Aфоно-Ильинский листок
Тот же старец рассказал мне о другом монахе (которого, кажется, звали Пахомий), удалившемся ради более высокого подвига в Капсалу [3] и достигшем там высокой меры преуспеяния духовного. Однажды монах из той же обители (то есть Эсфигменской - перев.) раздобыл где-то две рыбины и принялся их чистить, намереваясь затем отнести их этому пустыннику. Однако в это время одну рыбину у него внезапно выхватил ворон и понес ее отцу Пахомию в Капсалу, которая находится на расстоянии пяти с половиной часов ходьбы. Отец Пахомий получил от Бога извещение о посещении брата, и в тот момент, когда он думал, чем ему угостить гостя, ворон принес рыбину. Когда монастырский брат пришел к нему и узнал о том, что произошло, то тоже прославил Бога, Который и в наше время питает Своих людей с помощью ворона, как некогда пророка Илию.
12 3 15
не загружается
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України
на кафедрі економічної теорії.
Науковий консультант доктор економічних наук, професор,
академік НАН України
Чухно Анатолій Андрійович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
професор кафедри економічної теорії
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Пирожков Сергій Іванович,
Рада Національної безпеки і оборони (м. Київ), заступник секретаря,
Національний інститут проблем міжнародної безпеки (м. Київ), директор
доктор економічних наук, професор
Лібанова Елла Марленівна,
Рада по вивченню продуктивних сил НАН України (м. Київ),
завідувачка відділу дослідження проблем людського розвитку,
науковий консультант Президента України
доктор економічних наук, професор
Лагутін Василь Дмитрович,
Київський національний торговельно-економічний університет,
завідувач кафедри економічної теорії
Провідна установа
Інститут економіки НАН України, відділ теоретичних проблем
регулювання економіки, відділ соціальної сфери, доходів та рівня життя
населення, м. Київ
Захист відбудеться “27” вересня 2002 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-а, економічний факультет, ауд. 704.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володи-мирська, 58, кім. 12.
Автореферат розісланий 26 серпня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради І.І. Солодовникова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На межі двох тисячоліть Україна, як і інші країни трансформаційних економік, розпочавши перехід до ринкових відносин, потрапила у стан економічної та соціальної кризи. Цим обумовлена подальша необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем збереження та розвитку особистості. За своєю актуальністю пріоритетного значення серед них набувають формування і подальший розвиток національної системи соціального захисту населення, перш за все його найбільш вразливих верств.
Незважаючи на те, що останнім часом проблеми соціального захисту населення привертають певну увагу фахівців та експертів з економічних та соціальних питань як у нашій країні, так і за кордоном, доводиться констатувати, що на сьогодні не розкрито співвідношення категорій „соціальний захист” і „соціальне забезпечення” населення, відсутній системний аналіз цієї сфери, не відпрацьовано науково-методологічне забезпечення складових соціального захисту, не розроблені нові підходи, принципи, форми, методи і механізми удосконалення соціального захисту. Особливо це стосується найбільш ефективних заходів щодо надійного соціального захисту малозабезпечених верств населення.
Одна з характерних особливостей перехідного періоду в Україні полягає в тому, що початок ринкової трансформації всієї системи економічних та суспільних відносин не спирався на ретельно відпрацьовану концепцію, яка б дозволяла знайти ґрунтовний і зважений підхід до розробки актуальних питань стратегії і тактики держави в регулюванні тих або інших соціальних процесів. У повній мірі це відноситься і до спроб, що робилися в пошуку ефективних шляхів трансформації системи соціального захисту населення, яка склалася раніше. В цьому напрямку, перш за все, необхідно враховувати особливості становлення ринкового механізму соціального захисту.
Аналіз сучасного стану вирішення окремих проблем соціального захисту населення України свідчить про безсистемний та вкрай небезпечний характер процесів у сфері регулювання рівня життя населення в умовах ринкової трансформації економіки країни. Неефективне здійснення ринкових перетворень обумовлює появу таких негативних явищ, як глибока економічна та соціальна нерівність, масова малозабезпеченість, обмеження доступу населення до культури, охорони здоров’я, науки, гальмування відтворення людського потенціалу, збільшення економічних та соціальних ризиків. Причому соціальна плата за реформи, здійснювані останнім часом, дуже висока і вже у найближчий період здатна перевищити адаптаційні можливості людини, вразливих верств і населення у цілому. Це створює реальну загрозу процесу ринкової трансформації економіки.
Головною умовою вирішення комплексу сучасних проблем соціального захисту населення є економічне зростання, здійснення цілеспрямованої соціальної політики. Стан соціальної сфери при обмеженості фінансових ресурсів та зміні функцій держави обумовлюють необхідність запровадження специфічної системи соціального захисту населення, яка забезпечує виживання людей в умовах трансформаційної кризи і спаду виробництва.
Відсутність в Україні концептуально-цілісних основ, обґрунтування провідних методологічних принципів, форм, методів, системно-збалансованих економічних механізмів удосконалення соціального захисту населення, адаптації вітчизняного і зарубіжного досвіду стосовно врахування економічних умов розвитку нашої країни, вироблення специфічних соціальних стандартів і нормативів зумовлюють гостру необхідність комплексного дослідження цих проблем, різко посилюють їх актуальність та прикладну значимість.
Теоретико-методологічні, методичні, прикладні питання багатоаспектних проблем соціального захисту населення та підвищення його ефективності були і залишаються предметом і об’єктом постійних наукових досліджень. Різні аспекти економічних проблем соціального захисту та управління ним досліджували вчені: Богиня Д.П., Бондар І.К., Гєєць В.М., Лагутін В.Д., Лібанова Е.М., Лукінов І.І., Мандибура В.О., Новикова О.Ф., Новиков В.М., Онікіенко В.В., Пирожков С.І., Сахань І.Я., Черняк В.К., Чухно А.А., Шклярський Ю.О. та інші. Основні положення та висновки щодо причин, недоліків та негативних процесів, які знижують адресність і надійність механізмів соціального захисту окремих верств населення, відрізняються не тільки теоретико-методологічними засадами стосовно предмета та об’єкта досліджень, а й певною неоднорідністю суджень і полярністю запропонованих заходів.
Отже, існує нагальна необхідність продовжити системні дослідження теоретичних і прикладних проблем соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки України. При цьому вони повинні розглядатися у контексті специфічних вітчизняних особливостей перехідного періоду та сучасних світових тенденцій розвитку економічних і соціальних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є органічною частиною науково-дослідних робіт, державних проектів, регіональних економічних та соціальних програм. Зокрема науково-дослідної роботи “Трансформація економічних систем і становлення ринкової економіки України” (реєстраційний номер 0198U007824), що розробляється колективом кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де виконувалась робота, в розробці теоретичних основ соціального захисту населення в період трансформації економіки (1998-2002 рр.); а також науково-дослідних робіт, які виконуються фахівцями Інституту економіки промисловості НАН України: “Дослідження та розробка наукових основ регіональної промислової політики” (реєстраційний номер – 0198U002555), в частині удосконалення економічних вимог населення промислового регіону (1997-2000 рр.); „ Дослідження проблем соціальної безпеки України та шляхів їх вирішення” (реєстраційний номер – 0198U002206) в розробці проекту Концепції соціальної безпеки та механізму її забезпечення (1998-2000 рр.); „ Регіональні аспекти національної безпеки (в економічній та соціальній сферах)” (реєстраційний номер – 0101U001123) в дослідженні регіональних проблем національної безпеки у соціально-трудовій сфері (2001-2003 рр.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є системне дослідження проблем соціального захисту населення, розробка його концептуальних основ, заходів з реалізації та визначення перспектив розвитку в умовах ринкової трансформації економіки.
Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі:
на основі критичної оцінки теоретичних поглядів та підходів здійснено аналіз поняття “соціальний захист населення”, його співвідношення з категорією „соціальне забезпечення” з урахуванням змісту та їх системоутворюючих факторів;
розкрито взаємозв’язок між змінами у розвитку економіки та ступенем соціального захисту населення, його особливостями в умовах кризи на першому етапі ринкової трансформації, розширенням можливостей на етапі економічного зростання;
визначено методологічні засади щодо розробки концептуальної моделі системи соціального захисту населення, розгорнутої класифікації його провідних методологічних принципів і варіантів за однорідними якісними ознаками з урахуванням окремих соціальних адресатів та основних структурних складових системи соціального захисту, встановлено причини та недоліки його низької ефективності в умовах ринкової трансформації економіки країни;
здійснено експертну оцінку та класифікацію рівня соціальних гарантій працюючого населення, непрацездатних і малозабезпечених його верств, відповідності ресурсного забезпечення соціального захисту нормативній базі та нормативної бази – потребам найбільш уразливих категорій населення;
визначено провідні соціально-економічні індикатори рівня життя населення, розроблено модель взаємодіючих головних компонентів у багатофакторному комплексі цих індикаторів;
розроблено шкалу оцінки економічних індикаторів рівня життя населення для визначення соціально-економічної захищеності, обґрунтовано модель очікуваної динаміки зміни добробуту населення;
встановлено міру впливу економічних та соціальних факторів на показники соціального захисту населення України: базову захищеність, захищеність доходу, безпеку ринку праці, захищеність професійних навичок, гарантії зайнятості, безпеку умов праці, гарантії волевиявлення та соціальної активності, соціальної справедливості і захищеності, середній рівень інтегрального показника соціального захисту регіону, співвідношення інтегрального показника соціального захисту регіону та середнього по країні, ранги областей за рівнем безпеки;
визначено ймовірність соціально-економічної захищеності окремих верств населення з урахуванням факторів соціальних та економічних ризиків, встановлено залежність ймовірності соціальних негараздів від інтегрального показника економічної і соціальної захищеності населення регіонів України;
встановлено структуру та співвідношення соціальних, економічних та екологічних ризиків, визначено критерії і форми надання соціального захисту окремим категоріям населення з урахуванням особливостей економічної ситуації в країні;
здійснено ранговий розподіл регіонів України за економічними, демографічними показниками, зайнятістю населення, його житловими умовами та рівнем пенсійного забезпечення, станом охорони здоров’я і безпеки праці, соціальної напруги для визначення пріоритетів соціального захисту населення окремих регіонів;
встановлено залежність між станом і термінами розв’язання окремих проблем соціального захисту відповідно до характеру соціальних стандартів (нормативів);
обґрунтовано перспективи, етапи поліпшення соціального захисту населення та його переростання в розвинуту систему соціального забезпечення, за якої відбувається наростання сприятливих умов для розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей.
Об’єктом дослідження є сукупність економічних та соціальних відносин, гарантій і причинно-наслідкових зв’язків, що формують систему соціального захисту населення в період ринкової трансформації економіки.
Предметом дослідження є соціальні групи та вразливі верстви населення з притаманними їм економічними і соціальними ознаками.
Методи дослідження. Методологічними засадами проведеного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, критичне осмислення сучасних ідей і положень, що стосуються предмета досліджень, ґрунтовні наукові праці вчених-економістів, фахівців соціальної сфери, соціологів, законодавчо-нормативні та правові акти, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради та Уряду України, галузеві та міжгалузеві методичні документи з питань соціального захисту населення країни. Теоретичною основою здійсненого дослідження є використання системного підходу до його об’єкта та предмета, оцінка методів удосконалення соціального захисту.
У процесі дослідження було використано наступні методи: діалектичної й формальної логіки, якісного аналізу та синтезу (для дослідження положень економічних теорій і опублікованих наукових праць, результатів виконаних науково-дослідних робіт, дієвості і погодженості законодавчих і нормативно-правових актів); абстрактно-логічного аналізу (при обґрунтуванні та розробці концептуальної моделі системи соціального захисту населення); порівняльно-економічного аналізу (при оцінці рівня соціальних гарантій вразливих верств населення, удосконалення основних напрямів їх соціального захисту); математичної статистики (при оцінці соціально-економічних індикаторів рівня життя населення та рангового розподілу регіонів України); економіко-математичного моделювання (при визначенні залежності окремих напрямів економічної і соціальної захищеності населення від індикаторів рівня життя).
Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти і державні нормативні документи, що встановлюють основні напрями соціальної політики в Україні, соціальні індикатори і гарантії соціального захисту населення, офіційні статистичні матеріали. Як джерела інформації використано теоретичні і методичні розробки вітчизняних та зарубіжних вчених, результати досліджень провідних авторів, матеріали науково-практичних конференцій.
Наукова новизна одержаних результатів. Системний підхід до сучасних проблем соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки України дозволив розкрити теоретико-методологічні засади, економічні, соціальні, законодавчо-правові та організаційні складові, пріоритетні напрями удосконалення соціального захисту населення.
Отримані результати, що складають наукову новизну, одержані особисто автором і виносяться на захист, полягають у наступному:
обґрунтовано сутність, зміст та тенденції змін категорії “соціальний захист населення” як системи соціальних, економічних прав та гарантій, що закріплюються законодавчо державою і реалізуються її соціальною політикою;
поглиблено зміст співвідношення між категоріями „соціальний захист населення” та „соціальне забезпечення”. В умовах сталого зростання та розвинутої економіки соціальне забезпечення виступає необхідною умовою розвитку людини, її розширеного відтворення як виробника і особистості. В умовах економічної кризи соціальний захист є особливою формою соціального забезпечення, коли при обмежених ресурсах держави здійснюється максимально можливе задоволення потреб. В міру подолання економічної трансформаційної кризи і переходу України до економічного зростання здійснюються пенсійна та інші реформи, спрямовані на підвищення рівня соціального захисту населення, удосконалення його форм і методів, що в перспективі веде до зближення соціального захисту з розвинутими формами соціального забезпечення;
уперше розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення, що побудована на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки, державних соціальних стандартах (нормативах) та концептуальну модель взаємозв’язку соціальних ризиків і соціального захисту населення, що включає алгоритм аналізу, якісної оцінки, контролю, виміру, попередження та усунення соціальних ризиків, аналітично-прогностичної оцінки показників економічної безпеки населення України, співвідношення соціальних, економічних та екологічних ризиків при забезпеченні соціального захисту найбільш вразливих категорій населення; дана оцінка ймовірності соціально-економічної захищеності окремих груп населення на основі порівняння соціального та економічного видів ризиків;
дістали подальшого розвитку методологічні принципи соціального захисту населення та їх класифікація;
удосконалено систему інформативних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення, структурні показники соціального захисту (базова захищеність доходу, безпека ринку праці, захищеність професійних навичок, гарантії зайнятості, безпека умов праці, гарантії волевиявлення та соціальної активності, справедливості і захищеності, середній рівень інтегрального показника соціального захисту населення регіону, співвідношення цього показника з середнім показником по країні, ранги регіонів та областей за рівнем захищеності та безпеки). Розкрито взаємодію головних компонентів у багатофакторному комплексі індикаторів рівня життя населення. Розроблено диференційовану шкалу економічних індикаторів рівня життя та здійснено порівняльний аналіз стану захищеності соціально-вразливих верств населення;
дістало подальшого розвитку визначення пріоритетів соціального захисту населення регіонів на основі їх рангового розподілу за економічними та демографічними показниками, зайнятістю населення, житловими умовами та пенсійним забезпеченням, показниками охорони здоров’я, безпеки праці, соціальної напруги;
автором здійснено експертно-аналітичні прогнози оцінки тривалості строків вирішення проблем соціального захисту населення з урахуванням рівнів мінімальних соціальних гарантій з боку держави та нормативів соціального захисту розвинених країн Європи. Визначено залежності між фактичним станом соціального захисту населення і термінами розв’язання його окремих проблем на різних рівнях забезпечення соціальних стандартів (нормативів);
дістало подальшого розвитку вдосконалення системи соціального захисту населення, поліпшення його життя в умовах економічного зростання, що веде до переростання соціального захисту в систему соціального забезпечення, яка сприяє всебічному розвиткові людини.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані автором результати та основні положення використано як пропозиції і рекомендації до проектів законодавчих актів, Програм соціально-економічного розвитку України та регіонів, нормативних актів з питань забезпечення гарантій соціального захисту населення.
Зокрема, пропозиції, викладені в дисертації, були враховані та використані Комітетом з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України при розробці Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” стосовно рівня захищеності окремих категорій і груп населення, рівня досягнення диференціації та адресності прийнятих заходів (довідка № 06-3/12-223 від 09.07.2002 р.); Міністерством праці та соціальної політики при розробці Комплексної програми забезпечення реалізації стратегії подолання бідності в Україні, при визначенні основних заходів з мінімізації виникнення причин бідності та формуванні системи соціальної підтримки населення на сучасному етапі (довідка № 175-Г від 19.07.2002 р.); Федерацією професійних спілок України при підготовці Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року при визначенні пріоритетів соціального захисту населення та формуванні соціально орієнтованої політики профспілок (довідка № 13-48-866 від 15.07.2002 р.); Донецькою обласною державною адміністрацією при розробці та реалізації Програми “Донецька область-2010” в частині запровадження концептуальної моделі забезпечення соціального розвитку регіону (довідка № 8-9 о-1668 від 19.06.2002 р.); Головним управлінням економіки Львівської обласної державної адміністрації при запровадженні мінімальних стандартів соціального захисту, формуванні стратегії регіональної соціальної політики в Програмі “Соціально-економічний і культурний розвиток Львівської області” (2002 р.) та обґрунтуванні основних шляхів підтримки підприємництва у Програмі “Сприяння розвитку малого підприємництва” (до 2005 р.) (довідка № 21-1/1-781 від 03.07.2002 р.).
Розробки соціально-економічних проблем соціального захисту населення знайшли впровадження в учбовому процесі вищих навчальних закладів. Зокрема у Донецькому національному університеті (довідка №580/01-26/6.9.0 від 05.08.2002 р.) при розробці і викладанні курсу „Соціальний захист населення” на економічному факультеті, в науково-дослідній роботі, а також при підготовці рефератів наукових доповідей, курсових і дипломних робіт у Донецькому інституті ринку та соціальної політики (довідка № 1/100 від 17.06.2002 р.) на кафедрі соціальної психології при викладанні курсу „Соціальний захист населення”, на кафедрі економіки і менеджменту в окремих темах курсу „Економіка праці і трудові відносини” та „Вступ до спеціальності”, в науково-дослідній роботі, а також при виконанні студентами дипломних, випускних і курсових робіт у вищих закладах освіти.
Особистий внесок здобувача. Автором розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки, визначено методологічні принципи соціального захисту населення.
За результатами дослідження розкрито взаємодію головних компонентів у багатофакторному комплексі індикаторів рівня життя населення та показано перспективи розвитку соціального захисту населення. Розроблено заходи реалізації поліпшення його життя в умовах ринкової трансформації економіки. Обґрунтовано необхідність подальшого переростання соціального захисту в систему соціального забезпечення, яка сприяє всебічному розвитку людини.
Наукові положення й висновки дисертаційної роботи є підсумком особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційної роботи доповідалися на 23 вітчизняних та міжнародних науково-методичних та науково-практичних конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, зокрема: міжнародному Конгресі підприємців, промисловців та банкірів (м. Київ, жовтень 1998 р.); міжнародному науково-практичному семінарі “Спеціальні економічні зони та їх вплив на соціально-економічний розвиток регіону” (м. Донецьк, жовтень 1998 р.); міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи (м. Київ, травень 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Жінка за духовну безпеку суспільства” (м. Харків, червень 1999 р.); регіональній науково-практичній конференції “Донецька область – 2010” (м. Донецьк, вересень 1999 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіка сталого розвитку: погляд в ХХІ століття (м. Донецьк, жовтень 1999 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Жінка і підприємництво” (м. Донецьк, жовтень 1999 р.); міжнародному семінарі-нараді лідерів приватної освіти країн СНД (м. Харків, липень 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (м. Донецьк, жовтень 2000 р.); регіональній науково-практичній конференції “Стратегія і тактика діяльності профспілок у сучасних умовах” (м. Донецьк, листопад 2000 р.); міжнародному симпозіумі “Молодіжний ринок праці в країнах перехідної економіки” (м. Дніпропетровськ, жовтень 2001 р.); ІІ загальноукраїнській науково-практичній конференції “Малий та середній бізнес в Україні: стан і перспективи розвитку”; міжнародній науково-методичній конференції „Актуальні проблеми та перспективи вдосконалення підготовки конкурентоздатних фахівців” (м. Київ, грудень 2001 р.).
Результати дисертаційного дослідження стосовно стану соціально-економічного розвитку та соціального захисту населення Донбасу доповідалися 12 квітня 2001 р. на засіданні круглого столу “Захист прав людини в Україні на сучасному етапі: проблеми і перспективи”, присвяченого Третій річниці створення першого в історії держави інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (довідка № 1111/46–1157–01–05 від 3 серпня 2001 р.).
Публікації. Основні положення та зміст дисертації опубліковані у одноосібній монографії обсягом 22 д.а., 38 статтях у фахових наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 37,9 д.а.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, 5 розділів, висновків та 5 додатків.
Загальний обсяг дисертації – 443 сторінки, у тому числі 36 таблиць, 34 ілюстрації, серед яких графіки, діаграми та схеми повністю займають 21 сторінку, список використаних джерел з 387 найменувань на 28 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи соціального захисту населення” розкрита сутність, структура та тенденції змін категорії “соціальний захист населення” як системи соціальних та економічних прав і гарантій, що закріплюються законодавчо державою і реалізуються її соціальною політикою. Він включає заходи від забезпечення виживання окремих верств населення до розширеного відтворення особистості.
Соціальний захист населення – категорія історична, яка змінюється під впливом стану економіки. На певних етапах, особливо в період глибокої економічної кризи, падіння виробництва і валового внутрішнього продукту, погіршуються умови і рівень життя людей, соціальне забезпечення приймає форму соціального захисту населення, тобто максимально можливого задоволення потреб в умовах обмежених можливостей держави. Так, одна із головних форм соціального захисту в Україні – пенсії досить низькі, навіть середній їх розмір становить лише 35% від середньої заробітної плати. Різні види матеріальної допомоги мають такі низькі величини, що їх немає сенсу і порівнювати. Складність економічної ситуації полягає в тому, що лише середня заробітна плата дещо перевищує прожитковий мінімум. Це означає, що оплата праці значної частини громадян, яка нижче середньої, не відповідає встановленому рівню прожиткового мінімуму, вони знаходяться за межею бідності. Все це свідчить, що соціальний захист населення забезпечує, по суті, виживання людей у складних умовах економічної кризи, значного падіння виробництва і валового внутрішнього продукту.
У результаті складається головна суперечність між реальними можливостями кризової економіки і потребами населення в соціальному забезпеченні. З переходом до економічного зростання розширюються можливості держави для поліпшення соціального захисту населення, що знаходить відбиток у підвищенні рівня задоволення його потреб. Так, введено наукові пенсії, які суттєво змінюють умови життя працівників науки. Здійснюється пенсійна реформа, яка теж передбачає поліпшення рівня забезпечення ветеранів праці. Вводяться пенсії за особливі заслуги перед державою і т. ін. Цілком зрозуміло, що тим самим поступово реалізується гуманістична природа запроваджуваних реформ. Так, Україна будує соціально орієнтоване ринкове господарство, яке повинне служити задоволенню потреб населення, Конституція України проголосила права і свободи людини, які можуть бути реалізовані лише за умови повного соціального та матеріального забезпечення. У той же час значне падіння економіки, валового внутрішнього продукту, в тому числі і в розрахунку на душу населення, призвели до різкого погіршення матеріального забезпечення людей, культурного і духовного їх розвитку.
Досвід переконливо довів, що держава не може залишати населення з його бідою. Вона мусить створити національну систему соціального захисту населення, яка навіть в умовах обмежених можливостей може пом’якшити існуючі суперечності, знайти такі форми і методи соціального забезпечення, які б захищали людей, особливо малозабезпечених, і за цих умов створювали підґрунтя та умови не лише для виживання, але й для розвитку людей. Завдання науки, перш за все економічної, полягає в тому, щоб розкрити хід ринкової трансформації суспільства, визначити напрями, форми і методи соціального захисту населення, особливо його вразливих верств.
Складність цього завдання полягає в тому, що його розв’язання пов’язано з багатоплановістю, починаючи з розкриття понять і категорій, змісту соціального захисту, принципів його організації та функціонування і завершуючи дослідженням соціальної політики держави, законодавчого визначення основних устоїв цієї системи і створення цілісної концепції системи соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки.
У цьому зв’язку на основі детального вивчення сучасних вітчизняних і зарубіжних джерел наукової інформації була здійснена оцінка існуючих понять “соціальний захист населення”. При аналізі термінів увага приділялась складовим змісту даного поняття та системоутворюючим факторам соціального захисту.
Для організації системи соціального захисту населення дуже важливе значення має дотримання принципів соціального захисту, які дозволяють окремим її елементам та підсистемам гнучко реагувати та динамічно адаптуватися до будь-яких змін соціально орієнтованої економіки.
Причому система соціального захисту населення повинна бути побудована як на загальних принципах соціального управління, що діють у відношенні самої системи, так і на окремих, які мають певну специфічну спрямованість. Принципи – це вихідні, корінні положення будь-якої теорії, вчення, науки. Сукупність відносин, що акумулюються принципами, дозволяє їм прийняти форму втілення соціально-економічної політики держави. Вони відбивають зміст стратегії діяльності держави в економічному та соціальному розвитку країни.
Виходячи з невирішеності багатьох проблем соціального захисту населення країни, з метою їх розв’язання в роботі розроблено класифікацію та розкрито зміст методологічних принципів соціального захисту. Класифікаційними ознаками для розподілу таких принципів були предметна однорідність та цільова їх спрямованість. Методологічні принципи є необхідною умовою не тільки формування відповідної бази соціальних нормативів (стандартів), але і фактором гарантованості, збалансованості соціальних прав, потреб і можливостей їх задоволення для населення країни. Ці принципи гармонізують взаємодію між окремими елементами соціального захисту, надають системі надійність і забезпечують адресність у реалізації заходів і взагалі – наукове управління складним явищем соціального захисту. Вони передбачають здійснення системи у можливо короткі терміни поставленої мети і головних завдань при менших витратах фінансових та матеріальних коштів за рахунок оптимальної організації функціонування системи на базі використання найсучасніших форм і методів роботи.
Серед вказаних принципів необхідно відзначити принцип забезпечення синергічного ефекту соціального захисту населення, який полягає в об’єднанні в систему компонентів (форм та методів), діючих на комбінованій (сполученій) основі, що в підсумку дає більший кінцевий результат, ніж сумарні можливості їх індивідуальних безсистемних дій. Такий результат отримав назву синергічного ефекту, або ефекту взаємодії, який поза системою не може бути досягнутим.
На основі здійснених досліджень розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення, яка побудована на засадах ринкової економіки, державних соціальних стандартах (нормативах). Вона складається з трьох основних блоків, кожний з ких має визначену кількість суб’єктів, джерел фінансування, мету та умови забезпечення (рис. 1).
1. Концептуальна модель системи соціального захисту населення України
Це соціальне страхування, що розподіляється на обов’язкове та добровільне; державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету; соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних громадян за рахунок державного і місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати додаткові види соціальної допомоги за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів.
Зроблено висновок, що концептуальна модель системи соціального захисту населення країни має виражати економічні можливості держави, відповідати, перш за все, провідним принципам соціального захисту, будуватися на державних соціальних стандартах (нормативах), спрямованих на забезпечення умов життя при зміні міри соціальних ризиків, їх постійного моніторингу та оцінки соціального потенціалу суспільства для практичного втілення системи соціальних, економічних, законодавчих прав і гарантій, що забезпечуються і контролюються соціальною державою та її відповідними інститутами. Управління соціальним захистом населення повинне передбачати визначення його мети, використання відповідних форм, методів і механізмів їх запровадження, оцінку досягнутого рівня забезпечення, розробку заходів щодо його удосконалення та поліпшення.
Концепція соціального захисту побудована на засадах соціально орієнтованої економіки, яка тісно пов’язана зі змістом соціальної політики держави. Функції системи соціального захисту полягають у зменшенні соціальних ризиків, які вимірюються на основі механізму соціальної експертизи стосовно відповідності запроваджуваних заходів державним соціальним стандартам (нормативам) і відповідають вимогам забезпечення добробуту та гідного рівня життя для кожного громадянина. Головними об’єктами соціального захисту є, перш за все, багатодітні сім’ї, інваліди, пенсіонери, діти, молодь, жінки та інші вразливі категорії. Держава має додержуватися безумовного надання соціальних гарантій, гарантій на охорону праці і здоров’я, із страхування, безробіття, пенсійного забезпечення та інших їх видів.
У концептуальній моделі системи соціального захисту населення умовно можна виділити декілька блоків: формуючий, ресурсний, реалізуючий, контролюючий. Формуючий блок охоплює ідеологію та функції держави, структуру нормативно-правового регулювання, інформаційно-аналітичну оцінку пріоритетів та можливостей держави стосовно вирішення проблем соціального захисту. Завдання цього блоку полягають в обґрунтуванні логіки регулюючих дій та наданні їм статусу законодавчих актів. У рамках ресурсного блоку здійснюється оцінка усіх фінансових, майнових та інших видів ресурсів держави, необхідних для вирішення пріоритетних завдань соціального захисту населення.
Реалізуючий блок найбільш різноманітний та структурно неоднорідний. Він включає перелік конкретних дій, механізмів та процедур, обумовлених блоком формування, і у тій чи іншій мірі забезпечених ресурсним блоком. У реалізуючому блоці сконцентровані усі конкретні дії державної селективної бюджетно-фінансової підтримки соціального захисту населення окремих регіонів. Вона втілюється у трансфертах, тобто узаконених надходженнях коштів із вищих до нижчих бюджетів, а також у будь-яких надходженнях державних бюджетних та позабюджетних коштів у регіони. Слід відмітити такий важливий для України вид державної селективної підтримки заходів соціального захисту, як цільові програми, кредити, займи, гуманітарна допомога та інші аналогічні акції міжнародних організацій та окремих зарубіжних країн.
Однією з основних проблем реалізуючого блоку є несистемність у використовуванні коштів, оскільки вони не побудовані як єдина структура державного регулювання і не є результатом жорсткого критеріального відбору (деякий виняток становлять трансферти).
Контролюючий блок має включати передбачені у блоці формування (тобто встановлені законом) заходи послідовного та постійного моніторингу реалізації кожного елементу другого блоку (масштабна цільова програма, трансферт або ситуаційне рішення про підтримку соціального захисту). При цьому мова йде про контроль за своєчасним доведенням рішень та їх виконанням.
За результатами здійсненої в роботі експертної оцінки адекватності зарубіжних моделей соціального забезпечення населення нинішнім соціально-економічним умовам України встановлено, що найбільш адекватними моделями соціального захисту є соціал-демократична (40%) та неоконсервативна модель (40%). Конкретна модель соціального забезпечення формує специфіку та задає параметри соціальних стандартів кожної країни. Однією з важливих умов входження України до світового ринку і європейського простору є відповідність вітчизняних соціальних норм і стандартів міжнародним.
Об’єктом соціальної стандартизації є діяльність держави по встановленню соціальних гарантій. Результат такої діяльності повинен складати основу соціальних гарантій. У свою чергу, основними об’єктами стандартизації споживання матеріальних благ і послуг є такі соціальні стандарти, як прожитковий мінімум, вартісна величина межі малозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет та інші.
Таким чином, дослідження концептуальних основ соціального захисту населення дозволили визначити поняття і принципи соціального захисту та здійснити їх класифікацію за цільовою спрямованістю та предметною однорідністю, розробити концептуальну модель системи соціального захисту і основи соціально-економічної захищеності населення у відповідності з економічними та соціальними умовами ринкового трансформаційного періоду.
Оскільки прояви життєдіяльності людей та їх потреби характеризуються різноманітністю та різноплановістю, то неможливо виділити один універсальний показник для повної оцінки життєвого рівня населення або певної соціальної групи чи окремої особи (сім’ї). Для цього необхідна сукупна система характеристик, показників і параметрів у своїй єдності, що здатні відобразити стан задоволення суспільних потреб за їх окремими видами, рівень життєвих гарантій, а також умови формування та розподіл матеріальних, духовних благ і послуг у країні.
Із значної кількості показників, що містяться в методологічних та наукових матеріалах щодо вивчення рівня життя населення, до числа пріоритетних віднесено індикатори, які відповідають наступним умовам: формування на базі наявних інформаційних ресурсів і статистичної бази; відповідність вимогам міжнародних стандартів і рекомендацій; можливість отримання необхідних відомостей без додаткових фінансових витрат; наявність інтегративного характеру та здійснення розрахунків за єдиним методологічним підходом.
У рамках здійсненого дослідження вивчалося ставлення населення до змін у своєму житті, його пристосованості до нинішньої складної соціально-економічної ситуації, задоволеності рівнем соціальної захищеності, здійснювалася оцінка населенням ролі суспільства та держави у соціальному захисті громадян, а також визначення соціальних інститутів, від яких залежить ефективне вирішення проблем соціального захисту та напрямів їх розв’язання стосовно вразливих категорій (пенсіонери, молодь, жінки).
У другому розділі “Соціальний захист населення: умови, форми і напрями реалізації” акцентується увага на виході економіки країни з кризи, забезпеченні економічного зростання, що розширює можливості держави для підвищення соціальної захищеності, розв`язання широкого кола соціальних проблем і удосконалення системи соціального захисту населення як основи розвитку людського капіталу.
Доведено, що для вирішення завдань соціального захисту населення необхідно використовувати регулювання соціально-економічних індикаторів рівня життя. Це, перш за все, межа малозабезпеченості (ММ), прожитковий мінімум (ПМ), мінімальний споживчий бюджет (МСБ), мінімальна заробітна плата (МЗП), індекс людського розвитку. На основі узагальнення та адаптації існуючих підходів до якісної оцінки економічних показників розроблена відповідна шкала оцінок індикаторів рівня життя населення. Вона дозволяє переходити до використання якісних показників у балах і порівнювати різні рівні соціально-економічної захищеності окремих категорій населення у відносних одиницях. Наслідок трансформації призвів до необхідності виділення частини населення, яка через нестачу коштів не може підтримувати необхідний рівень життя. Враховуючи, що офіційне визначення бідності та малозабезпеченості досить сильно відрізняється від їх суб’єктивного сприйняття та оцінки, у процесі проведеного дослідження використовувалися та співставлялися відповідні експертні оцінки соціально-економічної захищеності особи та окремих груп населення.
Здійснене соціологічне дослідження у межах Донецького регіону (на основі експертних оцінок) дозволило провести ранговий розподіл задоволення населення окремими аспектами соціальної захищеності. Зокрема, були визначені індекси задоволення громадян за 15 різними аспектами, які за кількісною градацією розподілені у рамках 6 рангів рівнів задоволення. Причому І ранг відповідав більш високому індексу задоволення. Слід зазначити, що в цілому суб’єктивне сприйняття опитуваним населенням рівня своєї захищеності відповідало передостанньому V рангу задоволення.
Згідно теорії людського капіталу продуктивність праці і відповідно ринкова вартість трудових ресурсів у значній мірі залежать від інтенсивності інвестицій у розширене відтворення робочої сили. Основними напрямами таких інвестицій у людський капітал виступають: витрати на науку, освіту, охорону здоров’я, культуру та на мобільність робочої сили.
У сучасний період розвитку України для економічного її зростання велике значення має також категорія потенціалу людського капіталу (наприклад, освіти і виробничого навчання), що більшою мірою визнається ендогенною теорією зростання. Згідно з цією теорією людський капітал розглядається як фактор виробництва на доповнення до фізичного капіталу і робочої сили. Тобто інвестиції в людський капітал слід розглядати не як перешкоду, що проявляється через вищі податки, а як вкладення нарівні з інвестиціями у фізичний капітал.
Доведено, що особливу роль у розвитку сучасного суспільства та обґрунтуванні ефективної соціальної політики на етапі трансформації економіки відіграє наука, і перш за все інтелектуальний потенціал країни.
У цілому в нашій країні система науково-дослідницької діяльності ще не задовольняє сучасним потребам суспільства. Наукову інноваційну діяльність, перш за все, гальмують суперечності між інноваційною сутністю науки та відставанням її організаційних форм, високим науковим потенціалом та низьким рівнем його використання в економіці та інших сферах суспільства. Ще досі не розроблено державних програм, соціогуманітарних проектів, націлених на підтримку інтелігенції, формування національної еліти.
У цьому зв’язку одним із пріоритетних напрямів наукових досліджень є відповідне забезпечення проблем соціального захисту населення та необхідність соціальної підтримки інтелігенції як особливо уразливої частини суспільства, для якої певна комфортність умов життєдіяльності є суттєвим чинником реалізації інтелектуального потенціалу та творчих здібностей.
Зазначено, що одним із найважливіших видів інвестицій у людській капітал є витрати на освіту. Аналіз свідчить, що витрачені на освіту ресурси окупаються сторицею – підвищенням життєвого рівня населення.
Незважаючи на те, що за роки трансформаційних змін економіки в Україні збережений відповідний кадровий та матеріально-технічний потенціал, який здатний вирішувати складну та багатогранну низку пріоритетних проблем охорони здоров’я, значне падіння обсягу внутрішнього валового продукту призвело до різкого скорочення бюджетних асигнувань на охорону здоров’я. Сучасна ситуація в цій галузі потребує невідкладного розв’язання існуючих проблем. Державний бюджет більше не в змозі задовольняти потреби медичної практики та забезпечення її необхідними ресурсами за умов гострої нестачі бюджетних коштів. Тому стає дуже актуальним перехід до медичного страхування. У цілому неефективність існуючої системи соціального страхування обумовлена насамперед: відсутністю законодавчо встановленої прямої залежності між страховими внесками та виплатами з них; ефективного обліку страхових внесків, функціонуванням виключно державної системи соціального страхування. Згідно з прийнятими Основами законодавства України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” буде започатковано перерозподіл відповідальності за соціальне забезпечення громадян між державою, роботодавцями та працівниками.
Розраховувати на успіх реформи системи соціального страхування можна лише у випадку, якщо вона спиратиметься на державну гарантію та стабільне фінансове забезпечення. Цього можна досягти, якщо в країні та регіонах будуть сформовані реалістична довгострокова соціальна політика, спільна зацікавленість у її здійсненні органів державної влади, роботодавців і профспілок. Досягнення пріоритетного розвитку галузей людського капіталу – це становлення надійної основи соціального захисту населення.
Результати здійснених досліджень свідчать про те, що подальше удосконалення системи соціального захисту населення, її наближення до вимог світових стандартів необхідно пов’язувати з діяльністю соціальних інститутів, від яких у значній мірі залежить стан справ у цій сфері. Для визначення тенденцій соціально-економічного розвитку регіонів і країни загалом з точки зору можливого вирішення проблем соціального захисту населення використовувалися такі соціальні індикатори: економічні та демографічні, зайнятості, матеріального та пенсійного забезпечення, узагальнені показники. Ранговий розподіл регіонів України за 7 основними індикаторами рівня життя населення дозволив визначити конкретне місце регіону в системі соціального захисту населення.
У зв’язку з цим виникає необхідність розробки концептуальної моделі соціальної політики в регіонах, яка взаємопов’язує економічні та соціальні заходи з поступовим переходом від переважно соціальної підтримки до соціального страхування населення з диференціацією економічних і соціальних ризиків залежно від розміру страхових внесків, віку та інших факторів.
Ця модель передбачає перебудову системи управління шляхом вибору найбільш адекватних та ефективних соціально-економічних регуляторів на підставі врахування об’єктивних закономірностей та тенденцій сталого соціального розвитку регіону. Стратегічні соціально-економічні перетворення в регіоні повинні здійснюватися в рамках відповідної системи, одним із елементів якої є спеціальні (вільні) економічні зони.
Для цілей ефективного управління станом соціального захисту в окремих регіонах України здійснено співставлення соціальних індикаторів рівня життя населення, які впливають на окремі показники соціального захисту населення. Тобто на підставі співставлення офіційних статистичних індикаторів рівня життя населення України з показниками результуючої функції соціально-економічної захищеності виділені відповідні кореляти цієї захищеності за такими її важливими розділами, як: базова захищеність населення, захищеність доходу, безпека ринку праці, захищеність професійних навичок, безпека умов праці, гарантії волевиявлення та соціальної активності, соціальної справедливості і захищеності, середній рівень інтегрального показника соціального захисту регіону, співвідношення інтегрального показника соціального захисту регіону до середнього по країні, ранги областей за рівнем безпеки. У результаті їх факторизації було виділено три найбільш значущих фактори: економічного добробуту населення, ринково-демографічного та трудового потенціалу.
У третьому розділі “Соціальний захист вразливих верств населення” зазначається, що при розв’язанні проблеми соціального захисту окремих категорій населення слід виходити із наявності як загальних, так і специфічних рис стосовно ролі у суспільстві пенсіонерів, ветеранів, жінок та молоді.
Пропонується сформувати єдину пенсійну систему для всіх пенсіонерів у розмірі 60% від середньої заробітної плати у період трудової діяльності (служби), що відбиває професійний рівень робітника та стаж його праці. Враховуючи особливості сучасного етапу ринкової трансформації економіки, дефіцит держбюджету та нестачу коштів у пенсійному фонді, доцільно, щоб реальні пенсії поетапно наближались до обґрунтованих соціальних стандартів та нормативів. Незважаючи на певні позитивні зрушення, що почали формуватися останнім часом у пенсійному забезпеченні громадян, у цілому ситуація у цій сфері залишається напруженою. Основною ідеєю реформування пенсійної системи стає ідея солідарного соціального страхування, яка компенсує нестабільний стан економіки держави, нездатність і небажання окремих громадян самим розподіляти свої доходи з тим, щоб забезпечити свою старість, неможливість захистити нагромадження від інфляції тощо. У дисертації зроблено висновок, що пріоритетним напрямком реформування пенсійної системи є запровадження персоніфікованого обліку нагромаджених пенсійних прав, поетапний перехід до співіснування солідарної і накопичувальної системи, поступове збільшення пенсійного віку.
Розбудова національної економіки і становлення ринкових відносин зумовлюють необхідність дослідження становища молоді як однієї з вразливих соціальних верств населення на існуючому ринку праці. Однією з вразливих груп на сучасному молодіжному ринку праці є особи у віці 18-24 роки. Це студенти і молоді люди, які закінчують або в основному закінчили професійну підготовку. Першочерговими заходами стосовно працевлаштування молоді є: розробка на державному та регіональному рівнях прогнозу потреби галузей економіки в кадрах, працевлаштування молоді, яка закінчує заклади освіти, стимулювання зайнятості підлітків шляхом зменшення податкових виплат та виплат у фонди служби зайнятості, запровадження у всіх закладах освіти курсу з навчання молоді прийомам пошуку роботи, проведення широкого інформування випускників вищих навчальних закладів про можливості навчання додатковим професіям для ефективного наступного праце-влаштування. Важливим критерієм, що характеризує забезпечення основних прав та потреб людини, є право молоді на отримання відповідної освіти.
Поліпшення становища жінок – одне з головних завдань соціальної політики держави. За останні роки в Україні тема ролі жінки в суспільстві, і зокрема в економіці, комплексно практично не досліджувалася, У країні намітилась стійка негативна тенденція стосовно зайнятості жінок, яка знаходить своє відображення в окремих регіонах. Аналіз становища жінок на ринку праці Донецької області свідчить, що приблизно 60% з них шукають роботу. Основними причинами їх появи на ринку праці є звільнення за власним бажанням (46%), вивільнення у зв’язку зі скороченням штатів (25%). Жінки є не тільки більшою часткою громадян, що звернулися у центри зайнятості, але й високо підготовленою у професійно-кваліфікаційному плані. Частка фахівців і службовців серед них складає 80%, у той час як серед чоловіків – не більше 20%. У процесі приватизації державної власності відбувалося скорочення працюючих на приватизованих об’єктах, і в першу чергу це торкнулось жінок. Можливість працевлаштування жінок обмежується недосконалістю ринкового механізму гнучких форм організації праці і тривалості робочого часу, слабкою інфраструктурою невиробничої сфери, зокрема сектора послуг, невідповідністю підготовки фахівців-жінок для тих галузей економіки, де перевага в силу діючої конкуренції віддається чоловікам.
Визначено, що важливим напрямом розв’язання проблеми зайнятості населення, у тому числі жінок, слід вважати підтримку розвитку підприємництва, і перш за все в сфері малого і середнього бізнесу. З метою запровадження заходів соціального захисту жінок двох різних категорій – безробітних і підприємців – були розглянуті відповідні дані соціологічних досліджень, здійснених у ряді міст Донецького регіону. Отримані результаті свідчать, що жінки-підприємці не так високо оцінюють рівень власних доходів. Більше половини опитаних (56%) вказують, що їм вдається тільки зводити кінці з кінцями. Це навіть більше, ніж серед безробітних жінок. Можливо, ця обставина пов’язана з різним розумінням поняття “зведення кінців з кінцями”, яке склалося у підприємців і безробітних. До тих, кому грошей абсолютно не вистачає, себе віднесли тільки 5% жінок-підприємців, у той час як серед безробітних на це вказали більше однієї третини респондентів. До більш або менш забезпечених людей віднесли себе приблизно 40% жінок-підприємців, що майже удвічі більше аналогічного показника у жінок-безробітних. Лише незначна частка останніх віднесла себе до сповна забезпечених людей, яким повністю вистачає коштів на життя та ще й вдається регулярно відкладати. Оцінка жінками імовірності реально зайнятися власним бізнесом свідчить, що лише 5% респондентів вважають, що для цього вони мають непогані шанси. Проте більшість опитаних впевнена, що в них немає ніяких шансів або практично ніяких перспектив навіть увійти у бізнес.
У вирішенні складних проблем жіночого підприємництва велику роль можуть відіграти так звані спеціальні програми їх підтримки та розвитку. Ряд заходів соціального захисту може знайти відповідне втілення у рамках спеціальної “Програми захисту жінки”. Серед них слід відзначити: заборону праці жінок, особливо дітородного віку, вночі та у сферах, що завдають шкоди здоров’ю; оплату праці жінок за виховання в сім’ї трьох і більше дітей 16-и річного віку (не нижче середньої у виробництві); оплату (не нижче тієї, що витрачається на утримання дитини у дитячому садку) за виховання дитини в сім’ї дошкільного віку із збереженням місця роботи матері; проведення фізичної та психологічної реабілітації жінок.
У четвертому розділі “Соціальний захист населення як напрям забезпечення національної безпеки держави” досліджуються шляхи створення та розвитку національної системи соціального захисту населення.
Встановлено, що привертання уваги до соціального захисту як важливого напрямку державної політики національної безпеки України виникає як свідчення появи потреби суспільства і його громадян у безпечному стані функціонування та їх розвитку, який включає або зводить до мінімуму соціальні загрози та соціальні ризики. Соціальні ризики являють собою небезпеку, що обумовлює соціальні деформації та диспропорції в функціонуванні та розвитку людини і суспільства. При такому підході соціальні ризики можна розглядати як регулятор системи соціального захисту, а її оптимізаційна функція полягає у зменшенні соціальних ризиків, які вимірюються на основі механізму соціальної експертизи стосовно відповідності запроваджуваних заходів державним соціальним стандартам (нормативам) і відповідають вимогам забезпечення зростаючого рівня життя кожного громадянина суспільства. З економічним зростанням соціальний захист має поступово просуватися від забезпечення виживання людей до забезпечення їх нормального відтворення.
Для ефективного запровадження заходів із соціального захисту розроблена концептуальна модель взаємозв’язку соціальних ризиків та соціального захисту населення, згідно з якою аналіз ступеня соціального ризику передбачає наступні етапи: виявлення можливих джерел та факторів ризику, їх систематизацію; вибір і реалізацію методу оцінки ступеня ризику; віднесення встановленого рівня ризику до певних класифікаційних категорій; розробку заходів щодо регулювання міри ризиків (рис. 2).
––––– структурні зв’язки
– – – функціональні зв’язки
зворотний зв’язок
Рис. 2. Концептуальна модель взаємозв’язку
соціальних ризиків та соціального захисту населення
При наданні соціального захисту окремим категоріям населення необхідно враховувати не тільки вид певних ризиків, але й їх співвідношення. Запропоновано визначення величини певного виду ризику та шкали оцінки вірогідності дії факторів ризику. При цьому чим більшими є значення питомої ваги та вірогідності дії факторів ризику, тим більшою є потреба у заходах соціального захисту населення (табл.). Встановлено залежність стану добробуту населення від рівня соціальних ризиків у залежності від того, в якій зоні ризику перебуває в даний період певна соціальна група населення, визначається структура та зміст заходів щодо соціального захисту.
Таблиця
Структура та співвідношення
соціальних, економічних та екологічних ризиків, які необхідно враховувати при наданні соціального захисту окремим категоріям населення*
* За одиницю прийняті соціальні ризики.
У сучасних умовах домінуючими, за винятком працездатного населення, для якого переважають соціальні ризики, є економічні види ризиків.
Узагальнюючи оціночно-прогностичні показники факторів соціального ризику в Україні на основі досліджень сучасних соціальних проблем, можна прийти до висновку, що у майбутньому загрози для національної безпеки будуть мати: скорочення тривалості життя (прогностичний коефіцієнт – 47,7), погіршення екологічної безпеки (60,2), нерівність у доходах (10,7) та у розподілі громадської власності (8,6), невирішеність житлової проблеми (9,7). Значення сумарних прогностичних коефіцієнтів, за допомогою яких визначається ступінь максимального та мінімальних рівнів ризиків, свідчать, що їх співвідношення становить 136,9:63,3, тобто у майбутньому майже у 2,2 рази будуть переважати фактори несприятливого соціального ризику.
Серйозною соціально-економічною загрозою, від усунення якої залежить стан соціального захисту населення, є безробіття, тенденції якого у 90-х роках характеризувалися постійним збільшенням. На початку 2000 р. намітилось падіння рівня безробіття. На цьому фоні продовжує збільшуватися чисельність населення, яке протягом тривалого часу не мало роботи. Подовження термінів безробіття є дуже небезпечним соціально-економічним процесом, який свідчить про його перехід у застійну форму. Наслідком цього є збільшення частини населення, рівень життя якого оцінюється як бідність.
Не менш гострою залишається така важлива економічна і соціальна проблема, як приховане безробіття. Практично не знижується кількість працівників, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, а також працівників, зайнятих неповний робочий час.
Серед головних шляхів, форм та методів зменшення соціальної напруги на ринку праці слід виділити: запровадження експертизи інвестиційних проектів щодо їх відповідності потребам збільшення попиту на робочу силу, перш за все з позицій інтересів регіонів та окремих галузей економіки; введення дійового механізму стимулювання роботодавців щодо створення нових робочих місць через пільгове оподаткування, кредитування, використання можливостей для працевлаштування у вільних економічних зонах та в регіонах з високим рівнем безробіття; розширення громадських, сезонних робіт при активній ролі місцевих органів влади, широке залучення на організацію цих робіт бюджетних та позабюджетних коштів; підвищення функціональної ролі та ефективності роботи державної служби зайнятості.
Аналіз досвіду економічно розвинутих країн Європи та Америки свідчить, що основу політики зайнятості складає система соціальних амортизаторів (захисних пристроїв), які держава використовує для забезпечення соціально-економічної безпеки трудящих (захист громадян від безробіття та забезпечення їх прав на працю). Першим елементом такої системи є регулювання зайнятості, другим – спеціалізовані установи-посередники між підприємцями та найманими робітниками – біржі праці, третім – фонд страхування з безробіття.
При переході до ринкових відносин здійснюється розподіл суспільства на тих, хто сам зможе самостійно забезпечити собі та сім’ї належне існування шляхом занять бізнесом або виконання праці за наймом, а також на осіб, які мають потребу в сприянні держави у підборі необхідного їм місця роботи, для цих категорій населення може здійснюватися квотування робочих місць і забезпечуватися зацікавленість роботодавців на основі зниження тягаря оподаткування.
У п’ятому розділі “Перспективи вдосконалення соціального захисту населення” підкреслюється, що Україна завершила перший, найбільш складний етап економічних трансформацій, коли загострювалась криза, відбувалось падіння виробництва ВВП, а потреби у соціальному захисті зростали. Зараз Україна перейшла на новий, наступний етап, коли відбувається економічне зростання. За цих нових умов відкриваються ширші можливості удосконалення системи соціального захисту та її поступового переростання у розвинуту систему соціального забезпечення населення.
Щорічний приріст ВВП, зменшення безробіття, майже повна відсутність інфляції, збалансований платіжний баланс, зменшення податкового тягаря та більше наповнення бюджету відкривають можливості розглянути сучасні проблеми соціального захисту населення і обґрунтувати основні напрями його підвищення і удосконалення.
Підкреслюється, що для забезпечення безперервного зростання життєвого рівня та добробуту населення України найбільш перспективною є інноваційна стратегія економічного зростання. Якщо темп зростання ВВП буде становити 3-5% на рік, то вже у найближчі два-три роки очікується припинення негативних тенденцій у демографічній ситуації та поступове збільшення чисельності населення.
У період після 2010 р. прогнозується, що інноваційно-структурна економіка, її оновлення та удосконалення забезпечать подальше економічне зростання, збільшення національного доходу, що відкриє нові можливості для переходу від соціального захисту населення як вимушеного заходу, зумовленого умовами тяжкої і довготривалої кризи, до нормального соціального забезпечення населення, яке створює підґрунтя для набагато більш повного задоволення соціальних потреб, широкого розвитку розумових і фізичних здібностей людей.
Оцінюючи характер можливих змін у соціальному захисті на протязі двох найближчих років, тільки 6% опитуваного нами населення вважало, що ці зміни будуть позитивними. Біля чверті опитуваних (28%) були впевнені в тому, що за цей час у соціальному захисті населення не може відбутися ніяких істотних змін. Основна ж частка опитуваних (майже половина їх складу) висловлюють свою думку за те, що у найближчі два роки стан соціального захисту населення у тій чи іншій мірі погіршиться. Відносно більш віддалена перспектива розвитку системи соціального захисту (найближчі 3-5 років) надає населенню більшого оптимізму. Так, кожний п’ятий респондент висловлює надію, що за цей час у даній сфері повинні виникнути більш або менш істотні зміни до найкращого.
Експертні прогнози стосовно строків, необхідних для розв’язання проблем соціального захисту населення у країні, регіоні, місті, та з урахуванням соціальних гарантій країн з різним рівнем розвитку свідчать, що середній термін їх вирішення на рівні мінімальних соціальних гарантій з боку держави становить 11,7 роки для України загалом і 11,3 роки – для Донецького регіону. Узагальнюючи отримані прогнозні оцінки, можна було б реально очікувати вирішення найбільш простих завдань соціального захисту населення протягом приблизно найближчих 12 років. Довгостроковим завданням у цьому плані буде вихід України на рівень соціального забезпечення розвинених країн Західної Європи (36,2 роки). Трохи більш оптимістичними є аналогічні прогнози по Донецькому регіону (35,7 роки). Тому виконання однієї з важливих умов входження України у світовий ринок і європейський простір потребує збільшення темпів економічного зростання з метою наближення вітчизняних соціальних норм і стандартів до міжнародних
Як показали результати кореляційного аналізу, існує певна залежність між очікуваними термінами розв’язання проблем соціального захисту населення і оцінками його нинішнього стану. Регресійний аналіз отриманої залежності дозволив виразити останні через кількість років, на яку можуть скоротитися прогнозні терміни при зростанні експертної оцінки поточного стану соціального захисту на 1 бал (за п’ятибальною шкалою). Так, якби середня експертна оцінка стану соціального захисту населення в Україні становила не 1,889 бали, як зараз, а 2,889 бали (тобто наближалася б до середнього можливого значення), то прогнозні терміни досягнення рівня мінімальних соціальних гарантій у середньому скоротилися б на 6,6 роки, рівня соціального захисту західноєвропейських країн – на 12,2 роки.
Доведено, що особливу роль у розробці та реалізації заходів з соціального захисту населення відіграє не тільки держава, але й окремі регіони. Оскільки показники економічного, соціального та правового розвитку регіонів є за своєю сутністю різноякісними та визначають значення один одного, бажані їх значення в умовах України не можуть бути досягненні одночасно. У зв’язку з цим може бути використана модель забезпечення соціального розвитку регіону, яка враховує фактичні дані про вплив різних за своєю природою факторів на основні показники, що характеризують стадії його соціально-економічного розвитку. Не менш важливими у вирішенні проблем соціального захисту населення мають стати соціальні інститути та громадські організації, діяльність яких у сучасних умовах розгалужена. Тому для координації діяльності соціальних інститутів усіх рівнів управління, активізації місцевого самоврядування в реалізації задач соціального захисту необхідно розробити і запровадити Концепцію людського розвитку.
ВИСНОВКИ
Проведене системне дослідження найбільш гострих проблем соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки дозволяє зробити наступні висновки та пропозиції.
1. На основі детального вивчення багатьох вітчизняних та зарубіжних джерел наукової інформації у роботі здійснений аналіз існуючих понять „соціальний захист” і дано його визначення як системи соціальних та економічних прав і гарантій, що законодавчо закріплюються державою і реалізуються її соціальною політикою. Вона забезпечує розв’язання широкого спектра проблем – від забезпечення виживання окремих верств населення до розширеного відтворення особистості. Соціальний захист змінюється разом із зрушеннями у стані економіки. В умовах поглиблення економічної кризи і падіння виробництва обмежуються можливості держави, що позначається на рівні задоволення потреб.
2. Розкрито співвідношення між поняттями „соціальний захист населення” та „соціальне забезпечення” і тенденції їх розвитку. Соціальний захист є особливою формою соціального забезпечення в умовах ринкової трансформації, економічної кризи і спаду виробництва. Він забезпечує максимально можливе задоволення потреб населення при обмежених ресурсах держави. З подоланням економічної кризи і переходом на етап економічного зростання відбувається підвищення рівня соціального захисту і переростання його в розвинуту систему соціального забезпечення населення.
3. Загальними причинами соціальної незахищеності різних верств населення є: обмеженість законодавчого та нормативно-правового закріплення відповідного рівня соціальних та економічних прав і гарантій людини або соціальної групи; недосконалість ринкових відносин і недостатня розвиненість потреб особи в захисті своїх прав, гарантій і свобод; відсутність комплексу умов і неефективність соціально-економічного механізму по забезпеченню реалізації прав, гарантій і свобод. Розроблена шкала оцінок індикаторів рівня життя населення дозволяє переходити до використання якісних показників у балах і порівнювати різні рівні соціально-економічної захищеності особи, сім’ї, населення у відносних одиницях. Значення сумарних прогностичних коефіцієнтів, за допомогою яких визначається ступінь максимального та мінімальних рівнів ризиків, свідчать про те, що у майбутньому у структурі факторів майже у 2,2 рази будуть переважати над іншими несприятливі фактори соціального ризику.
4. Розроблено концептуальну модель взаємозв’язку соціальних ризиків і соціального захисту населення. Важливою її складовою є соціальна експертиза, яка передбачає здійснення моніторингу ризиків та оцінки соціального потенціалу. Вона необхідна для співставлення і додержання вимог державних соціальних стандартів і нормативів. Сутність розробленої концептуальної моделі доповнює блок-схема аналізу, якісної оцінки, контролю, виміру, попередження та усунення соціальних ризиків, в яких виділені послідовні етапи та регулятори, що спрямовані на зменшення інших видів ризиків. Встановлено, що найбільш високі рівні соціальних ризиків характерні для працездатного населення, жінок, молоді та безробітних. У свою чергу економічні ризики характерні для ветеранів та учасників війни, багатодітних сімей, безробітних, непрацездатного населення та молоді. Причому в окремих соціальних верств населення вони значно (у декілька разів) перевищують соціальні ризики.
5. Визначено структуру і зміст концептуальної моделі системи соціального захисту населення, яка складається з трьох взаємодіючих основних блоків: соціального страхування, державного забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення, соціальної допомоги та соціальної підтримки непрацездатних громадян. В українській моделі системи соціального захисту бажано передбачити, насамперед, необхідність забезпечення соціально гарантованого мінімуму задоволення потреб, зменшення міри соціальних ризиків, їх постійного моніторингу та оцінки соціального потенціалу суспільства для практичного втілення системи соціальних, економічних, законодавчих прав і гарантій, що забезпечуються та контролюються державою, її відповідними інститутами та громадськими організаціями.
6. На основі аналітико-теоретичного аналізу розроблено класифікацію та визначено зміст провідних методологічних принципів соціального захисту населення. Класифікаційними ознаками для розподілу таких принципів є предметна однорідність та цільова їх спрямованість. Зміст і класифікаційна схема провідних методологічних принципів спрямовані на підвищення ефективності всієї системи соціального захисту в цілому та окремих її елементів.
7. Встановлено залежність окремих напрямів економічної і соціальної захищеності населення регіонів України від індикаторів рівня його життя. Факторно-аналітична оцінка цих різнопланових індикаторів дозволила виділити три найбільш значущих фактори: економічний добробут, ринково-демографічний та трудовий потенціал, які пояснюють 62,2% дисперсії інтегрального показника соціального захисту населення.
8. Обґрунтовано, що у зменшенні частини населення, яка потребує соціальної допомоги в умовах ринкової трансформації економіки України велике значення має потенціал людського капіталу. Інвестиції в людський капітал слід розглядати як вкладення нарівні з інвестиціями у фізичний капітал. Серед конкретних галузей, спрямованих на подальший ефективний розвиток людського капіталу, слід відзначити науку, освіту, охорону здоров’я, культуру.
9. Визначено конкретне місце регіонів у системі соціального захисту населення на основі їх рангового розподілу. Аналіз отриманих даних свідчить про необхідність розробки концепції та положень про соціальний захист населення різних регіонів на основі поступового переходу від соціальної підтримки до соціального страхування населення і вирівнювання їх соціального розвитку.
10. Доведено, що на сучасному етапі трансформації суспільства важливого значення набуває диверсифікація соціального захисту вразливих верств населення і пенсійного забезпечення на основі розмежування джерел фінансування, перегляд та вдосконалення діючого законодавства для впорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян щодо їх пенсійного забезпечення. Доцільно, щоб реальні пенсії у максимальній мірі відбивали науково обґрунтовані соціальні стандарти та нормативи. Здійснення заходів соціального захисту пенсіонерів та інвалідів повинно засновуватися на цілеспрямованих орієнтирах, страховому механізмі пенсійного забезпечення, створенні відповідних умов для цих верств населення по формуванню системи гарантованих соціальних прав пенсіонерів.
11. Обґрунтована необхідність реалізації послідовної та активної соціальної політики стосовно молоді, що включає комплекс заходів, спрямованих на ефективне законодавчо-правове забезпечення їх соціальних гарантій, забезпечення необхідного рівня освіти, професійну орієнтацію і адаптацію до трудового життя в умовах ринкової орієнтації. Першочерговими заходами стосовно працевлаштування молоді є: розробка на державному та регіональному рівнях прогнозу потреби галузей економіки в кадрах, закладах освіти, стимулювання зайнятості підлітків шляхом зменшення податкових виплат та виплат у фонди служби зайнятості, запровадження у всіх закладах освіти курсу з навчання молоді прийомам пошуку роботи, проведення широкого інформування випускників вищих навчальних закладів про можливості навчання додатковим професіям і створення економічних умов для діяльності молодіжних центрів праці та молодіжних громадських організацій, забезпечення працевлаштування молоді. На рівні держави проблеми молоді мають інтегруватись у відповідні напрями соціальної політики.
12. Одним із важливих завдань соціальної політики держави є поліпшення становища жінок. У результаті починає посилюватися жіноча домінанта в економіці, але більша частина жіночого населення продовжує залишатися безробітною. Можливість працевлаштування жінок, у тому числі після навчання, обмежується недосконалістю ринкового механізму гнучких форм організації праці і тривалості робочого часу, слабкою інфраструктурою невиробничої сфери, зокрема сектора послуг, невідповідністю підготовки фахівців-жінок для тих галузей економіки, де перевага в силу діючої конкуренції віддається чоловікам. Вирішення проблеми зайнятості жінок потребує розвитку підприємництва, і перш за все в сфері малого і середнього бізнесу.
13. Для попередження дії негативних факторів у сфері зайнятості та безробіття в Україні, які детермінують відповідній стан економічної і соціальної захищеності працездатного населення та його окремих категорій, необхідна реалізація наступних заходів: розробка ефективного механізму стимулювання створення нових робочих місць, у тому числі для окремих категорій громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на сучасному ринку праці; обґрунтування та розробка спеціальних програм стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття; розробка оптимальної системи квотування та працевлаштування окремих соціально незахищених верств населення (інвалідів, молоді, жінок) на заброньовані робочі місця.
14. На основі експертних прогнозів встановлено середні терміни, необхідні для розв’язання проблем соціального захисту населення. Ці показники становлять: на рівні мінімальних соціальних стандартів для України – 11,7 роки, Донецького регіону – 11,3 роки. Вихід України на рівень соціального захисту розвинених країн Західної Європи потребує 36,2 роки та 35,7 роки – для Донецького регіону. Тому виконання однієї з важливих умов входження України у світовий ринок і європейський простір потребує збільшення темпів економічного зростання з метою наближення вітчизняних соціальних норм і стандартів до міжнародних.
15. Доведено, що складність і різноманітність соціально-економічних проблем, необхідність урахування багатофакторних зв’язків і забезпечення мобільності та адекватності системи соціального захисту населення ресурсним можливостям держави потребує розробки і запровадження Концепції людського розвитку. Одночасно необхідно підвищити роль соціальних інститутів і активізувати діяльність неурядових громадських організацій у реалізації завдань системи соціального захисту.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ
ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Основний зміст дисертаційного дослідження Борецької Н.П. викладено в наступних публікаціях:
Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. – Донецьк: Янтра, 2001. – 352 с.
У фахових виданнях:
Борецька Н.П. Концептуальні основи соціального захисту населення //Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – С. 18–32.
Борецька Н.П. Соціально-економічні аспекти регіональної політики // Схід. – 1999. – № 6. – С. 29-31.
Борецька Н.П. Соціально-економічні аспекти сталого розвитку регіону //Торгівля і ринок України. – Донецьк: ДонДУЕТ. –1999.– Вип. 9. – Т.1 – С. 233–238.
Борецька Н.П. Соціальний захист як провідна категорія соціальної політики держави // Менеджер. – 1999. – № 5 (7). – С. 121–124.
Борецька Н.П. Актуальні проблеми діяльності профспілок та соціального захисту населення України //Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2000. – № 3. – С. 40–42.
Борецька Н.П. Зарубіжний досвід удосконалення ринку праці та соціального захисту населення //Економіка України. – 2000. – № 10. – С. 79–81.
Борецька Н.П. Концептуальні основи формування екологічної і соціально-орієнтованої стратегії розвитку промислових регіонів //Управление экономикой переходного периода. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2000. – С. 68–77.
Борецька Н.П. Макроекономічне регулювання забезпечення соціального захисту населення України // Экономика промышленности. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2000. – С. 57– 62.
Борецька Н.П. Порівняльна оцінка стану соціального захисту населення України, Донецького регіону та міста Донецька //Регион, город, предприятие в условиях переходной экономики. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины. – 2000. – С. 38–43.
Борецька Н.П. Працевлаштування як метод соціального захисту населення // Вісник ДІТБ. – 2000. – № 4. – С. 124–127.
Борецька Н.П. Регіональні аспекти соціального захисту населення України // Регіональна економіка. – 2000. – № 3. – С. 83-87.
Борецька Н.П. Соціально-економічні передумови соціального захисту на-селення України // Экономика промышленности. – 2000. – № 3. – С. 173-176.
Борецька Н.П. Сучасні проблеми соціального захисту населення в умовах трансформації економіки суспільства //Схід. – 2000. – № 5. – С. 3–10.
Борецька Н.П. Шляхи, форми та методи удосконалення ринку праці і соціального захисту населення //Вісник ДонДУЕТ. – 2000.– № 8. – С. 27–31. – (Сер.: Економічні науки).
Борецька Н.П. Актуальні проблеми соціального захисту жінок в умовах трансформації економіки України //Вісник ТАНГ. – 2001. – Вип.12. – С. 53–55.
Борецька Н.П. Державні пріоритети розвитку підприємництва в Україні // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. – Львів. – 2001. – № 436. – С. 136–141.
Борецька Н.П. Економічні передумови соціального захисту в агропромисловому комплексі //Вісник Львівського державного аграрного університету. – Львів. – 2001. – С. 145–150.
Борецька Н.П. Розвиток галузей людського капіталу як передумова соціального захисту населення //Вісник Київського національного універ-ситету імені Тараса Шевченка. – Київ: Видавн.-поліграф. центр “Київський університет”. – 2001. – Вип. 47. – С. 11–14. – (Сер.: Економіка).
Борецька Н.П. Розвиток підприємництва як передумова соціального захисту населення України //Вісник національного університету “Львівська політехніка”. – Львів. – 2001. – № 417. – С. 24–27.
Борецька Н.П. Середній клас як основа соціально-економічних перетворень суспільства //Регіональна економіка. – 2001. – № 2. – С. 17–21.
Борецька Н.П. Соціальні ризики як регулятор системи соціального захисту населення // Социально-экономические аспекты промышленной политики. Социально-трудовые отношения в современных экономических условиях. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2001. – Т.1. – С. 95–102.
Борецька Н.П. Стан соціально-економічного розвитку та соціального захисту населення Донецького регіону //Схід. – 2001. – № 4. – С. 3–7.
Борецька Н.П. Сучасні проблеми соціального захисту населення
м. Донецька: стан та шляхи вирішення // Труды Одесского политех. ун-та. – 2001. – № 1 (13). – С. 234–236.
Борецька Н.П. Сучасні проблеми соціального захисту молоді: стан та перспективи// Вісник ДонДУЕТ. – 2001. – № 2 (10). – С. 9-13.
Публікації в інших наукових виданнях:
Борецька Н.П. Актуальные проблемы деятельности профсоюзов в контексте социальной политики //Социальный щит. – Донецк: ООО “Агентство мультипресс”. – 2000. – С. 268–271.
Борецкая Н.П. Бизнес-образование в ХХІ веке: Материалы междунар. науч.-практ. конф. “Приоритеты и проблемы современного бизнес-образования” 23–24 декабря 2000 г. – Донецк: ДИРСП, Бизнес-альянс Донбаса. – 2000. – С. 4–7.
Борецкая Н.П. Влияние особенностей рынка труда Украины на занятость молодежи // Предпринимательство: Проблемы решения. – Донецк: Кассиопея. – 1998. – Вып. 2. – С. 79–81.
Борецька Н.П. Інноваційні аспекти діяльності у недержавному вищому навчальному закладі //Экономико-правовые аспекты деятельности приватных вузов и концептуальные основы их дальнейшего развития: Материалы ІІ междунар. семинара лидеров приватного образования 3–5 июля 2000 г. – Харьков: Народная украинская академия. – 2000. – С. 49–52.
Борецька Н.П. Економічні проблеми сталого соціального розвитку регіону //Сучасні проблеми сталого соціального розвитку регіону: пріоритети та шляхи вирішення. – Донецьк: Донецький ін-т ринку та соціальної політи-ки. – 2001. – Вип.1. – С. 4–12.
Борецкая Н.П. Макроэкономическое регулирование в контексте социальной защиты населения //Проблемы и перспективы развития предприниматель-ства в Украине: Материалы всеукр. науч.-практ. конф. 28–29 октября 2000 г. – Донецк: ДИРСП. – 2000. – С. 13–15.
Борецька Н.П. Методологічні засади дослідження проблем соціального захисту //Методологія сучасних досліджень соціальних, економічних та психологічних проблем. – Донецьк: Донецький ін-т ринку та соціальної політики. – 2001. – Вип. І. – С .4–13.
Борецкая Н.П. Молодежь на рынке труда в Артёмовском районе Донецкой области //Проблеми праці, економіки та моделювання. – Хмельницький: НВП Евріка ТОВ. – 1998. – Ч. І. – С. 21–22.
Борецька Н.П. Проблеми розвитку бізнес-освіти в Україні крізь призму міжнародного досвіду //Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації: Матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. /Зб. “Економічний вісник національної гірничої академії України”. – Дніпропетровськ: РИК НГА України. – 2001. – Т. 2. – № 2.– С. 114–116.
Борецька Н.П. Соціальна політика як стратегічна основа соціально-економічного розвитку регіону //Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону до 2010 року: Матеріали наук.-практ. конф. 28–30 вересня 1999 року. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток. – 1999. – С.126–132.
Борецька Н.П. Сучасні проблеми молодіжного ринку праці в умовах перехідної економіки // Молодежный рынок труда в странах переходной экономики: Материалы междунар. симпозиума. – Днепропетровск. – 2001. – С.15–18.
Борецька Н.П. Сучасні проблеми ефективної підготовки майбутніх фахівців //Актуальні проблеми та перспективи вдосконалення підготовки конкурентоздатних фахівців: Матеріали міжнар. наук.-метод. конф. 3–4 грудня 2001 р. – К.: КНТЕУ. – 2001. – С. 54–67.
Борецька Н.П. Сучасні проблеми соціального захисту молоді: стан та перспективи //Проблеми освіти. – 2000. – № 21. – С. 42–47.
Борецька Н.П. Сучасні регіональні проблеми розвитку малого та середнього бізнесу //Малий та середній бізнес в Україні: стан і перспективи розвитку: Матеріали Другої загальноукр. наук.-практ. конф. – Донецьк: Донецький ін-т ринку та соціальної політики, Бізнес-альянс Донбасу. – 2001. – С. 6–8.
АНОТАЦІЯ
Борецька Н.П. Соціальний захист населення в умовах ринкової трансформації економіки. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.
Дисертаційну роботу присвячено комплексному дослідженню проблем соціального захисту населення в умовах трансформації економіки України. Обґрунтовано сутність і особливості соціального захисту населення, з’ясовано його концептуальні основи. Розкрито методологічні принципи, розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення, визначено соціально-економічні індикатори рівня життя, соціальні та економічні ризики, на основі яких держава регулює соціальний захист населення.
Визначені трансформаційні зміни в соціальному захисті вразливих груп населення (пенсіонерів, молоді, жінок) і наукові основи розвитку та удосконалення системи соціального захисту населення в Україні.
Основні результати дисертаційного дослідження знайшли застосування у діяльності органів законодавчої влади, в практичній роботі структур з соціального захисту та підтримки населення, у навчальному процесі вищих учбових закладів.
Ключові слова: соціальний захист, соціально-економічні індикатори рівня життя населення, концептуальна модель, соціальні та економічні ризики.
АННОТАЦИЯ
Борецкая Н.П. Социальная защита населения в условиях рыночной трансформации экономики. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.01.01 – экономическая теория. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.
Диссертационная работа посвящена комплексному исследованию проблем социальной защиты населения в условиях трансформации экономики.
Раскрыто соотношение категорий “социальная защита населения” и “социальное обеспечение”.
На основе анализа зарубежных моделей социальной защиты населения рассмотрены теоретические аспекты социальной защиты как составляющей системы социально ориентированной рыночной экономики Украины. Приведена концептуальная модель системы социальной защиты населения, соответствующая социальными стандартами уровня его жизни и основам социально ориентированной рыночной экономики.
Определены ведущие методологические принципы социальной защиты и дана их классификация, основными признаками группировки которых были предметная однородность и целевая направленность.
Рассмотрены социально-экономические индикаторы оценки уровня жизни населения структурные показатели социальной защиты и определено их прогнозное развитие в условиях трансформации экономики. Разработана дифференцированная шкала экономических индикаторов уровня жизни и сделан сравнительный анализ состояния защищенности социально-уязвимых слоев населения. Исследовано развитие и определены основные направления инвестиций в отрасли человеческого капитала: образование, науку, культуру, здравоохранение. Обоснованы основные приоритеты социальной защиты населения регионов на основе их рангового распределения по экономическим и демографическим показателям, занятостью населения, жилищным условиям и пенсионному обеспечению, показателям охраны здоровья, безопасности и социальной напряженности. Особое внимание уделено исследованию социальной защиты отдельных групп населения (пенсионеров, молодежи, женщин).
Раскрыта взаимосвязь социальных рисков и социальной защиты населения которая включает алгоритм анализа, качественной оценки, контроля, измерения, предупреждение и устранение социальных рисков. Определены соотношения социальных экономических и экологических рисков. Дана оценка вероятности социально-экономической защищённости отдельных групп населения на основе сравнения социальных и экономических видов риска.
На основе экспертно-аналитических прогнозов определены необходимые сроки решения проблем социальной защиты населения Украины как на уровне минимальных социальных гарантий со стороны государства, так и возможного достижения социальной защиты развитых стран Европы.
Раскрыты научные основы развития и совершенствования системы социальной защиты населения и улучшения его уровня жизни в период рыночных трансформационных изменений в Украине.
Основные результаты диссертационного исследования нашли применение в деятельности органов исполнительной и законодательной власти, практической работе структур социальной защиты, поддержки населения и в учебном процессе высших учебных заведений Украины.
Ключевые слова: социальная защита, социально-экономические индикаторы уровня жизни населения, социальные гарантии, человеческий капитал, концептуальная модель, социальные и экономические риски.
ANNOTATION
N.P. Boretskaya. Social Protection of the Population in the Conditions of Transforming the Economy. – Manuscript.
Doctoral Dissertation. Speciality 08.01.01. Theory of Economics. – Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2002.
The dissertation deals with the complex investigation of social protection of the population in the conditions of transforming the Ukrainian Economy. The essence and particularities of social protection of the population have been grounded and its conceptual basis has been determined. Methodological principles and models of social protection have been described; the conceptual model of improving the social protection of the population has been developed; social and economic indicators of the living standards have been determined as well as social and economic risks through which the country regulates the social protection of the population.
Transforming changes in the social protection of the vulnerable groups of the population (pensioners, youth, women) and scientific foundations of prognosing the development and improvement of the social protection of the Ukrainian population have been determined.
The basic results of the dissertation study have been used in executive and legislative bodies’ activities, in practical work of social protection bodies, in population support and in educational process at higher schools in Ukraine.
Key words: social protection, social and economic indicators of the living standards of the population, conceptual model, social and economic risks.
21 09 12
соц захист населення в умовах рынковой экономики
ема диссертационной работы: "Соціальний захист населення в умовах ринкової трансформації економіки".
Описание литературного источника: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.01.01 / Н.П. Борецька; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2002. — 35 с. — укp.
Год защиты диссертационной работы: 2002
Аннотация: Розкрито суть й особливості соціального захисту населення, його концептуальні засади. Висвітлено методологічні принципи, розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення, визначено соціально-економічні індикатори рівня життя, соціальні та економічні ризики, на підставі яких держава регулює соціальний захист населення. Проаналізовано трансформаційні зміни в соціальному захисті вразливих груп населення (пенсіонерів, молоді, жінок) і наукові засади розвитку та удосконалення системи соціального захисту населення в Україні. "Соціальний захист населення в умовах ринкової трансформації економіки".
Описание литературного источника: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.01.01 / Н.П. Борецька; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К.
Aфоно-Ильинский листок3
© Copyright: Дмитрий Саврацкий, 2012
Свидетельство о публикации №212092101541
Свидетельство о публикации №212092101541
Рецензии