На горі, біля нашого двору
Жив собі веселий байбак.
І не мав він ні суму, ні горя,
Доки не трапилось так:
Народились у квітні маленькі
Байбачки - на розраду батьків,
Але їм не судилося жити,
Бо тут поруч багато котів.
Ухопили за вуха малечу,
Почали ним жбурляти та грати
В убивчий жорстокий футбол...
І заплакала байбача мати:
"Не повернусь сюди я ніколи й нізащо,
Щоб терпіти наругу цю знов!"
З того часу пустельна печерка,
Байбаки залишили свій дім.
І на Срітення більше не свисне
Хтось лохматий, спросонний,
Весняний, провозвісний.
Байбаче горе
© Copyright: Ив Олендр, 2012
Свидетельство о публикации №212100100565
Свидетельство о публикации №212100100565
Рецензии
У нас так само не виживали в селищі білочки, хоч намагалися оселитися в шпаківнях, виганяючи їх співочих хазяїв. Людина міняє природу мимохіть, не задумуючись, де і як це відгукнеться.
Александра Мишура 22.12.2013 15:08 • Заявить о нарушении
Александра Мишура 22.12.2013 15:08 • Заявить о нарушении
Это детское стихо, созданное по мотивам реальной истории. Спасибо за прочтение.
Ив Олендр 28.12.2013 23:22 Заявить о нарушении
Ив Олендр 28.12.2013 23:22 Заявить о нарушении