Павук-дизайнер

     Він – павук. І що з того?.. Ця думка звучала в його маленькій, гордій голівці, вистукуючи дивовижний ритм нового хіта Мадонни. Він любив працювати під Мадонну. В його лапках оживали найнеймовірніші сюжети древньої Еллади, Кріту та шумеро-вавілонської (за Шпендлером, якого павук дуже поважав) доби.
Щоправда:
Сюжети в павука були свої. Ну їх, тих Міносів і Рамадантів, якщо є давньогрецькі павучихи у пеплосах, що так заклично втикають оком своїм павучим з глибин історії!.. Павук зітхнув, покоцав малинку, на якій сидів (бо їсти він їх не їв), і продовжив свою кропітку працю. В задвірках його штанів був маленький павучий план, щось типу креслення майбутнього плетива. А ви як думали! Там навіть ряд Фібоначчі був задіяний, хоча павук про це і не знав, а ось дідусь Фібоначчі знав. І звідкись про це знають свідки Єгови, які, по-моєму, потроху перекваліфіковуються на Свідків Усього :)
     Во. Павук чепурно обкоцав нігтики об деревину мого вікна, зробивши собі сіруватий френч-манік`юр, і почав споживати архівованих мух з такої білої кульки (ну, ви знаєте).
     Павук Оскар змолоду відрізнявся особливим поглядом на життя. Його жахаючі колекції вбитих у різних позах мух та намистини з літаючих мурах вражали не одного гостя, і найбільшою родзинкою цих колекцій було те, що в кінці сезону вони акуратно знищувалися кольоровим віничком (до речі, мало хто з митців може похвалитися таким. А дарма!)
     Я навіть знаю, про що ви зараз подумали, дорогі читачі, але не відволікайтеся... :)  :)  :)

*   *   *   *   *

     І одного разу на павука філософія напала: а що, як! –
     Всесвіт чітко зконструйований за принципом єдиного тематичного зерна (як музика Баха)?..
     Що, як наша Земля дійсно єдина у Всесвіті, а людина є одиницею виміру Бога?..
     Павук занурився у hard-рефлексію.
     Світ є одиничним і неповторюваним, кожне явище відбувається усього лише раз на вічність – а усі періодичні коливання є лише відображеннями явища. Отже, явищ і подій на світі не так вже й багато з початку історії?.. Одне вбивство породило відлунням багато інших. Одна любов розкинула свої промені і здалася кількістю. Одне почуття стрілою пролетіло крізь час, породивши свої відображення в різних ситуаціях...
     Час...
     Часу не існує.
     І розміру не існує.
     Тільки вічність і відображення.
     І Земля наша – це домівка усіх богів, усього, що є у нашому безрозмірному Всесвіті. А усі інші планети, зірки – це лише відображення нашої Землі у різних вимірах. Наприклад, Марс – вимір таємничості і настороженості, Сатурн – вимір недозволеного, Юпітер – подумав павук – вимір владності нашої Землі... Усі небесні тіла – це лише емоційні стани нашої Землі. А усі релігії, культури, темпераменти – це відображення єдиного божества у різних кліматичних умовах.
     Павук виявився монотеїстом.
     Усі тіньові лайф-структури (зворотні сторони явищ, які шлейфом слідують за будь-чим, що торкається нашого Всесвіту) є природною необхідністю, яка, зрештою, просто приносить біль. А культ відчуття болю створює в мозку стереотип “нещастя”. Що таке біль?.. Це сигнал по смерть чи лише необхідність? Неприємний, заворожуючий ультразвук, який водить тоненькою стежиною на межі світів – ось і все...
     Але не про біль, і тим паче – не про емоції зараз мова.
     Що таке Всесвіт?.. – ось що цікавило павука. Органічна єдність усіх явищ за принципом контрасту і взаємодоповнення, чи абсолютна єдина одиниця, неподільна і непідвладна розумінню? Цілісна, не передбачаюча будь-який аналіз чи синтез?.. Єдність і одиничність є характеризуючими якостями усього того різнобарвного і непоєднуваного, що оточує нас?..
     А що таке навколишній світ?.. Це лише суб`єктивний світ індивіда, чи усе-таки система певних молекулярних одиниць виміру явищ Всесвіту, який став штучно подільним через нас, тих, що не живуть в гармонії з ним? А що ж тоді узагалі є індивід в ідеально-парадигматичному космічному вигляді?
     Павук заплутався...