нарештi

Я мрію подарувати тобі океан.

Щоб пливти на великому човні у безкрайньому просторі за самий далекий обрій.
У повній тиші, без єдиної людини. Мовчати безкінечно довго. Не дивитися на компас, не тримати мапи, не намагатися знайти путь додому. Насолоджуватися до самого серця тим, що маємо. Без надії на краще, без сліз і розчарувань, на декілька миттєвих кадрів торкнемося теплих долонь. І щоб дощ лив несамовито довго й сильно, й сонце палало безжальним жаром, змушуючи нас горіти чи то від щастя, чи то від спеки. Ми будемо пити бентежну зливу, ловити її долонями, ховатися від пекельного сонця і сміятися, лаючи один одного за дитячу дурість. Навмисно щасливі.
Ми будемо кричати океану: "Лети!", і він несамовито, з диким ревом підійме наш човен до самих зірок, покатає по Чумацькому шляху, провезе мимохідь біля Великої Ведмедиці. Ти розповіси мені про усі зіркі на світі - океан заведе із небом розмову.
Ми вигукнемо: "Скачи!", і ця некерована сила змиє усі континенти, галопом пронесеться через поля й ліси, мегаполіси й міста, буревієм підійме нас на всесильних водяних копитах. Нью-Йорк, Рим, Токіо - все зникне з лиця цієї планети, людство почне жити новим щасливим життям. І ми побачимо народження першої дитини, що ніколи не бачила зла.
Схвильовані, ми засміємося: "Пірнай!" - і очі наші від солі запалають. Величезні кити повільно махнуть нам хвостом, а химерні риби усіх форм й барв закружать нас у нескінченному вальсі. Життя буде починатися з самого початку, у нас на очах, і помирати навічно.
Тоді, невільники людської природи, наш голос стрілою пройме невеличку Землю: "Дай нам вічно пливти! І до всього світу торкатися долонями". Затремтить човен від ніжного океанського бризу і зникне в безодньому світлі нашого щастя. Крадучи з собою біль й сльози, усі помилки і мрії. Розриваючи на бризки океанської піни. І пекельне сонце, нарешті, вибухне, розпадаючись червоними палаючими краплями океану.

І шлях стане нашим декадансом.