Калнишевський

Як i все розливається, твердь і вода, i розріджується час, і стає набдто пекучим, пекучий лід твоїх очей, і їдкість моїх фраз, це i е той час, коли стаєш гнилим і смердючим, це те, що коли немає тебе, не закликав, не покликав тебе випадок, ні виклик, ні час, якщо Бог всемогутній для мети великої тебе призначав, значить ти міг стати і повинен бути кращим, якщо ти про інших не судив по собі, якщо ти по весні дим в кулак свій ховав,  якщо є ще слово в киплячій смолі , значить є куди кунать тебе утримуючи за п'яту, якщо хто тебе вірою і правдою звичаю вчив, якщо хто з них у тебе так вдихнув душу, якщо на світі не може бути тієї гри, заради однієї тієї, якої ми себе так мучим, ми стаємо старше, ми стаємо злими, ми стаємо на миски, щоб бути трохи вище, і де щось гонг в грі, а де щось  толк в землі,  де  щось жиже, що може бути гущі, якщо є в світі слово що тебе б’е наповал щось в світі навзнак, і ні більше, ні менше, якщо є мова від Бога, і від першої особи, чи є ця сила з тією з якою повінчаний, якщо руки без  правди i влади, як серце без крові, якщо слово без діла, і не трішки  менше, якщо є в світі вдих, а у відповідь видиху немає- ні запорізької Січі, і більше немає «бысть злой і лютой сечи», якщо є в світі погане- то це все про мене, якщо є в світі слабкість -то їй теж підданий, якщо є в світі біль тобто і моя голова це теж, до речі, і ні більше ні менше, якщо є в світі правда, то я доживу, всі побачу очима і відчую серцем, якщо є життя без правил і закон для відводу очей, жорстке зведення цих правил- я одного разу склав ..моє серце є просто палаючий факел і це все від Батька, і, звичайно, від Сина, я батько своїм дітям тільки їх прогнала з січі розореної по кутах на чужину.. це все, що мені дали мій батько та мати, це все, у що я проростав з кожним роком, це все що я до седін збирав, це все, за що був обраний своїм народом, якщо є в світі найбільш люта помста, то мене в скрипяче серце мене знівечить, якщо є в світі світло, запальний хрест, то велика сила мене не залишить, тільки сильно фальшивлять, тут у нас, на землі , звуки зіграних державних гімнів де щось в темряві і де щось в тиші гніт-власний голос улюбленої Батьківщини, не по мені поле жито, не по мені гроно свинцю, не по мені купа заліза і пороху розсип, рідке сонячне світло і молитва, батька мого життя і вірш, і велика повість...ну а дикі сни, та вони всі мої вони, видно дано мені все в наказане, не можу всидіти від нарікань, тривожної чутки своє життя, як умів, я прожив «у созиданье» через край, через ліс, через велику степ, через мій чорний шлях, босими п'ятами, битий на улюбленій Вкраїні, через не урожай, через неволю і голод, народ стане великим...це я записав як заповіт, як урок все своїми сльозами і доріжками поту- це все примножував, через драний рукав, щоб мої кати поперхнулись гикавкою