Королева пiску iз запахом лаванди

     Моя муза почала оживати вдень – її будить моя королева.
     Моя королева оживає на світанку – вона виходить з-під порогів, більшає на сонці і миготить сонячним зайчиком по стінах, скорочуючи свій шлях до мого ліжка. Вона кличе – і я біжу з кімнати, сідаю за столик на веранді і п’ю вранішню каву, описуючи усе, що дала мені побачити Вона. Вона бачить прекрасно. В тому сенсі, що бачить небуденно; подейкують, ніби вона не розрізняє більшості кольорів. Це наша з нею і з ними (з тими, що подейкують) велика таємниця!
     Моя королева неквапливо розповідає, як на моє крісло падала вечірня тінь старої давно зрубаної туї і шепотіла комусь про свої колишні коливання від вечірнього леготу. Моє серце принишкло стискається, слова самі вимальовуються яскраво-чорними символами на папірусі, мої спогади ворушаться і коливаються від вітру в такт туєвим гілкам з потойбіччя.
А вона тим часом виграє на сонечку трьома кольорами – чорним, білим і золотаво-рудим.
     Ніжки моєї королеви тоненькі і ніжні, вона ступає нечутно і співає понад саме вухо пісень, загублених кимось у вимірі моєї території і усіх процесів, що з нею пов’язані.
     Вона підкоряє мовчки – дивиться споконвічно крізь непрозоре скло століть і промовляє своїм колективним підсвідомим – візьми мене! Підбери мене на дорозі, забери в друга! Купи мене! Я твоя муза, я твоя богиня – я топчу тебе, бо так судилося нам обом! Я повелителька пісків із запахом лаванди і я навчатиму тебе цікавими історіями… (її історії незрозумілі, хоча притягуючі,вона розповідає їх не вустами і не очима – а чимось зовсім іншим :) ).
     Її звати Тонька.
     Вона кішка :)