Ф1зики-л1рики роздуми

Надежда Мартынова Данчак
                ФІЗИКИ    -  ЛІРИКИ



     В 65-70 роках були надзвичайно популярні КВНи. Вони проводилися в школах, в інститутах, на заводах, транслювалися по телебаченні. Це була всенародна гра  на всій території Радянського Союзу.
     Стрімко розвивалася космонавтика, авіація, наука, радіофізика, література,
музика, кіно. Проводилися олімпіади, конкурси, пісенні та спортивні змагання.   Це був стрибок розвитку країни після війни, тоталітаризму, сталінізму  і т.п. Відкривалася ніша нового життя країни .  Народ відходив душею і тілом від тих страшних лихоліть голоду та смерті. Радість наповняла життя людей, давала надію на щасливе майбуття.
      Я вдячна своїм дорогим батькам, які були дуже прогресивні в світогляді, на той час і прививали любов до літератури, музики, живопису, техніки, науки. Вони дали мені таку силу волі, що я  долала усі перешкоди йдучи до наміченої цілі. Я хотіла вчитися, пізнавати все нове, особливо в фізиці.
В ті роки фізика, космонавтика були так популярні, що  студентів – фізиків, які грали  в КВН, називали “фізики – лірики”.
       Коли я навчалася в Харківському інституті радіоелектроніки, та працювала
в науковому інституті Радіофізики та Електроніки АН УРСР я була в захваті від тої атмосфери, від тих диспутів, семінарів, лекцій,  наукових  та технічних розробок, відкриттів. В цей  період побудували перший в світі радіотелескоп УТР – 2, з такими можливостями , які  не перевершені і сьогодні.
       В 80-ті роки,  якась  сіра хмара накрила, придушила дух свободи, радості життя. Стали розмовляти пошепки, закрили популярні  телепередачі, люди  знову оглядалися. На той час, на новітній розробці радіоприймачів “ГАММА”, ми слухали голос “з-за бугра”, в наушниках, закрившись в лабораторії, тихо обговорювали  події, які були в світі, в країні.
      Життя  йшло вперед, приносило нові  враження, турботи, радості, зміни в особистому житті, в житті колективу.
       У відрядженнях я  побувала в різних містах країни. В захваті була від Риги, Мінська, Ленінграда, Москви, Львова, Єревана, Новосибірська. У відрядженні в Баку була свідком шокованої ситуації, коли на  комплексі “ПОСТ”, за приборами, чергував обкурений, неадекватний лейтенант. В цей час, за 3 – 5 кілометрів, у місті Сумгаїт, йшла страшна різня на міжнаціональній  основі. Вилетіти з Баку було надзвичайно  важко.
       Афганістан, це теж страшна сторінка нашого життя.
Вся наша «висока поезія» була, спасти своє дитя, щоб в армію не забрали.
         Радість прийшла, коли  хвиля свіжого повітря, підняла народ.
Дала  щасливі, радісні слова, друге життя, нові почуття  - це “Перестройка».
         Народ радів, сміявся, почався новий літературний бум, період нового  натхнення. Кожний з нас, виписував  до 10 різних періодичних видань. Приходили за час до  роботи вели дискусії, читали, спорили.
Переказували, аналізували. Це було так ново і прогресивно.
Була мрія, що будемо жити  ми в достатку і добрі, бо роботящі і розумні ми.
З яким азартом працювали ми  для щастя країни і своєї сім’ї.
Мріяли, що наука буде фінансуватися та розвиватися. Будували грандіозні плани на модернізацію, на нові розробки, на серійне виробництво.
      Але коли кажуть: ”дурень думкою багатий”,  то це,   в даному разі, є
злодіяння проти народу. Бо бездарні ці політики пустили під укіс щасливе життя   народу.
       І закрутило все у вирі,
       Пішов розбрат,
       Розбій,  переворот,
       Життя перевернулося на оборот.

       Так загуділо, замело,
        Із цепі зірвалося, заколотилося,
        Безумством віддалося,
        І в прірву кинуло народ.

        І пішов народ страждати,
        Та не знав, за кого голос свій віддати?
        За ту купку крикунів,
        Маразматиків і дикунів.

         Так порушилась гармонія життя,
         І щасливе, тепле, світле майбуття,
         Все у прірві крутиться, у вирі,
         Стогін, плач  народу та  регіт банди “світської породи”.
Як би народу, простому люду, стало краще жити, то хай, про нас кажуть:
“ Щирий хохол”, хай, їм мільйонерам та мілліардерам, де вони в дідька взялися, обікрали весь народ чи намалювали собі мільйони, хай живуть, радіють, коли народу  сито і тепло. АЛЕ, народ страждає, вимирає.
     Заперечиш : “ Нас було 50, з хвостиком,
                А стало  40, з хвостиком.
                Де  ж 10, без хвостів? “
То як, щасливо ми живемо?  Але нам жити треба:
               “Як що, не можеш ти стояти,
                То повзи, дерися, вибирайся,
                Але ніколи не здавайся,
                Вставай і випрямляйся,
                Ні перед ким не прогинайся,
                І коли кинуть вам в лице:
                “То ви там фізики чи лірики?”
                То проживеш таке, а потім скажеш – хто ти є!
Нікого не хочу образити, але стає так гірко та боляче на душі:
                “А судді Ви, хто  є?”


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак 2, 2012
Свидетельство о публикации №21206221574