Вiрш до лярви

Просуваючись вулицями токсичного міста
Усвідомлюю, наскільки мені бракує тебе.
Поруч з тобою вистачить ліричного зміста,
Та просто... просто, якось ближче до неба.

Відверто кажучи, ти вже трохи цинічна
Ти забрала ключі від власної хати
Я-без-Тебе стратив себе практично
В мене є шматок Сонця: козирная карта.

Може "я"  — саме Той, про якого пишуть,
Або просто невдаха з майбутнім бомжа
Взагалі, сподіваюсь піднятися вище,
А кохання — за спину, як лезо ножа.

Щоб не стати схожим на периферійних дебілів,
Або саме тому, що на них чимось схожий,
Переходжу дорогу, не дивлячись на автомобілі,
А частіше і взагалі, нікуди не ходжу.

Запит-відповіді, SMS-ки (в моєму-то віці!)
Дуже складно чути мовчання мобіли
Намагаюсь стриматись від ляпасу твоїм сідницям
Та порушити тишу, що веде мене до могили.

Імовірно, що зараз ти в обіймах іншого
Ще красива, і навіть схожа на янгола
У житті доводилось бачити і гарніших,
Але ти — досконала хвороба. Це є правдою.


* * *

Може якось мені пощастить із вдалою спробою:
Ти почуєш мої божевільно-заплутані вірші
Декламовані молодою, дуже враженою особою
Мої вірші. Чому б ні? Напевно, бувають і гірші.


27.03.2006 — 05.09.2012