Втрачу iстинну вiру

Втрачу істинну віру -
Знайду її в мені вірному скакуні,
Я б стерпів його терпкий запах поту
Знаючи, що спасіння несе мені.
(Хто метався, вибираючи з двох зол менше,
з двох істин краще, кінчить життя на дні).

Ти не візьмеш собі долю інакше
Вибираючи «правильних» богів,
Мені хотілося все знову переінакшити,
Напустив на Пантеон бульдозерів.

Втрачу правдиву віру,
З активною життєвою позицією піду,
Як хрестоносці дикою свинею увірвалися клином -
Я не провалюся на Чудському льоду.

Втрачу істинну віру -
І ні в чому собі не відмовлю,
Зважу на вагах безліч брехні і пліток,
І за них грам правди відсуджу.

Покажи у кого мені випросити надію,
За неї я все віддати здатний, молю.
Занадто часто говорив про смерть,
І набагато частіше, ніж «люблю».

Адже я не влаштуюсь легкою правдою -
За неї вже треба постраждати,
Відмовившись від уподобань мирських,
Всі пройти, в кінець, друзів зрадити.

Не піддамся гіркою укоризною,
Були ті - кричали: пробувати все!
Але під словом «всі» жахливий розпусту лише розуміли -
Цю фішку я давно вже просік.

Їм хотілося з одностатевими спарюватись,
Чують богозневажних менестрелів,
Запиваючи алкогольної лайном,
Задряхляя білім пилом ніздрі скоріше.

Людині потрібно говорити хоч з каменем,
І з гримасою горького сміху на вустах,
У покірного Олімпу століття,
Відчував граніт в серцях.

Валами крові обкатані, шліфовані
Всі грані у хреста -
Мені «дикої вирою» стане краса!