Дверi

Погідно. Лагідно. Дотульно.
 Лине, плине, сиплеться золотим піском час.
 Звісно то - ілюзія. Світи і часи переплутані, переплетені.
 Але чи багато тих,
 хто може мандрувати ними?
 Чи бачили ви як хтось входив у стіну, чи виходив з неї?
 Чи бачили ви, як ходять по воді, як по тверді?
 Чи літають не на мітлі, а просто так?
 Звісно ні, не бачили.
 Та і бачити не хотіли.
 Так і час, так і простір...
 Плине, сиплеться, торохтить на підводі.
 Розтягується, як гумова кулька, в яку наливають воду,
 а потім - БАЦ! - і полився дощ з блискавицею, з громом,
 з веселкою-рай_дугою.
 І всі наші бабки чи з піску чи з ромом потекли...
 Бо ми побігли додому, хоча достеменно не знаємо де він,
 той дім.
 "Ходім" - скаже юнак в променистій, білій одежі -
 "я брат твій у перших, наші матері - рідні"
 Ти думаєш хтось повірить з отих, що біжать
 простоволосі? Досі ніхто не повірив, ну майже ніхто.

 P.S.
 Найважче війти у відкриті двері...