.
 Королівна обрала собі загадкового Йожика, обдряпала з нього 3D-туман і поцілувала в чоло.
Йожик…;
Те, що я зараз випила, називається "Бальзам 7 небес". Дуже рекомендую.
А королівна випадково заблукала – ні-ні, не в портавлах всесвіту, і не у вимірі йожика, як ви могли б подумати, передбачаючи мій тупувато-піднесений стиль. Вона заблукала по дорозі зі свинячки додому – бо напилася, як свиня. За королівною йшла ціла свита духів-покровителів (звичайно ж, невидимих для перехожих), яка вказувала їй дорогу, а королівна, гикаючи, підіймала поділ сукні королів’ячої, перелазила через залізницю, шлагбауми, дрібнесенькі камінці тощо. Духи-покровителі паслися по дорозі, бажаючи завернути в найнеочікуваніший момент, щоби попити енергії з дерев, припаркованих автомобілів та пересічних громадян, над якими ще не висить прокляття. Королівна з силою тягнула їх, як коней за віжки, зупиняючись і втикаючи порожнім напівблагаючим поглядом у дзеркальні вітрини…
Якось королівна попалася. Це були не жарти.
Сталося це таким чином: до королівни постукали. Морально. Вона спала – і раптом відчула, як один її знайомий діяч із сусідньої країни постукав по її серденьку, ніжкам і ручкам ножем і сказав – "вибач, мені потрібно трохи твоєї сили"! Королівна не встигла зреагувати, бо це прохання навіть не було питанням по суті своїй – він просто попередив, як князь Ігор, котрий ішов на ви, і королівна прокинулася якоюсь збентежено-офігівшою. Їй не було жаль тієї сили, їй не було страшно…
Вона покірно зіщулилася, ще раз згадала сон ізмирилася з тим, що в неї забрали трохи сили. Духи-покровителі теж не були проти, вони якось звинувачувально мовчали і поглядали лихим оком на королівну, мовляв, так тобі і треба, противна. Королівна вирішила осмислити цю подію, і так ретельно осмислювала, що почала відчувати кожною клітинкою тіла, як Його руки торкаються Її ляльки вуду, водять по ній ніжно-ніжно лезом, викликаючи дивовижно-хворобливе тремтіння шкіри… Як його повні вуста щось зосереджено шепочуть – здається, закляття – і воно тане у раптовому бажанні торкнутися Тих вуст, які шепочуть. Відчувала, як його рухи розчиняються у восковій ляльці, з якої поволі підіймається теплий сморід жіночого тіла; як його пальці мимохіть торкаються воску, і під ними неочікувано з’являються маленькі випуклості в формі найніжнішших частинок Її жіночих грудей. Його вуста вкривалися вологою, шепіт був гарячим і впертим…
"На тобі, на тобі і на!" – подумки повторювала королівна, сховавши усі емоції у незрозуміле для себе місце і притягуючи Його подих до своїх вуст.
Що саме "на!" – вона сама не розуміла. Очевидно, хлопчик їй не на жарт сподобався – така в нього енергетика була, що хотілося в будь-яких ситуаціях казати "на". Потім вона на нього за щось розсердилася і хотіла було псіханути, та забула – замоталася. Отак воно і зависло в просторі, та й досі висить, і висітиме довіку.
А королівна тим часом знову напилася. ВІН НЕ ПРЙШОВ! (Коли королівна не мала про що думати, то згадувала минулі поразки, аби було що робити – хай нгавіть поскиглити). Вона знову з’їла хліба з маслом і горіх з медом, та коли знову прийшов час плакати, вона втомилася і заснула, бо була ніч :)
Ніч настала раптово якось – королівна на неї ___________  А, це вже було? Тоді Ctrl-c і delete, дорогий читачу. Щастя тобі в житті.
А королівна вирішила, що спатиме щодоби в інший час. Вона склала собі графік снів. Щоправда, пізніше виявидлся, що саме за таким графіком вже спить абсолютно інша королівна, і наша королівна, похнюпившись, швидко змінила графік. доки на неї не подали до Берендейського суду за плагіат.
І ось – цей, новий вже, графік – сприяв загоєнню ран! А також від нього співали черв’ячки, раділи трави і полуденну пісню співала земля! І поля! Сам графік я забула, але одного дня королівна побачила незвийчайний, денний сон: ніби вона спить :) , а поруч сидить і нервово палить маленький дикобразик. "Чого тобі?" – намагалася усміхнутися королівна, але дикобраз так на неї подивився! Вона одразу зрозуміла, чому він прийшов! Сонце світило занадто яскраво – полудень давив на мозок королівни, мовляв, вставай, я ж полудень, всі люди порядні їдять, а ти спиш. Та королівна спала далі.
Дикобраз перемістився у вимір дерев’яних меблей і застиг, поглядаючи дерев’яно-попереджуючим оком на підсвідомість королівни. Вона прокинулася, ще зо мить бачила в деревині столу погляд дикобраза і пам’ятала сон, а потім прокинулася повністю і, зрадівши світлу, розчинилася У ПОРТАЛАХ ВСЕСВІТУ. Ти переміг, любий читачу. Ти мене зурочив :)
Вона (королівна), випадково там розчинилася – бо напередодні перемедитувалася і переназливалася зі світлом, і тому зараз по рефлексу знову випадково злилася. Для вас це звучить в будь-якому випадку круто, а королівні стало соромно – ніби вона випадково пукнула в гостях, бо забула, де знаходиться.
А що мав на увазі дикобраз, коли погрожувально дивився уві сні? Та не переймайтеся ви цим, любі читачі. Мало чого дикобрази дивляться криво… Хоча причина була вагома – не питайте, яка… не розповім, хоч ріжте!
Королівна читала Cosmopolitan і думала про дикобраза. Вона собі так нашаманила – якщо зустріне в цьому журналі слово "дикобраз" – думка про дикобраза зникне. Потім взяла Пушкіна. Потім Зюскінда, Геґеля і навіть Меєрхольда. А потім вирішила діяти більш рішуче (як-не-як, пройшло два дні) і взяла книгу під назвою "Дикобраз". Потім вирішила, що це не рахується, і почала розбивати усе на своєму шляху. Розбивала комп’ютери (бейсбольною бітою), розбивала серця (поглядом), розбивала вікна і екрани телевізорів, двері міжкімнатні засклені за 530 грн. і стакани – і спокій прийшов до неї. Змучена королівна сіла на підвіконня, притулилася до віконної рами спинно-мозковою енергетичною оболонкою і почула слова дикобразика – "термін вашої картки №….. закінчується  такого-то числа. Будь-ласка, зверніться до відділення вашого банку. Адреса – ……"
Світило літнє сонце. І королівна усвідомила, що:
1)Дикобразик хороший
2)У банку, мабуть, працює відьма!
Королівна зібрала поспіхом шмотки (паспорт, картку і ще. на якогось ****, зайві труси) і пішла до банку, спокійно вистояла чергу, а потім впилася уважним і тихим поглядом в операціоністку і запитала – "Ти  відьма?"
Та спокійно і блакитнооко відповіла – "Не відьма". І задоволена королівна з’їла по дорозі велике морозиво, щоб відсвяткувати те, що працівниця банку – не відьма.
Працівниця банку відчула цю радість, хижо зблиснула зубом і оком і, незважаючи на наступного клієнта, почала вивергати полум’я з рота, пофігово туплячи в монітор. На неї подали до суду за халатність, і тепер вона працює зовсім в іншому банку. Усі-усі вклади громадян вона ховає в маленький-маленький, але важкезний чавунний сейф, який антифеншуйно стовбичить посеред відділення. Ніхто, крім неї, не має права торкатися цих грошей. хоча ключі від сейфу є в усіх працівників банку.
Королівна знала про це, і щодня о 17.59, в магічний час передзакриття, приходила до вхідних дверей і тупила в них дерев’яно-попереджуючим поглядом. якого перебралася від дикобразика. Потім вони з тою відьмою почали ходити на каву. Відьму звали Віка. Та менше з тим.
Королівна дожовувала свої горіхи з медом і думала про смерть. Не втому розумінні, люди, що вона хотіла померти, а в тому розумінні, що їсти горіхи з медом і думати про смерть – це ексклюзивний вчинок, а королівна любила усе ексклюзивне. Вона рахувала сорок по дорозі на роботу і мріяла нарешті зустріти двох сорок, які летять разом – це до одруження, хоча королівна уникала одруження (бо цн не ексклюзивний вчинок!). Просто 2 сороки – це круто! Вона ганялася за усіми позитивними народними прикметами – переслідувала білих котів, злим поглядом змушуючи їх перейти дорогу (потім вони приречено поверталися на вихідну точку, за що королівні були вдячні пересічні бабусі), трималася за ґудзика, побачивши сажотруса і загадувала довге-довге бажання, переслідуючи переляканого сажотруса нашорошено-медитуючим поглядом; навмисно вступала в фрагменти собачого лайна в пошуках Серенчі, їла п’ятипелюсткові квіти бузку і шукала боковим зором чотирилисну команицю у ґламурних клумбах біля посольства країни №. Рахувала каркання ворон, і коли було неугідне їй число, посилала їх, ображаючись, як на людей.
Але усе це казки. Була в неї одна знайома королівна, яка хрестилася на циган – так їх боялася. Отже, наша королівна була ще доволі адекватним створінням.
В нею з тією, іншою королівною були досить напружені відносини, хоча їм інколи снилися однакові сни – а це ознака духовної спорідненості. Потім виявилося, що в них ще дуже багато спільного. Чому ж вони сваряться, ті дві прекрасні королівни, у яких багато спільного?.. Ніхто не відає…
Може, від цього має початися неминуча війна? Або цунамі?.. Або навпаки, хтось народиться або народить вдало… А може, нічого не станеться – просто потрібна енергія?.. Взагалі, навіщо потрібні війни. цунамі, народження і смерті, переживання і сильні емоції? Може, ні для чого?.. А може, просто потрібна енергія, щоби наша Земля сяяла у Всесвіті мов справжня зіронька?.. Що відбувається на усіх зірках, які ми маємо честь споглядати в небі? А що твориться на тих планетах, які не світяться? Взагалі, є такі планети?.. Гей!!! Люди!!!
 Королівна гукала вищезгадані речі біля сміттєвих баків на вулиці Гагаріна і щиро сподівалася на відповідь.
"Ай-яй-Яй-яй-Яй-яй-Яй…" – мугикнув хтось з-під дерева.
О! Ще одне дерево! Цікаво, як під ним сидіти, дивлячись, як світає?
"Шановний пане, а як має честь світати під Вашим деревом?" – королівна виховано затулила носа і нахилилася ближче до незнайомця. Він не дуже рухався, проте дихав – якщо так можна назвати перманентний спиртовий фон біля нього.
"Візьми соломинку, приклади один кінчик мені до рота, а інший запхай собі у вухо, бо я вже дуже слабкий, не можу говорити – сили ось-ось мене покинуть…"
Королівна упізнала репліку змії з української казки і зацінила ерудицію п’яниці. Вона усміхнулася і милостиво поглянула в його бік, замріяно застигши.
"Нє хочешь – нє нада!" – п’яниця образився, повернувся на бочок і захропів.
"Хочу, дуже хочу!.." – королівна пристрасно зашепотіла, відчуваючи, як алкоголевий фон стає окрасою їхнього спільного буття, а в серці починає світати. Крайнеба – палати. Соловейко в синім гаї – сонце зустрічати.
СОЛОВЕЙКО!!!!!!!!!
Королівна зірвалася з місця і стрімголов кинулася додому! По дорозі їй намагалися завадити мікроасфальтні гагарінські ями та міні-болітця, що грайливо висяювали при скупому світлі ліхтарів. Літали чорні ворони, та королівні було весело. Блищали скелі над рікою (це я загнула, тут ріки не було. Але погодься, любий читачу, що романтикою таки завіяло).
Королівна забігла в теплу хату і перевела дух. На плиті смажився соловейко.