Оч...

« « «     Володимир Снігурченко     » » »






Очі

п’єса



дійові особи:

Дівчина – можливо Марічка.
Хлопець – можливо Сірко, можливо Метеорит.
Парубок – можливо Дід із бородою.



(Екзистенція:
Бачили очі що брали,
тепер їжте, щоб аж повилазило).




ДІЯ ПЄРША.



1. Найкраще мого життя…… найліпше мого життя….. все ціле життя мого…….

Дід із бородою на перехресті. Навколо нього обсіла молодь. А дід щось бурчить під носа, та дивиться наче крізь тебе, наче крізь час, та бачить майбутнє.
Дід із бородою:
Наді мною відкривається простір моїх бажань.
Та ТРЯСЦЯ ЙОГО МАТЕРІ!!!
Та пішов ти у стелю лупати зі своїми бажаннями разом!!! 
Та закрий ти свого рота. Бо твій рот як та-я збруя, твій рот як вогнемет, у тебе скеля з під носа впала, а ти живий.
А ти живеш як отой хлопчик, якого ледь-ледь не вбив метеорит, лишень подряпав.
Так, метеорит, розміром з горошину. Тому хлопцю поталанило, подряпина на руці тай годі.

А я дивлюсь крізь твої очі, вдивляюся, скрізь твої очі.
Талановитий хлопець, знявся у двох рекламних роликах, та вирішив що вхопив бога за бороду. От такий хлоп’я, от таке диво.
Та що ти! Та що ти? Та сиди ти мовчки, зараз розберемось!
Так! Так! Так, сказав хом’як. Справа йде про хлопця котрого протаранив метеорит. Ось так от. Протаранив метеорит, розміром у горошину.
Поки долЕтів до землі став як горошина. А поки у космосі лЕтів, був як будинок,  придивився, онде, хлопчина йде, хлопчина стрибає у лузі самотньо. В ночі чи в день? Не зрозуміло. Але ж хлопчина, тай годі. Тай прицілився у хлопця, з іншого всесвіту прицілився, угледів тай прицілився. Цілісінький світовий рік летів, та влучив. Та як і влучив! Промазав!!! Ось так і влучив! Зустрівся з атмосферою землі, та зразу і пошкодував, що прицілився. Оце так. Оце ось так! Усе життя насмарку.

А навіщо летів, питається? Навіщо летів? Помсти шукав? Від помсти запаморочилось у очах, та забув що в атмосфері землі утратиш свою силу небесну космічну. Та перетворився у горошИну, і втратив усю силу. Що лишо протаранив землю на п’ять метрів і здох. А хлопець побіг далі. Поплював на тебе хлопчина, ти охолонув, а хлопець схопив тебе, та віддав до науки. А сам побіг далі, сам побіг далі, та ще й попав до новин.
Погляньте мов от сюди от!!! Хлопець зостався живий!!! Один шанс на мільйон!!!
Навіть адреса мається: От така справа.
Ти тілько не лети поперед батька у пекло. Хлопець то є також загадка. То може є символ таланту чи вдачі. А що то за хлопець такий? Що то за хлопець такий, що в нього лучив метеорит? Не як не простий  це хлопчина. Звичайні хлопці метеорити не хапають руками. Років з чотирнадцять йому. Так кажуть, так було сказано. Чотирнадцять, інших чуток не було. Та годі що чотирнадцять.  Хлопець живий, та й годі. Поки що живий, а Богу видніше.

2. Мальовничі крила.

Дід із бородою:
А ось іще випадок.
Одного разу той хлопець, ім’я йому ПАРУБОК, із товаришами прийшов до своєї хати вночі. Та не до хати, а до сараю, батьки спали, от сарай і був саме тим місцем куди є сховатись. Залізли на горище, відсунули сухе сіно по краям, і сіли до центру. Чотири товариша, чи може п’ять, не пам’ятаю. Може і шість, і сім. Та скоріше усього три. Так, три. Сіли, і давай міркувати у голос.
Парубок: 
Бачу, бачу… Переді мною зникає стеля і стіни, зникає горище, зникаєте ви, мої товариші, зникає небо… Я самотній. Підійдіть хтось до мене. Ні, вас не має, сидіть там де є…
Дівчина :
Ти не самотній, ти не самотній… ми поруч. Все буде добре. Я обіцяю.
Сірко: 
Не обіцяй, краще сиди мовчки. У мене мокріють руки..., зараз я роздягнусь..., тут дуже жарко. ( Роздягається).
Парубок: 
 ( До СІРКА). Бачиш що коїться? Бачиш? Я бачу. А я бачу! Вітер зносить усе, усе від краю до краю. Велика хвиля вітру. Мої мальовничі крила – то є він, то є він… то є вітер.
Третій:
Брешеш! Ти все брешеш! Роздягайся краще, я вже роздягнувся!
Дівчина :
Так, так, я вже роздягаюсь… ( Роздягається) я вже роздягнута…
Сірко: 
Я бачу.
Парубок: 
Яка ти гарна. Яка ти гаряча. Яка ти чарівна. Я втрачаю розум… ( Непритомніє).
Дівчина :
Ой, що з тобою? Знепритомнів... Прокинься, прошу тебе, прокинься.
Сірко: 
Облиш, його не врятуєш…
Дівчина :
Та як же це?
Сірко: 
Так. Бачиш що ти зробила, бачиш що ти накоїла? Тепер його більш не має, тепер тільки ми вдвох… Не бійся, я тебе не скривджу. Бачиш що ті зробила, що ти накоїла?
Дівчина :
Та як же це?!
Сірко: 
А ось так. Мовчи, нічого не говорь. Я сам зроблю усе, а ти йди, йди скоріше. Я сам зроблю усе, сховаю його, та ніхто не знайде. А ти йди. Йди скоріш, та чекай на мене.
Дівчина :
А де, де ти його сховаєш?
Сірко: 
Сховаю, не бійся. Йди, бо обмаль у часі.
Дівчина :
А якщо він прокинеться?
Сірко: 
Не прокинеться, я більш чим упевнений.
Дівчина :
То я вже пішла. Спасибі, чикаю на тебе.

3. Поховай мене поруч з собою.

Дівчина :
Бажаю тебе зігріти собою, бажаю тебе обійняти. Хвилюєшся? Бачу що так. Добре, хвилюйся, поки не втечемо із раю. З тобою втечемо із раю. Погодься, благаю, погодься, бо краще і бути не може, бо краще і бути не може. Погодься, благаю, погодься…
Парубок: 
Не займай, не займай мене, прошу…
Дівчина :
Біле личе моє, так. Біле личе моє поруч… із тобою. Все, підійшов, підійшов мій час. Благаю, благаю…
Парубок: 
Відпусти. Знову паморочиться, знову пітьма… А ти красуня. Не здогадувався навіть, тепер здогадався, ти красуня.
Дівчина :
Зараз він прийде, давай втечемо скоріше.
Парубок: 
Ні, він вже тут, поруч з тобою… цілує твої очі. Роздягає тебе. А ти красуня… навіть зараз.
Дівчина :
Не смійся, не смійся! Я злежу по волі іншого… супроти своєї... супроти природи…
Парубок: 
А ти красуня.
Дівчина :
Не смійся, не смійся… благаю.
Парубок: 
Запаморочення. 

4. На річці. Біля річки. На березі.   

Сірко: 
Тобі що, зі мною сумно?
Дівчина :
Стоїмо?
Сірко: 
Так.
Дівчина :
Так от, мовчки стоїмо, щоб не проґавити.
Сірко: 
Що не проґавити?
Дівчина :
Стій мовчки! Я сумую… Але ти тут ні до чого. Ти взагалі ні до чого. Скрізь ні до чого! Зрозуміло?
Сірко: 
Ні… Так. Але ж, ні, ні, не зрозуміло! Що, до біса, тут коїться?
Дівчина :
Ти мені більш не потрібен.
Сірко: 
Що?!
Дівчина :
Ти мені більш не потрібен.
Сірко: 
Це як?
Дівчина :
Ось так от! Йди геть… Йди геть… Пішов, я кому говорю!
Сірко: 
Ось так от?!! Значить ось так?!!! Так цілуй же ось цю землю! Носом рий!! Ось так от!!! Ще цілуй!! Ще, ще, ще!!! Що, вмилась юшкою?! Вмилась чи ні, я питаю?! Вмилася?
Дівчина :
Вмилася…
Сірко: 
Так що тепер заговориш?.. Що, я питаю, що тепер заговориш, що?! Чого ти мовчиш? Я питаю, що тепер заговориш? Стоїш! Наче вмилася юшкою.
Дівчина :
Так вмилася…
Сірко: 
Вмилася! А чого ж мовчиш? Вмилася, а мовчиш. Чи ще хочеш вмитися, чи тобі мало? Чи тобі зовсім не страшно й не боляче?!
Дівчина :
Боляче…
Сірко: 
А чого ж мовчиш?... Чого мовчиш, я питаю?!
Дівчина :
Не страшно.
Сірко: 
Не страшно, тому і мовчиш? Та на тобі! Вмийся іще, вмийся іще, якщо тОбі не страшно! Не страшно? Так на тобі, ще вмийся! Ще!!! Цілуй землю! Ось! І воду цілуй! Цілуй! Цілуй! Цілуй! Страшно?... Я питаю, чи страшно?... А тепер мене цілуй. Чуєш? Мене цілуй, чи не чуєш? Тебе питаю, чуєш чи ні? Мене цілуй!! Мене цілуй!!! Мене цілуй!!!! Цілуй, цілуй, цілуй, цілуй, цілуй!!!!!
Дівчина :
Ні…
Сірко: 
Ні!!! Тоді землю цілуй! Мене чи землю! Ти кого хочеш, мене чи землю? Землю!!! Чи мене? Землю!!!! Чи мене? Землю!!!!!!!
Дівчина :
Землю… Землю… тільки не тебе.
Сірко: 
Йди поплавай, Русалонько. Вмийся, та будемо цілуватися!!! Хе – хе – хе!!!!
Дівчина :
Йду.
Сірко: 
Йди!
Дівчина :
Йду… По коліна зайшла…
Сірко: 
Йди.
Дівчина :
Йду… По груди зайшла…
Сірко: 
По груди?... Йди, по шию йди, вмиєшся, та виходь, будьмо цілуватися!
Дівчина :
Йду…  по шию зайшла…
Сірко: 
Вмилася?
Дівчина :
Ні…
Сірко: 
То вмивайся і виходь цілуватися.
Дівчина :
Ні…
Сірко: 
А як ні, то пірнай… Пірнай! Він вже кличе. Чуєш? Навіть я чую, крихітко моя, навіть я чую, він кличе тебе, йди до нього. Чуєш як він кличе? Навіть я чую. Я завжди чув! Тільки вигляд робив, що не чую, а так чув завжди. Йди до нього. Йди, прошманьдьовко!
Дівчина :
Ні…
Сірко: 
Ні? А як ні, то виходь та цілуй мене. Я твій чоловік. Хто твій чоловік? Я! А якщо я, то виходь і цілуй мене.
Дівчина :
Ні! Не можу… Підійди… підійди. Вмий мене, милий мій, вмий мене, моє личе. Підійди, підійди та вмий мене… Руки… руки… не можу… не можу сама, руки втомилися, боляче. Милий мій, милий мій, підійди, благаю тебе, підійди, вмий мене, приголуб та вмий мене. Милий мій, чоловік мій… справжній воїн.. підійди, приголуб та вмий мене.
Сірко: 
Йду…
Дівчина :
Йди!
Сірко: 
Йду… по груди зайшов…
Дівчина :
Йди. Милий мій, приголуб та вмий мене… Поцілуй мої очі.
Сірко: 
Йду… Ще хвилина… По плечі зайшов…
Дівчина :
Йди…
Сірко: 
Йду… пошию зайшов...
Дівчина :
Ми разом, мій любий… ми разом. Ми разом, мій любий?... Ми разом, мій любий?! Ми разом, мій любий?!! Ми разом,и мій любий?!!! Мій любий, ми разом???!!!!!
Сірко: 
Ми разом!!!!!!........ Ми разом???!...............
Дівчина :
Вмийся і ти, мій любий. Вмийся і ти, коханий! Навічно вмийся!! Ми разом!!! Ми разом, мій милий!!!!!!!!!

Це була начебто легенда про останнє кохання хлопця, котрого протаранив метеорит, коли йому вже було років аж тридцять п’ять із гаком.

5. Самотнє військо ПАРУБКА.   

Дід із бородою:
Не можеш сховатися від крил, вдягнений у залізну збрую. Та як поталанило, як тільки поталанило! Є ж такі люди котрим таланить! Ось і наш хлопець із таких, наш парубок. Неначе чарівник у крилах, у збруї.
Парубок: 
Я втечу, мене не знайдуть, я втечу кудись далеко… Що, сміються наді мною? Хай сміються, я тікаю!! Геть, у простір, поки чую, доки відчуваю ніжний поклик! Мене кличе, він мене кличе! Чуєш, дівко, біжімо зі мною! Там, у просторі, коли знайдемо себе, там навічно зрозуміємо наше кохання…
Дівчина :
Стій, стій… Я налякалась… Я не відчуваю поклик… Зараз, зараз… Стій.., поклик, то кажеш, поклик? А навіщо я тобі, навіщо моя втеча тОбі? Хіба я самостійна, чи хіба я можу бути самостійною? Кожну хвилину мене потрібно буде оберігати, кожну хвилину, розумієш, гаяти час на мене?! А хіба твій поклик не втомиться через місяць, а хіба твій поклик не втомиться через рік, через пів року, а хіба ж він не втомиться ціле життя? Ціле життя, розумієш, парубок, ось так, ціле життя. Ціле життя, то є мій поклик. Хіба я можу інакше?
Парубок: 
А інакше не треба, я інакше не хочу. Ходімо, бо стріха палає, стріха тріщить, лютує вогонь.
Дівчина :
Ходімо, бо ти є мій поклик. Ходімо, бо обмаль у часі.
Парубок: 
Ходімо, бо ти і є моя криниця, те, що дає життя.
Дівчина :
А як же все що було?
Парубок: 
Все що було, загуло.
Дівчина :
Зрозуміло.
Парубок: 
Ходьмо.
Дівчина :
Ходьмо.

6. МЕТЕОРИТ.

МЕТЕОРИТ:
Лечу...Гляджу на Землю, очі сльозяться, очі сльозяться, немовби на Сонце гляджу. Лечу, крізь всесвіт лЕчу, лЕчу в пітьму, скрізь сяйво лЕчу…  Де мій хлопець, де мій хлопчина? Знову самотній, знову блукає самотньо? Крізь всесвіт лечу. Врятую чи ні? Маю врятувати, бо лЕчу в останнє, бо лЕчу в останнє і в перше. 
Ми знайомі? А звідки, звідколи й чому ми знайомі? Лечу, бо маю ціль, лЕчу, бо світ то безглуздя. Звідки тієї жадоби, звідки тієї жадоби до помсти? Ми знайомі чи ні, чи ні, чи знайомі? Але ж розум втрачаю від помсти. Крізь всесвіт лЕчу, бо ненавиджу тую дитину, самотню, звичайну людину, хлопця, років з чотирнадцять. Не маю натхнення змінити свій намір, лЕчу що є сили, влучу в самісіньке серце, бо прагну помститися... Я… черево люті… лЕчу до хлопця, що ледве впізнати як ціль… лЕчу!!! Навіщо? Що, краще не маю натхнення? Не маю… не маю… Шукаю? Звісно, доки лечу, доки й шукаю другого натхнення… Не має натхнення, солодше за помсту, не має нічого в мені, окрім за жадоби до помсти.

Дід із бородою:
Хлопчики, ходімо сюди, ходімо до мене. Розповім вам казочку, казочку про русалочку. М’яко сядьте, вдобно, навколо мене  сядьте, та слухайте. Та не словам вірте, не словам, а так, начебто у вісні,  у очі  вдивляйтесь, в очах уся правда.
Відколи не згадаю, було мені чотирнадцять років, ось такий як ви, парубки та дівчата, був. Був чи не був не згадаю, але ж пам’ятаю що парубком був. Був парубком та закохався. Поки що зрозуміло? (пауза) Так ось, закохався у дівку, Маричкою звали, Маричка-Бджільниця. Бджільниця, бо найкращій мед з усієї Окраїни мав її батько, бджільник Василь. Ми й кликали її так – Бджола. А всі хлопці, ну майже всі, хіба що окрім Кривцуна та Івана, були закохані в неї, ось так. Я закоханій був до нестями і вона також кохала мене.
Був у мене товариш, дика така людина, але мав розум великий, тим і чванився, що розумний, або ж начитаний. От за дикість Сірком і кликали. А у розумі Біс. У розумі Біс, пам’ятайте, це моя таємниця для вас. Коли розум сильніший від серця, ото там улюблене місце для біса. Сірко розглядав зорі, та бачив що на них кінчається всесвіт. Хотів долетіти до останньої зірки та вдертися всесвітові на край. Ось.
Марічка-Бджола цікавилась Сірком, а Сірко Маричкою. Коли ми підросли, Маричка одружилася на Сіркові, бо була їм займана ще до весілля, ось так вона і порішила від сорому сховатись. Бо сором – до весілля дівці бути займаною. А Сірко розумний та наполегливий і дуже хитрий.
А що я мав робити, коли серце моє було віддане їй на вік?
Ось так усе пішло до низу. Марічка плакала в моїх обіймах, а потім припинила наші таємні зустрічі у своїх думках. Болісно припинила, самогубством… І Сірка потягла за собою у знак помсти і люті і ненависті. Ось так от…
Ну все, біжіть, он мамко гукає. А я пішов далі, поки ноги ще йдуть. Розумієте?... щось кличе… Так… Кличе… йду… Бо досі болить… Ну все, біжіть!... Ану пішли!!… Агой, до мамці за ногой!
 

ДІЯ ДРУГА.
СІРКО EVOLUTION.



Дід із бородою:
А ось розповідь про Сірка. Так, начебто ми зазирнули у його таємні спогади, у таємні спогади його думок. А він знать про те є не знає;)) Так, зазирнули… Звісно, що обережно… (Дід із бородою із кимось радиться).
Стійте! Ні, краще ми у двох вам заспіваємо, із Сірком удвох заспіваємо, чи це буде промова, промова чи сповідь про Сірка. Слухайте, начебто байку про самого себе. Але, насправді слухайте. Та не робіть таке розумне обличчя, нібито щось розумієте! Облиште жіночі чари, вдихніть та видихніть… Ну!..  Добре, добре. Я ї сам не знаю що з того вийде. Слухайте, а потім поговоримо…
Пам’ятаєте Марічку? Якщо пам’ятаєте, то облиште те є, бо зараз зовсім інша тема піде. Інша чи не інша, я не зовсім упевнений, але ж вирішувати самотужки  прийдеться.

Сірко evolution:
Ну все, діду, досить!

1. УСЕ Ї ВІДРАЗУ.

Сірко evolution:
Одоробло одороблом, усе ї відразу. А кажеш: «Чорні брови, карі очі?». Забудь! Та згадай! Як нам було добре, як усе ї відразу. Як усе ї назАвжди. От турбує мене кістка м’яса… Я бажано схотів вдертися до стелі, та тілько йду, йду та бачу як земля підіймається, підіймається усе вище тай вище, та як дасть мені по носі, у носа, та як по пиці зігріє. Отож, остання чарка була зайвою. Остання чарка завжди зайва. Як остання мрія. Коли ж отож мене зігрієш, а я буду соплі жувати, зі смакОм крові, а сам буду вдячний тобі до кори дуба.
Мене несе, нЕсе потяг до кращої скрути, ї принесе мені біль, ї зрозумію я, що ще трохи, ще трохи і впав, ще трохи ї втопився у своїй же мокроті.
ПотОнув… Бачили, кого я упіймав?! Дивіться! Сокіл! Пташиний ЦАР.

Дід із бородою:
Ру – че –
нятоньки мОї,
Ру – че –
нята,
аж звідки ви, звідкІля,
З якого місця ростете?
Зростаєте?
З отого, що ..?.. Що, що?
З отого! Ото ж я й одоробло,
ото ж я й курінний отаман О-ДО-РО-БЕЛ.

Сірко evolution:
А якщо Чарка?!... Чарка, чаронька – мій заклятий ворог. Ворог у збруї, в етикетці, у склотарі. А піднятися не можу, земля впала на мене. Йду по дорозі, та ї асфальт підіймається, та як дасть мені по носові, по пиці… сколихнулась моя макітронька…

2. Усіма моїми бажаннями, усією моєю напругою…

Дід із бородою:
А – вто – паті!!!
Невтомлі!!
А – вто – паті!

Сірко evolution:
Зі чого усе почалось: так ото ж бо ї воно. Почалось усе От роду з шести , чи з семи роча.    

Дід із бородою:
Поминальна Ча –
                Чер – во - на
Горбка!

Сірко evolution:
Та ото, збирали цукерки на гробках. Бігали у трьох по кладовищу, я, сЕстро, та ще якісь діти-родичі. От роду шести-семи роча, збирали цукерки у торбинки, а найліпші – у кишені. Збирали, збирали, весело, сміючись, бавились. Прибігли до батьків з повними торбинами цукерок. Та зразу ж і вхопив, захеканий ї гарячий, пляшку від «Спрайту», ще тоді добрий « Спрайт» був, не те що зараз – розчин амінокислот. Вхопив пляшку, та й захеканий, ну як звичайний малюк, завжди захеканий та моторний, та ще ї гарячий, вхопив пляшку та ковтнув величезний ковток. ГАМ! Та майже не вмер біля могилки якогось там дідуся, бо в пляшці була горілка. А батьки такОж були веселі, веселі тай моторні, та вже й на підпитку, недодивились. А потім, давай мене рятувати: з’їж те, та з’їж це, та запий, та ось цим, ні!, ось отим. З цього й почалося.
І многі серця мене кохали, многі прекрасні серця, та я бажав іншого серця. Та те є серце було неприступне. Ото і все.


Дід із бородою:
Чому не злетиш на сонце,
Чому сидиш на горищі?
Бажано бути під’ємним,
Бажано бути чарівним.

Бути у кружці з горілкою,
Бути у чарці зі «спрайтом».

Поринь сюди но, Поринь до мене. Крихітко, я не ображу.
З усіма своїми віками, з усіма своїми століттями, я ще дуже гарний юнак,
немов би ще першотравневий.

Сірко evolution:
Ось ці.., ось ці.., ось ці м’язи, я не буду казати, що ці м’язи дуже мужні. Але ж вони мої.

Дід із бородою:
Мої на намуї!

Сірко evolution:
Ну як то цікаво, і це цікаво. Мої м’язи, мої кістки, моє обличчя, мій розум.
Ідентифікація власного тіла та власних здібностей.
У чому то сенс? А від учора і від сьогодні. 
Хвилину назад ще від вчора, годину вперед від сьогодні.
Кришталевий та самотній, у чужій хаці, у чужому житті, із чужою твариною в парі.
Ось це тим паче.
У проліску, у моєму проліску, у квітучому та рідному проліску не має любові, не має бажання. А що то є? То  врожай: то є бричка, укріплена мотузком – 
до проліску, товкай та котись, і товкай, товкай, знову стрибай та котись, котись, котись до проліску.
В улюбленій країні, в улюбленому тілі.
Переміжня і дратування, переміжнЯ і перемІжня. Заміжня і незаміжня. Зацьковане та лагідне щеня.
От як би я був десантом, от як би я був військовим, то мене і нічого не хвилювало б, то я і нічого не сцявся б. Життя було б по протоколу, по розпорядженням.
А так, ото і до Армії не пішов, і до навчання не дійшов. І не пішов і не дійшов. А не пішов і не дійшов,
а непотрібне ОДОРОБЛО й вийшло.
Одоробло вийшло, пішло і дійшло. І йде і доходить. Одороблу крізь замкнуті двері одороблу скрізь сумно, йому то не до чого.


Дід із бородою:
Манти, ванти, занди, ханди!
Я уві сні чи наяву?
Штрубу, друбу, рубу, бубу!
Подаруйте булаву.


3. І усе, все як галявина…

Сірко evolution:
Якщо б знав, якщо б умів. Якщо було б щось у макітрі. А не моє у макітрі.
А чому?
Немає у макітрі зрозуміло чому. Бо хтось вкрав.
Так. Хтось вкрав.
Та макітра то на місці. Тож в ній повинно щось та бути. А немає.
Хтось вкрав!
Так, так, хтось вкрав.
Хтось дуже хитрий та розумний прийшов,  обчистив макітру, та втік. Звір що живиться макітрами. Живиться макітрами!

Дід із бородою:
Ге – ге – ге – гей – де!!!
Де моя макітра?!! Де!
Де – е –е – е – е?!!
Не – ма – є…
Ма – кі – три –
мА – кі – тра –
мА – ку – тру –
мА – ке – тро –
гу – ге – го…

Ой – юй – юй – йо! Ай – яй – яй – ай…


Сірко evolution:
Щого усе і почалось…
Навіть і не дізнатися.
Була макітра, була.
В дитинстві, у дитинстві
точно шо була. Ну сто відсотків, шо була у дитинстві.

Дід із бородою:
Була та загула. Макітра.
Ей! Гей!
Гуй! Гою!
Макітра не зі мною.

Сірко evolution:
Ц-ц-ц!!!!

Дід із бородою:
Усе, усе, усе, усе…

Сірко evolution:
Я щось затрясся! Щось мені моторошно! Бо напевне знаю що була! Це сто пудів!        Була! Бля!! То була це точно!                Стій! Хтось телефонує.
(Сірко та Дід із бородою спілкуються).

Вибачте, це мобільна служба, ми проводимо опитування наших користувачів. У вас є хвилин двадцять щоб я заповнила анкету?

Так, тільки хвилин п’ять, виберіть найголовніші питання.

Але ж у нас усі питання важливі.

Так…

…

Ви починайте, а я зупиню, якщо щось.

Добре. Вам на якій мові краще спілкуватись?

Мені все одно.

Але ж назвіть, українською чи російською.

Мені все одно, виберіть самі.

Добре, тоді я буду спілкуватися на російській, добре?

Добре.
………………………………….
Спа-си-бо, все-Го до-бро-Го.
……………………………………

Сірко evolution:
Якийсь голос підозрілий. Соціальна служба програмування населення. А можливо я зі роботом спілкувався, так можливо. Записали треки можливих відповідей, та кляцали варіанти.
Сумно. Сумно. Острах. Так, острах, а скоріше сумно після розмови з роботом чи живою жінкою. А яка ж то різниця, з роботом чи з жінкою? Різниці не має, бо оператор є оператор, запрограмований розум на потрібний формат. Скоріше робот більш лояльний. Бо в живій людині все жо б'ється священна всевидяща душа.
Макітру то легко запрограмувати, а з душею трішки складніше. Все жо можна, вважаю що можливо, але складніше, тут мабуть потрібен буде індивідуальний підхід. А з макітрою легше –  конвеєр.
Ось тобі ї конвеєр.

Який жо конвеєр вкрав мою макітру? Який жо конвеєр? А?.. Що?..
Який жо… Знайшовся який жо конвеєр такий…
Ось о, дитинство – було, а потім – конвеєр. Мабуть жо то школа, skull (скул).
Scholl, вдягнений у чорні окуляри.

Дід із бородою:
(Вчитель першоклясників).
Мо-ре-кляв-ці,
незнайомі мені й небажані.
Мо – ре – кляв – ці!

А ось туто!!!
Туто місце для моєї макітри!!!
Ось туто, вишче плеч, вище сідниці та жувотя,
отам, де шия кінчається,
тамо і місце для моєї макітри.

Сірко evolution:
А, зрозуміло, а що від того що зрозуміло, та справа від цього не змінна.
Отож як вкрали, ото як хтось вкрав, а поверне? Я питаю, хто поверне?!
Не достукатись не докричатись. Якби знав хто, так відкрутив би череп,
та собі приклеїв би.

Дід із бородою:
Ого – го – го!
Макітра моя, незрівнянна! Я
бачив очами, тепер о бачу сідницею.
А бачив очами!

Сірко evolution:
Оттого від того ї одоробло.
Бо що робити-мо мені без макітри, що робити-мо мені?!
Не знаю, й не відчуваю.
А ось нічого й не рОблю, від того й одороблом кличусь. Бо нічого не рОблю, тілько шукаю макітру без імені і роду, без імені і роду, але ж свою.

Дід із бородою:
Вдерся білий кручень,
Вдерся чорний кручень,
А я лЕжу позіхаю,
Люльку цигарю.

Замакітрилась мОя Люлька,
зацигарилась.


Сірко evolution:
А я лЕжу ї стрибнути не зможу, бо чекаю провидіння,
чекаю звідки льон заквітне, звідки хмари сунуть чорні та білі, туди значо йти,
там шукати мОю М…


4. Макітра.

Дід із бородою:
Гуд – гуд, гуд – гуд!

По-тяг-мій-у-гру-дях!

Гуд – гуд, гуд – гуд!

Сірко evolution:
Я був і столяром, був і корчевником, зазіхалом був,  і вченим, і монархом, і чернець на сході, не одне життя чернцем на сході блукав поміж Далай-Лам, блукав поміж аскету, поміж чорного та білого. І глЯдів на берег річки, а догори глЯдів на скелі. Ї ніколи не міг навіть відчути, що є такі файні спритники, котрим вкрасти макітру, що на пальці посцяти. Та не як вкрасти?! Як ото так вкрасти?!
Що це, гаманець чи діамант, чи що?!
Як же це отак вкрасти?!

Дід із бородою:
Сам віддав! Сам ото взяв та віддав!
На злеті у файні руки.

Сірко evolution:
(Виправдовується). Гадав що відчепляться, хотів щоб відчепились, та віддав.

(Така собі імпровізована розмова Сірка та Діда із бородою).

На! Та на!

О! Добра макітра, файна! Дякуємо, дякуємо…
Ну все но, пішли ми но…

А?…

Бувай, но!

Сірко evolution:
Розглядів, довкола глядів, хай йОму грець, хай йОму чарку та цибарку.
Я жо не один без макітри. Гляджу навколо:
ось тобі ї так,
оно, оно, оно ще,
іще оно… ось тобі ї так…
без макітри блукають.
Чоловіки, жінки, діти, бабусі, автовідповідачі, та авжеж і дідусі. Оно, скілько вас таких без макітри. Я гадав що один, вважав що ось тілько я такий безталанний.
Так оно! Дивись, ось, ось іще, та оно!
Оно, дивись, йде!
Е-й!!! Е-й!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

(Ще одна імпровізована розмова Сірка та Діда із бородою).

Єй, бля! Макітра де?!

А? Що?

Кажу, макітра твоя де?

Що, макітра? А це як?

Та як це – а це як?...???????????.......
Макітра, кАжу, де, де макітра?
Хлопці, ну що ж ви, отам, отАмо, вище шиї, отамО, рукою помацай.
Відчуваєш, зарубка там ось така? Для макітри сідельце.
Мацай, мацайте і ви, дядьку, мацайте, ось так от, мацайте, мацайте! Ото кажу місце для макітри. Та що, намацали?!

Так…Намацали…і справді..місце для макітри…

А я шо кажу, шо я вам кажу?! Місце, ото місце, для макітри, так, а не для чого ні як, як не для макітри.

Так… тако дежо вОна?

А я шо кажу?

Так що, не має?

Та не має, і я жо кажу шо не має!

Не має, так не має.

Як же це?.. Та як же це, не має..так..не..має?!... Була ж?!

Та була…

А де подів?

А ти може, то,.. брехло?! Та ти брехло, ото і є брехун! Іди, поки цілий, бо зараз приб’ю!


Дід із бородою:
Єге – ге – ге – ге!
Ні – ні – ні – ні – ні!
Хо – хо – хо – хо!
Облиш!
Облиш коню овес та жито!


Сірко evolution:
Не бачуть… і не хочуть бачити…
Зараз присяду трішки тутці, заспокоюсь. Прицілюсь кудись крізь предмети, отак от, поза предмети, розфокусую зор. 
Ах.. Ох.. Ух.. хух..

Ліхтарі та цяточки,… скроні,… сонячне сяйво…

Що? Що? Що? Що? Щось відчуваю, тихо… Щось блимає… блимотить, наче ліхтарик пульсуючий…

(Дід із бородою поки що замість макітри).

Макітро, це ти?

Так, хлопчику, я…

………….

Але я так. На хвилинку, не переймайся.

Та як же це?! Справді ти?!

Так, я. А що то за диво?

Та ні… так, нічого;

Ну все но, прощавай но!

Стій!.. Де?.. Не має…

……………………………………………………..

4(а).  МАКІТРА  evolution.

Сірко evolution:
А що? А чого ж я сміюсь? А так ото весело, радісно. Сміюсь мов нЕмовля.
Сміюсь, тай годі…
На хвилину повернулася і знову зникла. Диво, дива твОряться. Макітру за гроші не купиш й не повЕрнеш. Дива, дива на чому світ стоїть.

Ліхтарі та цяточки,… скроні,… сонячне сяйво .. ;;; ;;; ;;; ;;;; : )

Макітро, це ти?????????????.............

…………..

Дід із бородою: Біла макітра.

Сірко evolution: Чорна макітра.

Дід із бородою: Кудись поділась?

Сірко evolution: Так..

Дід із бородою: Що?..

Сірко evolution: ЗНИКЛА!!!..

Дід із бородою: Повернеш!
………….

Сірко evolution:
А, мля видю крізь предмети,
А, мля, видю крізь вогонь.
А, мля, сонце за горою,
Обігрій та заспокой.

Дід із бородою:
Без макітри, без нічого
Ходить хлопець ні до чого,
Ходить хлопець ні до чого
Ходить дівка НЕ – ЧИ – Я!

Сірко evolution:
Второпав, тікаймо!!!

Далі йдуть музики
Кінець



Харків,  лютий – травень  2010. rotkaer@mail.ru