Чорна рада

    «Чорна рада» Пантелеймона Куліша стала першим україномовним історичним романом.
     Як щирий патріот України, Пантелеймон Куліш мав почуття відповідальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника вражали зневага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися причин національного лиха. Так поступово зародився в нього задум написати історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії, що стояла на шляху до національного об’єднання.
     Історик і науковець, Куліш вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний роман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, засуджував кровопролиття. Тому читачам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох моментах він говорить устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура.
     Символом занепаду козацької епохи для Куліша була Велика Руїна,
а Ніжинська рада 1663 року — переломним моментом у занепаді української державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим
кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі.
У романі переплелися справжні історичні події, імена зі створеними авторською уявою.
     Роман «Чорна рада» — твір багатопроблемний. Автор порушує не
лише історикополітичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські,
загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя,
батьків і дітей, народної моралі).
     Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, все ж вони вийшли повнокровними живими художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтичний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і одчайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жорстокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.
     У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки,
присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетично, як вірші. Інші ж — монологи героїв в ораторському стилі, де викладаються їхні погляди на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустрічаються й описи, й масові сцени, й короткий конспективний виклад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама). Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті). Пантелеймон Куліш показав і велику художню майстерність. Його мова з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними порівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.
     Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже Куліш осягає своїм зором усю Україну — від столиці до дрібного хутора, проникає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сурмила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на булаву Якима Сомка, від сміливця запорожця Тура до дівчини красуні Лесі Череванівни.
     Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Тарас Шевченко та багато
інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором історичної прози в українській літературі». І це не даремно. І ми, сучасні читачі, відчуваємо неповторний колорит епохи Великої Руїни, вчимося жити в єдності та мирі зі своїми співвітчизниками, щоб не повторювати помилок історії.