Паросток

 - Дядьку, а куди ми йдемо? – голос хлопця був приглушений через шарф, який хоч якось захищав його від пилу, та все ж чоловік його почув.
 - Вперед.
 - А що там, попереду?
 - Те, що і позаду. Смерть.

 Вони зупинились ненадовго,знайшовши більш-менш захищене місце, щоб відпочити. Це була дивна пара – маленький хлопчик і дорослий чоловік, а між ними нескінченна пуста дорога десь серед просторів світу, що помирав.

Ніде не чути і звуку, крім завивань вітру, що несе на своїх широких сивих крилах нескінченні потоки пилу і попелу та це невпинний біг хмар на такому ж сірому небі, як і все навколо.

 Це єдине, що залишилось після катастрофи. Звичний світ зник, а натомість постало щось страшне. Не живе, та ще до кінця і не мертве. Майже всі з тих, хто зумів вижити перетворились на звірів. Лише деякі зуміли зберегти людяність. Як я… і ти. Та не пощастило тобі, хлопче, я ледь встиг врятувати тобі життя. На превеликий жаль, лише тобі. Що тепер буде?

 Їх погляди зустрілись. Однакові. Зі світлом напівмертвих душ… Як і все навколо.
Так, в мене є ти, а в тебе є я  - і це нас врятує. І я обіцяю, що ти ніколи більше не побачиш смерть.

 Напившись води, вони сиділи, такі різні і схожі.

- Знаєте, я не пам’ятаю Того світу. А там теж була Смерть? – тихий голос десятирічного хлопця розтанув у завиванні вітру.
- Була. Вона завжди була, є і буде.
- Якщо від неї не втекти, тоді навіщо треба кудись йти?
- Чому? – чоловік з хвилину обдумував відповідь, а потім промовив. – Ходімо, дещо покажу.

 Вони пройшли  ще трішки і знайшли затишну впадину. Чоловік, присівши навпочіпки, жестом дав малому знак слідувати його прикладу  - і  вже дві голови схились одна до одної.

- Дивись.

 Чоловік обережно очистив ділянку землі від попелу - і на світ виглянув тендітний блідо-зелений паросток, але і він здавався чимось дивовижним, нереальним і неймовірно казковим.

- Ось чому ми йдемо вперед. Бо поруч зі Смертю йде життя. Вони невід’ємні частини одна одної. Хіба це не прекрасно? – він вказав рукою на підтвердження своїх слів. – Це – Надія. Тому ніколи не зупиняйся, просто йди вперед.

     Вони продовжили свій шлях. А паросток продовжував рости і пускати коріння надії, з якого потім колись виросте новий, вже живий світ…