Поезия и проза президентства

Президент повинен бути дуже сильною людиною, яка б без коливань використовувала усю владу, але для цього народ має завжди слідкувати за ним.
Т.Рузвельт

Двадцять з невеликим років назад виповнились слова І.Павлова, який стверджував, що «ми живемо у суспільстві, де держава – усе, а людина – ніщо. А таке суспільство не має майбутнього, попри усілякі Волховбули та ДніпроГЕСи»… Саме стільки немає великої держави – Радянського союзу, натомість її площу зайняли 15 незалежний, суверенних країн. Саме в Україні, одній із найбільших частин червоностяжної імперії, мені й довелось народитися. Дивлячись на сучасний розвиток суспільства і влади, я все серйозніше замислююсь пов’язати своє життя із політикою, бо вірю у свою чесність та відповідальність перед народом, перед холодним і голодним, замученим двадцятьма гіркими роками страждань, суспільством. В чому ж проза та поезія президентської місії?
В ієрархії громадянської піраміди президентові відводиться найвища щаблина. Це об’єкт зазіхань для багатьох політиканів та псевдо державних мужів, які просувають свої огидні пики на телеекранах, роздають продпакети із календарями, проводять шляхом засилля концерти для старців-маразматиків, експлуатуючи при цьому бідолашних дітей-школярів. В цьому, напевно, і складність – залишатися людяним та сердечним серед маси жадібних, нікчемних бізнесменів, які готові вбивати і грабувати, щоб отримати можливість вбивати і грабувати. Я не розумію, як можна проміняти суспільні інтереси на свої особисті. Невже благополуччя власної родини коштує дорожче, ніж цілої нації. Для мене боротися за правду – не лише пріоритетна задача, але й цінність усього життя. Що може бути кращим, аніж приносити користь людям. Що може бути приємнішим, аніж чути: «Дякую!» від виборців? Що може дарувати щастя, аніж отримувати листи, написані дитячим хвилястим почерком, які вдячні за мою роботу. Що може бути щирішим, ніж посмішки тисячі, сотень тисяч підлітків та молоді, яким я, своє щоденною, кропіткою і наполегливою працею, створюю робочі місця, заробляю соціальні гарантії та дарує віру у світле майбутнє. Голова уряду – це як механік у годинниковому механізмі: робота, начебто, нескладна: ти має вчасно заправляти мастило і заводити його апарат щоранку, але вона настільки необхідна, що без неї не ходитиме жодна стрілка.
Отож, цінуйте людські почуття. Пишайтесь своєю державою, самовіданною працею мільйонів шахтарів та лікарів, інженерів та агрономів. Усі ми створюємо наше майбутнє. І якби мене запитали, в чому радість життя, я, напевно, відповів: «Вірно служити народу, служити Вітчизні!» І справді, що може бути краще, ніж недарма прожитий вік?