Казка про св1тлячка

Жив-був собі у лісі світлячок.
Кожну ніч він вилітав зі свого домика під листям, щоб освітлювати ліс. Світляк запалював свого ліхтарика, який завжди носив із собою під маленькими крильцями, та відправлявся на пошуки когось, хто заблукав вночі у темноті. Світлячок облітав кожну травинку, кожного листочка, кожний камінчик, а, коли знаходив когось, то обов’язково супроводжував його додому, освітлюючи шлях своїм ліхтариком.
Так було кожної ночі.
Світляк був дуже гордий тим, що він має таку роботу, яка допомагає іншим виживати у темному лісі, бо ні у кого більше не було такого ліхтарика, як у нього, тому той міг натрапити на якогось хижака або просто заблукати  і ніколи не знайти свого дому.
Удень світлячок відсипався після довгої та холодної ночі на роботі, а вночі знов відправлявся на пошуки.
Ось і на цей раз, як сонечко заховалося за горизонт, світлячок встав зі свого ліжка, умився, поїв та полетів.
Як завжди, світлячок летів собі поміж кущиків, травички, камінчиків, що вже засинали та готувалися дивитися сни. По дорозі йому ніхто не зустрічався. Світляк вже почав-було  сумувати, що сьогодні йому ніхто не трапився і він нікого не врятував. Аж раптом, пролітаючи мимо ставочка посеред лісу, світляк зупинився з переляку.
У ставку на воді біля його пливло щось дуже велике жовте та кругле. Воно світилося та мало великі очі, які дивилися прямо на нього!
Світляк злякався!!
Він швиденько долетів до берега та причаївся. Трохи заспокоївшись, світлячок знов тихенько підійшов до води та подивився у водяне дзеркало. Велика кругла штука знов була там і дивилася прямо на нього.
Світляк знов злякався та причаївся у траві.
Так він сидів якийсь час. А потім він подумав, що хтось теж може натрапити на цю круглу жовту штуку і, злякавшись, не потрапити додому. Тоді світляк вирішив сховати свій страх у траві, а сам пішов до води, щоб прогнати цю штуку, що світить у воді.
Коли світлячок йшов до води, він ненароком подивився на небо, щоб визначити скільки часу залишилося до світанку. Аж раптом світляк трохи не зомлів від страху – у небі світила така ж сама жовта штука, що і у воді!
«Так їх двоє?» - подумав світляк. Але, подивившись у воду, зрозумів, що ця штука просто віддзеркалюється у ставку, а насправді вона висить у небі.
Тоді світляк вирішив полетіти до тої штуки, яка у небі, і запитати, хто вона.
Так він і зробив.
Він піднімався усе вище та вище, аж поки не долетів до самісінького краю тієї жовтої штуки.
Світлячок гордо зупинився та голосно викрикнув:
«Ти хто? Чому висиш тут у небі?».
Жовтий круглий «ліхтар» повернувся до нього та промовив:
«Я – місяць. Я тут вишу, щоб освітлювати землю!».
«Але ж я тут теж для того, щоб освітлювати землю, коли темно, щоб ніхто вночі не заблукав!» - з досадою сказав знов світляк, який тремтів з переляку, як лист від вітру.
«Ти є світлячок, який живе у лісі, та освітлює лісові стежки, аби блукаючий зміг дійти додому. Я багато разів бачив, як ти ведеш якусь комашку через ліс. Ти робиш дуже корисну справу! Але я освітлюю не тільки ліс, але і усю землю, щоб ніхто ніколи не заблукав у темряві ночі!» - відповів місяць.
Світляк трішки подумав, а потім запитав:
«То ти теж світляк?»
Місяць усміхнувся і сказав, що його теж можна так назвати, тому що в нього, як і у світлячка, є свій «ліхтарик», який світить уночі та проводжає додому блукаючих.
«Як добре!» - промовив світлячок - «Тепер нас двоє і ми можемо працювати разом, щоб ніхто ніколи не блукав у темряві! Що скажеш?».
Місяць знов усміхнувся і сказав:
«Я згоден!».

З тих пір світлячок та місяць стали друзями, і разом виходять кожну ніч на роботу – землю освітлювати!

08.03.2012.