БЛМ

1

Бйорн стояв перед табло вильотів аеропорту Арланда Стокгольм, вишукуючи очима рейс компанії Аеросвіт до Києва. Чому Інгрід вирішила летіти з подругами на вихідні до України, зрозуміти було важко. Інгрід виграла квиток на матч зібрної Швеції в Києві кілька місяців тому. Прилетіли чартером до Києва, автобусом їх привезли на стадіон і одразу ж після матчу відвезли в аеропорт, а звідти літаком додому. Ці 6 годин в Києві дуже сподобались Інгрід. Природа подібна до Швеції, фанати веселі і ніби приязні, аеропорт і стадіон новий, архітектура незвична, саме така, як вона уявляла східну Європу. Курс гривні до шведської крони майже 1:1, але ціни, з того, що встигла побачити Інгрід - в 3 рази менші ніж в Стокгольмі.
На початку вересня у Стокгольмі вже досить прохолодно і точно нікому не спаде на думку засмагати чи плавати. А от в Україні є Чорне море (значно тепліше від Балтики) і готелі по 50 євро за добу (мінімальна ціна в Стокгольмі - на рівні 300). Тут ще й промо акція: переліт в дві сторони - 200 євро. Так Інгрід з двома подругами, вилетіли до Києва в четвер, а Бйорн мав приєднатися до них в п'ятницю, на роботі не складалося раніше. Вилетіти Бйорн мав до Києва в п'ятницю вранці, а ввечері приїхати до Одеси на арендованій машині. Дівчата ж доїхали автобусом, компанії, чомусь з турецькою назвою, який на щастя забирав їх просто в аеропорті.

2

В цій частині аеропорту, Бйорн не бував раніше. Це була окрема зона, до якої пройти не можна оминувши паспортний контроль. Після паспортного контролю, вниз на перший поверх, вихід не до літака через телетрап, а до автобусу. Поруч посадка на Москву, Кишинів, Новосибірськ. Цікаво де це Кишинів, чи треба це запам'ятовувати, чи це коли-небудь знадобиться? Новосибірськ, Сибір - це в Росії, Ново - мабуть, як Нью в Нью Йорку. Тобто це Новий Сибір, там напевно холодно, чому пасажири без курток? Сходячи зі сходинок, люди з повними пакетами Duty free починають посміхатися і дуже голосно розмовляти слов'янською мовою. Це, здається українці. На паспортному контролі вони були геть тихими. Реклама в інтернеті, яка запрошувала на Чемпіонат Європи, кричала: "Запрошуємо до України, країни найкрасивіших дівчат". Ці жінки, чомусь, в піжамах, або спортивних костюмах, і, на підборах. Волосся кольорів далеких від природних. Здається в них дуже популярний пуш-ап і глибокі декольте, навіть ті, кому немає чим хвалитися, або 14-річні дівчатка, хизуються своїми грудьми. Починається посадка в автобус. Деякі люди стаючи до черги не займають своє місце за останнім, вони просто стають збоку. В черги утворюється 3 окремих відхилення. Хтось сперечається з працівником аеропорту. Нарешті автобус. З 30 людей, які вийшли на посадку, 10 стоять на вулиці біля автобусу ніби очікуючи коли оголосять відправлення. Автобус їде більше 5 хвилин, виглядає так, що хтось зекономив на паркуванні літака. Він проїжджає поштовий і вантажний термінал і доїжджає до старенького, на вигляд, Боїнга, який хтось розмалював синім і жовтим не лишивши жодного квадратного метру білої фарби. Великими літерами Aerosvit. Може Svit щось означає українською? Надія на гарненьких стюардес теж не справджується: хлопець, старша пані і геть розгублена височенна, худезна чорнявка неєвропейської зовнішності. Літак дійсно не новий, на питання про рік виготовлення літака, старша пані з усмішкою вдповіла: 1992. Інгрід вже там, то ж - полетіли, додамо життю трохи гострих відчуттів.

3

«Доброго ранку пані та панове, говорить командир. Деяка інформація щодо нашого польоту. Ми летимо на висоті 9827 метрів, температура за бортом мінус 51 градус. Погода за маршрутом гарна, плануємо прибути в аеропорт Бориспіль в 12.28 місцевого часу». Запізнення на 38 хвилин досить непоганий результат зважаючи на те, що вилетіли більше ніж на годину пізніше. Напевно вони закладають запізнення в розклад. Під час зниження Бйорн зрадів побачивши багато лісу і широку річку. Аеропорт не був новим, вихід з літака - теж до автобусу. Лише згодом після виходу з терміналу, Бйорн проїде повз новенький, але пустий термінал D, можливо в якому на початку літа побувала Інгрід, коли відвідувала матч. Працівники аеропорту не говорили ані слова англійською, але це не викликало жодних проблем. Той, що керував чергою просто вказав рукою на віконце без черги. Офіцер сказав одне слово, але з виразною запитальною інтонацією: «Стокгольм»? Відкрив паспорт, відсканував, подивився мовчки 10 секунд в монітор і повернув паспорт. Люди при виході чомусь провозили валізи крізь сканер. «Можливо це якось пов’язано з тим, що їх валізи замотані в целофан» - подумав Бйорн і пройшов повз. Двері відчинились і на Бйорна полізли люди з картками. “Mr. Ostersen”, “Oriflame”, “Friends-in-kiev.com” і ще з десяток з подібними написами. Бйорн не розраховував на зустрічаючих, тому впевнено покрокував до вивіски фірми аренди авто. По дорозі по черзі до нього підійшло троє чоловіків, які щось активно запитували місцевою мовою. Один дійшов з Бйорном аж до прокату авто. «Що йому треба» - запитав Бйорн англійською у працівника прокатної фірми вказуючи на чоловіка, який не припиняв розповідати про переваги свого старого Опеля з ним за кермом, у порівнянні до сервісу Hertz. «Це нелегальний таксист» - спокійно відповів працівник фірми аренди авто. «В мене бронювання на прізвище Карлсон. Могли б Ви сказати пану таксисту, що я не потребую його послуг?»

4

На жаль, орендувати авто недорого не вийшло. Маленький Фольксваген Гольф з п’ятниці по вечір неділі обійшовся в 233 євро з GPS, адже купувати додатково карту України, для GPS купленого вдома, не мало сенсу. Зараз Бйорн стояв на парковці терміналу В аеропорту Бориспіль перед новеньким, сріблястого кольору Фольксвагеном, з ключем в руці та невеликим рюкзаком на плечі. За місцевим часом 14.24, п’ятниця. Авто треба повертати в неділю в 18.00, виліт до Стокгольму для всіх чотирьох: Бйорна, Інгрід та двох подруг Інгрід: Еріки та Емми - 20.30. Тут зліва від парковки два дні тому дівчата декілька разів підходили до трьох різних зупинок автобусів, намагались запитати у водіїв автобусів як звідси виїхати до Одеси, аж доки не сталося диво. Диву передувала поява великого білого автобусу за написом кирилицею на борті, та, як дівчата побачили пізніше, написами турецькою всередині. А дивом виявилась дівчина, вдягнена як стюардеса в літаку, але значно більш пом’ята і не доглянута. Вона вискочила з автобусу і голосно закричала голосом, яким в маленьких містечках в Україні кричать «МО-ЛО-КО» продавці молока з бидону. Вона закричала: «АДЄСА, НА ПАСАДКУ!» Слово Одеса дівчата зараз зрозуміли б у будь якій вимові, це все що вони могли сказати, або зрозуміти локальною мовою. Вони, звісно, спробували поставити кілька запитань дівчині англійською, але все, що вони з неї витягли: «Йес, Адеса, праходім».

5

Початок був дуже обнадійливим: на виїзді з аеропорту трава підстрижена, дерева по обидва боки дороги. З невідомої мети дерева побілені на метр від землі. Новий термінал аеропорту виблискував чистотою і пустотою. Одразу стало зрозуміло, що українці керують автівками жваво. Чорні дорогі авто швидко обганяли Бйорна і набираючи швидкість вилітали далі вперед. Навігатор запропонував перетнути Дніпро Південним мостом, звернути в бік на Столичне шосе, потім на Кільцеву дорогу і на Одеській площі виїхати на Одеське шосе. Одразу після Дніпра Бйорн зупинився і зателефонував Інгрід.
- «Привіт, я вже в машині. Виїхав до вас»
- «Привіт! Все добре?»
- «Маленькі пригоди, але загалом все супер. Машина нова. Я щойно переїхав широченну річку, а перед нею жахливі бетонні хащі. Шкода, що людям тут доводиться жити в таких будинках.»
- «Ти маєш готівку? Більшість кафе і крамниць тут не приймають банківські картки»
- «Ні, я сподівався зняти гроші в банкоматі на заправці і щось там поїсти»
- «Вони не мають банкоматів на заправках. Принаймні, не було на тій, де зупинявся автобус, хоча там було смачно. Це кілометрів 30-50 від Києва, вона називається…чекай…нам дали там якусь картку. Вони тут скрізь дають якісь картки. Вона називається ОККО. Ми чекаємо на тебе. Автобус їхав 8 годин, сподіваюсь ти будеш швидше»
- «Навігатор каже час прибуття 21.07. З урахуванням зупинок, я сподіваюсь бути близько 21.30»

6

Сьогоднішній ранок був першим ранком в Одесі для Інгрід, Емми та Еріки. Емма з Ерікою поселилися разом у двохмісному номері з окремими ліжками, а Еріка в двохмісному з великим ліжком очікуючи Бйорна. На жаль не вийшло розділити оплати на дві різні картки – окремо Інгрід, окремо дівчата, а ще більшою проблемою стало оплатити першу ніч як за одномісне розміщення, а дві наступні – за двомісне. «На жаль система не дозволяє цього зробити зараз, Вам треба було зателефонувати нам, зараз я не можу змінити це» - була відповідь адміністратора. Менше з тим, а також ніхто не засмутився несмачним хлібом та випічкою на сніданку - біла, в‘язка, солодка каша була неперевершеною. Зараз головним було море. Вони поки що не бачили його, але кілька людей вже сказали, що воно поруч. Опис готелю на сайті повідомляв, що пляж готелю знаходиться в декількох кроках, але дівчата приїхали пізно і були змучені то ж не пішли його шукати ввечері. Легкі сарафани на купальники, в сумочці телефон, гаманець, косметика, крем для засмаги, пляжні капці на ноги. Дівчата з’їхали вниз, підійшли до рісепшн уточнити в який бік море. Адміністратор повідомила, що від виходу треба постійно йти прямо і звертати увагу на вказівники.

7

Прямо виявилась бруківка з трамвайною лінією, найближчий перехід метрах в 100. Мабуть, це «йти прямо» було розраховано на те що люди йтимуть не на пішохідному переході. При цьому бруківка була настільки нерівною, що Емма одразу попрямувала до переходу, повідомивши, що вона не хоче впасти під трамвай тут, так далеко від дому. Якщо хочеш йти прямо, то 100 метрів треба пройти до переходу, а потім 100 метрів у зворотному напрямку. Переходили обережно, машини не зупинялись, то ж довелося їх пропускати. 5 хвилин і от дівчата вже на іншому боці вулиці чітко навпроти готелю. Йти прямо означало пройти між двох триповерхових будинків кольору іржі, з обшарпаною штукатуркою. По обидва боки від доріжки висіла білизна на мотузках, які здавалось так і були заплановані тут прямо на ігровому майданчику, хоч коли білизна висіла, гратися було неможливо. Ігровим майданчиком треба було назвати скрипучу гойдалку, лавку і купу піску, хоча для цього таки має бути інше слово. Якось було дивно, що десь там може бути пляж готелю, але саме по цій доріжці на зустріч йшли діти в плавках і з надувними колами. Інгрід, Емма та Еріка пройшли двір з білизною, дитячим майданчиком, покинутим авто, часів другої світової. Доріжка пішла вниз під нахилом, і одразу за жахливим бетонним двометровим забором з колючою проволокою (це був пункт прийому вкрадених каналізаційних люків, який гордо в Україні називається Чормет) вони нарешті побачили море.

8

По дорозі до Одеси, в авто, Бйорн слухав музику, яку завжди мав із собою в плеєрі, і, уявляв море. Під цю музику його було не важко уявити, адже це були пісні з одного Лос Анжелеського радіо, топ 10 якого Бйорн скачав одразу після повернення з Каліфорнії. Він слухав це в орендованому кабріолеті, в якому вони з Інгрід провели 2 тижні у травні цього року. Море являло собою нескінченний широченний пляж жовтого піску з океанськими хвилями, скелястими утвореннями, птахами на них. На пляжі гарненький ресторан з дерева під очеретяною стріхою і дівчина в бікіні та спідниці з листя несе Бйорну та Інгрід коктейлі в кокосових горіхах.
Море яке побачила Інгрід в Одесі раніше за Бйорна, але на щастя не сама, а з Еммою та Ерікою, було дещо інакшим. Доріжка переходила у сходи, які спускались до пляжу. Пляж теж був нескінченним, це можна було побачити згори. Але він був багато разів перегородженим територією приватних будинків, ресторанів, незрозумілих будівель дуже подібних на Чормет. Від сходів пляж спочатку був піщаним, а потім переходив у бетонний пірс. Кожні 50 метрів від пірсу відходили бетонні причали на іржавих металевих стовпах. З них діти головою стрибали в воду. Постів рятувальників не було. Тут же недалеко від сходів невелика територія берегу разом з двома такими причалами була відокремлена забором, на якому гордо висіла табличка: «Пляж готелю Професор Кірхес». Чому готель, де зупинились дівчата називався так дивно, ніхто з них не зацікавився, хоча на сайті був окремий розділ, а на рісепшн був буклет «історія назви готелю». На вході на закритий пляж, старша пані в панамі за пластиковим круглим столом попросила показати ключі від номеру і запросила на пляж, попередньо звернувши увагу на великий прейскурант, розміщений на стіні комплексу туалетів і роздягалень, з якого завдяки картинкам можна було зрозуміти, що шезлонг за годину – 20 гривень, парасолька від сонця – 50 гривень. Тут же крейдою було написано: повітря +26 С, вода +21 С. «Проходьте, море яке б не було воно море. А тут ще й тепле» - сказала Емма дівчатам.

9

Емма була блондинкою зі зростом під 1м 90см. Вона була настільки білою за кольором волосся та шкіри, а і навіть, за кольором повік, що здавалось, найближчий відтінок до цього білого не з теплого жовтого, а з холодного синього кольору. В неї була фантастична фігура, надзвичайно красива посмішка сніжної королеви і божевільно широко розкриті сині очі. Вона була лесбіянкою. Вони не були партнерками з сусідкою по кімнаті Ерікою, адже Еріка була на 100 відсотків гетеро сексуальною, здатною закохуватись в нового чоловіка щотижня. Зараз в Емми не було стосунків. Вона щойно розійшлася з дівчиною, з якою зустрічалась близько 5 років. Це була історія, пов’язана із тяжким вибором. Справа в тім, що колишня партнерка Емми, яка в їх стосунках обрала більш лідерську роль через те, що займала високу посаду в міжнародній компанії, запропонувала Еммі адоптувати дитину. При цьому Еммі відводилась роль мами домогосподарки, а її подруга мала б забезпечувати родину фінансами. Життя Емми на 70 відсотків було таким яким воно було завдяки подрузі. Емма заробляла небагато, час від часу працюючи фотографом на весіллях. Вона не могла собі дозволити багато. Але не лише подорожі, розваги, хобі та релаксації прикрашали їх стосунки, справа була не лише у грошах та тому, що за них можна купити. Емма була супер інтровертом. Вона була закритою для всіх крім вже колишньої партнерки, та кількох дівчат з жіночої футбольної команди (саме там Емма познайомилась з Ерікою та Інгрід). Емма рано втратила маму, а тато швидко одружився на іншій. Того ж дня шістнадцятирічна Емма виїхала з батьківського дому і вже ніколи не поверталась. В свої двадцять вісім Емма не мало нічого крім подруг, орендованої квартири, фотокамери і шаленої вроди, яка була недоступною для чоловіків. Ці п’ятирічні стосунки займали дуже важливе місце в житті, але страх перед відповідальністю за виховання дитини, ризик ще більшого відходу від гетеро сексуальності змусили Емму розірвати їх. Це сталось 2 тижні тому. Зараз Емма була засмученою та гордою, вона не могла дозволити собі розчарувань, тому цей зацементований пляж не відібрав би в неї можливості насолодитися спілкуванням з подругами.

10

Смачно пообідавши, без проблем знайшовши готівку, Бйорн без пригод доїхав до Одеси. Вже було темно, і ліхтарі, наявності яким позаздрили б більшість міст населенням п’ятдесят тисяч мінус, світили не дуже то і яскраво. «Через 20 метрів приготуйтесь до повороту праворуч», «На наступному перехресті поверніть ліворуч», «Приготуйтесь на перехресті з круговим рухом виїхати на другому виїзді». Було темно, дороги не найкращі, бруківка, трамвайні рельси, залізничні переїзди і от навпроти білоі таблички «Hotel Professor Kirkhes 200m” "через 300 метрів Ви прибудете у пункт призначення" - повідомив жіночий голос навігатора шведською і на екрані замість стрілки повороту з’явився такий омріяний флажок фінішу. Бйорн швидко припаркував авто, витяг легкий рюкзак і подався до входу в готель. Через вікно готелю у маленькому лоббі він одразу помітив знайомі постаті Емми, Еріки, та руденької Інгрід, які весело сміялись. І в Бйорна одразу зникла втома, на обличчі з’явилась посмішка, а в голові жарти і історії.

11

Виявилось, що дівчат запросили ввечері до нічного клубу на пляжі. Щось типу пляжу з голосною музикою, басейном і баром. Емма та Еріка охоче погодились, Інгрід сказала, що вона піде, якщо Бйорн погодиться після цілого дня в дорозі. Бйорн на диво охоче погодився, адже дуже хотів компенсувати день самотності активним спілкуванням. Виявилось, що на пляжі готелю Професор Кірхес дівчата познайомились з Рудіком, власником готелю Професор Кірхес та клубного пляжу Ганєша, до якого він і запросив іх. Рудік був дуже уважним. Він досить непогано говорив англійською, тому звернувся до дівчат сам одразу ж почувши, що хтось у його володіннях розмовляє іноземною мовою. На вигляд Рудіку можна було б дати 33, хоча насправді йому було 27. Він говорив голосно і швидко, постійно вживаючи погані слова, хоча ззовні він здавався спокійним і дуже вихованим. Це нагадувало спробу хлопчика із дуже пристойноі єврейськоі родини вмовити руських дворових пацанів узяти себе на недобудову пити горілку з горла. Він виглядав вихованним, але лаявся, мав би мати інтелігентну зачіску, але був підстриженим під коротку насадку, його тіло виглядало тілом танцюриста, але він був згорблений, як вокзальний безхатько. Рудік нервово палив, улесливо посміхався, і кожні 5 хвилин запитував чи все добре чи не принести ще напоів. Простір між цими запитаннями Рудік заповнював розповідями про те, звідки і що він привіз для готелю, скільки що коштує, та як погано робити бізнес в цій краіні. Сьогоднішній день для Рудіка був особливим, адже на пляжі Ганеша мала виступити співачка, яка двічі проспівала "хей хей" та "оу оу" у відомому, тут в Украіні, треку одного румунського діджея, який живе в Швейцаріі. Це мав бути перший візит співачки в Украіну, про що вже місяць розповідали афіші, та радіостанція і місцевий канал, які теж належали Рудіку.

12

На годиннику було 21.30, Бйорн та Інгрід збиралися на вечірку.
О 22й за ними та Еммою з Ерікою, мав заїхати Рудік на лімузині. Інгрід приміряла вже другу сукню перед зеркалом, вже втретє перев'язуючи наново пасок. Бйорн прийняв душ, перевдягнув футболку і, на разі, сидів в кріслі споглядаючи приготування Інгрід.
Інгрід: "Тобі вдалося поїсти в дорозі?"
Бйорн: "Так, на заправці, як ти порадила"
Інгрід: "Ми дуже смішно там замовляли. Довелось показувати на те, що було в тарілках у
інших"
Бйорн: "Але було досить смачно. І страшенно дешево. Дівчатам тут подобається?"
Інгрід: "Так. Навіть дуже. Люди дуже милі. Мені здалось, що Еммі сподобався Рудік"
Бйорн: "Еммі? Вона ж не звертає уваги на хлопців."
Інгрід: "Не знаю, здається вона змінюється на очах."

13

За п'ять хвилин до десятої години всі четверо зустрілись в лоббі готелю. Бйорн та Інгрід дуже гармонійно вдягненні у блакитних тонах: він у синій сорочці, вона у синій спідниці. Вони виглядали абсолютно відповідно до їх віку, такий собі бізнес кежуал, який носить працюючий середній клас між 30 і 35 років. Еріка у джинсах і заниженою талією у футболці із блискучими літерами прагнула і виглядала на 25. Її настрій, грайлива посмішка, виблискуючі очі говорили, що сьогодні ввечері вона не пропустить ні найменшого шансу потрапити у пригоду. В її сумці були презервативи, сигарети, трохи косметики, банківська картка і запасні трусики. Окремо треба сказати про Емму. Вона була неймовірною. Емма була вдягненна у довжелезну білу атласну сукню, яка повторювала кожний вигин її фігури, робила її ще вищою, а шкіру і волосся ще білішими, холоднішими і неймовірно приваблюючими. Якби зараз посередині лоббі стояла найбільша голівудська зірка, у своїй найкращій сукні, ба й навіть, якщо б її висвітили найкращим світлом, вона б виглядала звичайною у порівнянні до Емми. І ніхто навіть і не подумав про те, що Емма вдяглась не відповідно до події, і що, може, їй не буде зручно, адже всі знали, що Емма відрізняється від інших. Вона просто була там, світилася і сяяла, а всі хто звертав на неї увагу не могли відвести погляду, як іноді не можуть відвести погляду від картини чи скульптури.

14

О десятій нуль п'ять з'явився Рудік. В білому легкому костюмі, солом'яного кольору макасінах, такого ж кольору сорочці і кєпці. Він був подібний до американського боксерського промоутера, або продюсера. Тип багатія від шоу-бізнесу: певна свобода в одязі і поведінці, але поряд з тим і статус багатої людини, яка цим пишається.
"Розважимось по одеськи?!" - запитав Рудік і рукою ввічливо запросив до виходу. Еріку він взяв під ліву руку, а Емму під праву. І тут дуже важливо сказати, що Рудік був вищий за Емму і виглядав він сьогодні дивакувато, але достойно.
Перед входом стояв величезний, довжелезний чорний автобус без вікон. Двері були відкриті і з салону було чутно електронну музику та видно дискотечне світло.
"Мені привезли його із Лос Анжелесу, спочатку через всю Америку, а потім теплоходом через океан. Це був автобус якогось репера чи баскетболіста" - нарешті Рудік відчув що не дарма витратив гроші і може хизуватись перед заморськими гостями.

15

Неймовірно скільки всього можна розмістити в автобусі. Тут був бар і бармен, був діджей з пультом, танцпол приблизно на 20 осіб. Також в автобусі була машина для диму, машина для піни і величезна відео стіна. Звісно ж автобус був оснашений сучасним клубним світлом. Це був супер сучасний нічний клуб на колесах. Діджей грав пре-паті музику, а відеостіна показувала кліп на пісню, яка так і називалась Хей Оу, співачки Джейні БіБі, виступ якої сьогодні мав відбутись в клубі Ганєша. Музика грала голосно, щоб почути один одного треба було кричати. Рудік гостинно замовляв коктейлі і видавав їх шановним гостям: дівчатам маргариту, собі і Бйорну - лонг айленд.
"Зараз підем на гору" - сказав Рудік, і всі звернули увагу на сходи. Рудік видав останній коктейль, підійшов до стіни, і почав настикати кнопки на пульті. Частина даху відділилася, опустилась на пів метра і утворила  в композиції з дахом щось типу балкону, наступна кнопка віднайшла і витягла з нетрів цього неймовірного трансформеру круглу лаву із м'якими сидіннями по колу і круглий стіл в середині лави. Все це відбувалося під час руху автобусу, під голосну музику і виглядало як щось неймовірне, несправжнє, навіяне настроєм, коктейлем  чи новизною.
"Я запрошую вас до справжньої нічної Одеси"

16

Нічна Одеса краще б була Лос Анжелесом чи Н'ю Йорком. Тоді цей автобус відповідав би ритму, настрою, дорожнім розв'язкам, світлу, хмарочосам, проїжджаючим повз мотоциклам і кабріолетам. Тоді треба було б зробити музику голосніше, підвестися і танцювати з келихами в руках. Дерева в Одесі часто нависають над дорогою, часто посередині вулиці угорі на розтяжках висять ліхтарі. Підводитись на ноги не було гарною ідеєю.
"Попроси діджея відпочити" - переконливо і лагідно сказала Емма Рудіку, "нехай вимкнуть це яскраве світло всередині". "Добре" - відповів Рудік, він дав вказівки персоналу, музика і світло зникли миттєво. "Нехай увімкнуть це" - вона простягла Рудіку плеєр. Рудік виконував бажання Емми із задоволенням. Він сам не розумів чому, але зараз йому хотілось одного - зробити все так як вона хоче і насолодитись досягненим. І це було того варто. Четверо шведів і одеський шоубіз-медіа магнат зручно сиділи на даху автобуса із стерео систем котрого доносився неймовірний, просто ідеальний  для цього моменту голос Адель.

17

Бйорн чомусь подумав про роботу. В Стокгольмі він працював у невеликій, але досить іменитій телевізійній продакшн компаніі. Він працював серійним продюсером, тобто відповідав за виробництво одного чи кількох проеків одночасно. Роботою Бйорна було виготовити та передати замовнику сезон телевізійноі програми. Здебільшого програми зараз були в жанрі реаліті-шоу. Наступного тижня мали розпочатися зйомки студійноі частини програми, над якою зараз працював Бйорн. Це була програма про стосунки батьків із підлітками, в якій батьки підлітків із складним характером з однієі родини обмінювались складними дітьми з іншоі родини. Такі сім'і мали прожити разом 2 тижні, а потім діти і батьки кожноі з сімей мали скласти перелік гарних речей, які роблять їх візаві з іншоі сім'і для того, щоб робити так само і в себе. Вони також складали перелік того, що вони б не хотіли взяти від іншоі сім'і. Після двох тижнів всі мали зустрітись в студіі, де відбувалось обговорення за участі аудиторіі та експертів: підліткового психолога, сексопатолога, зірки спорту, зірки шоу бізнесу і т.д. Ця програма непокоіла Бйорна адже хлопець з останньої програми дуже нагадував його самого. Він нікому не завдавав шкоди, але був дуже закритим: багато мовчав, проводив час один, слухав важку музику, плентався по сміттєзвалищах та закинутих будинках. Менше всього Бйорну хотілось лізти хлопцеві в душу. Так само як він не хотів відкривати свою душу коли був у тому ж віці.

18

Бйорн виріс на півдні країни, посередині нічого. Тобто не нічого, а густого, старезного дикого лісу. Тато наглядав за лісом. Він працював з деревами. Від великих масивів до кожного окремого дерева. Він наглядав за молодим лісом, який висаджували на місці спиляних дерев. Випереджав хвороби дерев та лісні пожежі. Мама була ветеринаром. В цьому лісі було безліч лисиць, вовків, ведмедів, білочок, зайців, птахів. Мама лікувала хворих тварин, вела облік кількості тварин. Після університету батьки Бйорна вирішили виїхати подалі від великих міст. Тоді вони навіть не уявляли як довго і як далеко від людей вони житимуть. Взагалі-то люди не були так далеко. Оскільки обидва працювали для міністерства охорони навколишнього середовища, то родина була забеспечена житлом, зв'язком, опаленням і транспортом. За родиною був закріплений маленький позашляховик, а до найближчого міста було 20 кілометрів. Цивілізація з'являлась в житті родини Бйорна раз на тиждень. Раз на тиждень закуповувались продукти. Раз на тиждень відвозились звіти по роботі. Так само раз на тиждень Бйорна відвозили до школи, де він жив від понеділка до п'ятниці у дуже доброї пані, якій платили за житло, харчування та виховання Бйорна. Крім Бйорна в цьому будинку жили троє дітей самої пані, і ще один хлопець із місцевості де не було школи.

19

Це були неймовірні часи. У школі Бйорн почувався трохи не в своїй тарілці, натомість у лісі він був вдома. Він міг знайти дорогу додому якби далеко він не зайшов чи не заїхав на велосипеді. Він відчував запах тварин, передбачав погоду, відрізняв небезбеку за співами птахів. Бйорн полював, ловив рибу, робив речі своїми руками. Він жив повноцінним життям 15 століття, хоча жив у 20му. Часто Бйорн допомогав батькам в їх роботі. З татом було цікаво об'їжджати великі території, перевіряючи загальний стан лісу, чи бува ніхто не будує на його території, чи не вирубує. З мамою вони здебільшого розвозили корми, іноді, якщо так траплялось, що знаходили хвору птаху чи тварину, забирали додому і лікували.
Одного разу вони знайшли мертву ведмедицю. Напевно, вона довго вмирала, адже навколо неї все було в крові. Хтось завтрелив ведмедицю в спину, можливо знайшовши її біля своєї машини. Мама і Бйорн знали ведмедицю. Вони називали її Nyfiken, що зі шведської перекладається допитлива, через те, що Nyfiken любила заглядати у вікна автів у пошуках їжі. Мабуть, ця допитливість таки вбила ведмедицю, причому вбила пострілом у спину, руками людини, яка боялась зустріти ведмедя в обличчя. Це був дуже сумний день. Того ж дня вони знайшли ведмежа, дуже маленьке, щоб залишити його у лісі. Вони забрали його додому і нарікли Nyfikensen (Нифікенсен) - син Нифікен, син Допитлової.

20

Так у родині Бйорна з'явився ведмідь. Нифікенсен був повністю під наглядом Бйорна. Він мав його годувати, доглядати, прибирати за ним, за що мав винагороду - можливість гратися. Ведмежа дуже сумувало за мамою. Він кілька разів втікав на місце, з якого забрали його вбиту маму. Він просто бігав там як навіжений прагнучи знайти її. Він вив, здригався, падав на пузо, зривався на ноги, а потім тікав до лісу. Бйорн знаходив його втомленим, переляканим і дуже самотнім. В такі моменти Нифікенсен не був грайливим і лагідним. Він був звіром, агресивним і зневіреним. Нічого не лишалось як підманювати його їжею і брати на повід. Невдовзі ведмідь приходив до тями і тоді він був набагато цікавішим. Бйорн був гордий, що має такого домашнього друга. Це було абсолютно чимсь іншим ніж мати котика чи собаку. Одного разу у школі запропонували принести своїх звірів і Бйорн запропонував привезти Нифікенсена до школи. Вчителька подумала, що хлопець фантазує і попросила принести фото ведмежати. Наступного дня до школи викликали батьків Бйорна і довго розпитували їх як вони допустили до того, що хлопчик росте поруч з диким звіром. Але ні це ні інші перешкоди не завадили дружбі Бйорна з медведем, аж до  сімнадцятиріччя Бйорна.

21

Весь час доки Бйорн був вдома він проводив з ведмедем. Він став абсолютно свійською твариною, їв каші, лише іноді сире м'ясо. Йому не доводилось ловити рибу, розкопувати черв'ячків як це робили ведмеді в лісі. Нифікенсен мав свій дах - щось типу хліву, в якому зазвичай живе худоба. При цьому він пересувався вільно і не був прив'язаним. Інші ведмеді та дикі звірі відчували, що територія в радіусі кількох кілометрів навколо будинку з димоходом належала людям. Вони могли зайти сюди у пошуках їжі, але це траплялось рідко і ніколи не закінчувалось небезпекою для Нифікенсена. Адже ніхто серед звірів не дозволив би собі сперечатися за територію, на якій панує людина. За кілька років Нифікенсен виріс у справжнього ведмедя. Якщо він ставав на задні лапи, щоб залишити кігтями мітку на дереві, на зріст він був трохи менше двох метрів. Він був сильним і здоровим, при цьому надзвичайно миролюбним. Здавалось це єдиний в світі ведмідь який може посміхатися. Іноді Нифікенсен під час робочого тижня, коли Бйорна не було вдома, зникав на кілька днів, але дивом з'являвся перед поверненням Бйорна. Бйорн не заходячи до дому, біг до Нифікенсена і проводив з ним добрих пів години перед тим як привітатися з батьками. Бйорн теж дуже змінився і відрізнявся від своїх однолітків так як і Нифікенсен відрізнявся від однолітків ведмедів. Так само, як Нифікенсен був подібний до людини, Бйорн був подібним до ведмедя.

22

Коли Бйорну виповнилось 16, перед батьками повстало питання щодо продовження його навчання в гімназії. В Швеції більшість дітей отримують базову шкільну освіту (grundskola) і не всі сім'ї вирішують продовжувати навчання дітей у старшій школі, яка в Швеції називається гімназія (gymnasieskola). Рішення щодо навчання у гімназії здебільшого означає, що батьки мають плани щодо вищої освіти своєї дитини. Гімназію обирають відповідно до майбутнього фаху, часто гімназію обирають у більшому місті. У випадку Бйорна батьки прийняли рішення про переїзд Бйорна до Стокгольма. Хлопець міг дати собі раду, навіть, якщо жив би самостійно. То ж вирішили винайняти квартиру і запросити на роботу гувернантку, яка б навідувалась тричі на тиждень перевірити, що все гаразд і приготувати їжу. Єдиним невирішеним питанням залишався Нифікенсен. Батьки добре розуміли якого стресу можуть завдати Бйорну розлучаючи його з другом.

23

"А що буде з Нифікенсеном, мамо, тато?" - запитався Бйорн.
Мама подивилась на тата і опустила голову. Бйорн щойно прокинувся. Була неділя, він зайшов на кухню, мама саме готувала сніданок. Він був наляканий, ніби йому щось наснилось погане. Мама не відповідала. Вона застигла із ножем в руці і дивилась то на Бйорна, то опускала очі долу, і декілька разів дивилась на тата, шукаючи підтримки. Тато теж мовчав. Вони обидва ніби готувались сказати щось важливе, але боялись. Бйорн зрозумів, що тут щось не те. Вчора він пізно повернувся додому і не заглядав до ведмедя, адже було темно на дворі і Нифікенсен, мав би вже спати. Бйорн вискочив з хати, забіг до лігва Нифікенсена в сараї, але не знайшов його. Зникли також деякі атрибути житла ведмедя: щітка для його вовни, ошийник, відро.
- "Мамо, тато, де Нифікенсен?!"
- "Синку, прошу тебе сісти" - сказав тато. "Ми віддали Нифікенсена до зоопарку."
- "Як? Куди? Як ви могли? Ніхто не сказав мені"
- "Ти не дозволив би нам. Але в нас немає іншого вибору. Ти їдеш звідси. Від ведмедя немає користі. Він робить шкоду: він подавив курей і гусей, він вдарив сусіда."
- "Я б теж вдарив сусіда, як би він ліз до мого рота з палкою"
"Ми вже старі. Ми не дамо собі ради з ним" - сказала із сумом мама.
- "Але чому до зоопарку? Чому в клітку? Йому там буде погано."
- "Ми віддали його в Orsa Gro:nklitt Bear Park, йому буде там добре."

24

То ж Бйорн з Інгрід, та її двома подругами Еммою та Ерікою, а також Рудіком, на даху великого автобусу, чи, навіть, клубу на колесах, прямували нічною Одесою, до пляжу-клубу Ганєша, на концерт заморської зірки Джейн Бібі, голосно слухаючи Адель. Джейні Бібі виявилась типовою афроголандкою з великими грудьми і сідницями та величезними губами. ЇЇ погляд давав зрозуміти, що почувається вона ніби королева Свазіленду, яку, чомусь, запросили в село порибалити краснопірку. Виступ Джейні Бібі тривав 25 хвилин. З цих 25, хвилин 10 припало на інтро, яке супроводжувався відповідним світлом і виступом балету. Потім з'явилась Джейні. Вона була вдягнена в довгу золотисту спідницю, дуже подібну до завіс в дверях між кімнатами, що були популярні в Україні у 80ті, нитки, на які з інтервалом 3-5 сантиметрів нанизані якісь брязкальця. Таких ниток, золотистого кольору, у спідниці, по периметру було з 25. Тобто було дуже добре видно величезні ноги Джейні і чорні труси. Вище спідниці на співачці був лице ліфчик золотистого кольору. Діджей грав ритмічний мотив. І Джейні почала свій виступ із заспіву: "хей хей", вона спрямувала мікрофон до публіки. Це був сучасний хіт місцевих радіостанцій і дискотек, тому публіка реагувала дуже жваво. Всі вже скочили зі своїх місць і весь клуб підспівував "хей хей". Крім "хей хей" та "оу оу" в пісні більше не було тексту. Але в комбінації з симпатичним інструментальним соло із чотирьох нот пісня була дуже позитивною. Після супер хіту, співачка презентувала нову пісню. Вона так і сказала: "Цю пісню ще ніхто не чув в Україні, то ж це наш подарунок вам". Через 20 хвилин після початку, Джейні попрощалася з публікою і пішла за лаштунки. Але післе трихивлинного галасу публіки повернулась і виконала "хей хей оу оу" на біс. Відвідувачі ларьку Шаурма, біля якого тут же на пляжі метрів 50 від клубу Ганєша кожного вечора виносив своє караоке приватний підприємець Віталя, споглядали весь виступ золотистої темношкірої дівчини і Віталя втратив дохід за невиконання мінімум 5 пісень, через простій обладнання.

25

"Як тобі все?" - раптом серед галасу музики Рудік звернувся до Бйорна
"Тобто? Все добре" - Бйорн сприйняв запитання як звичне підбадьорювання
"Ні, я серйозно. Я хочу, щоб клуб, концерт, а також мій канал і радіостанція, були точно такими, якими б в своєму сегменті вони були в Європі" - обличчя Рудіка була серйозним, складалося враження ніби він взагалі не пив.
"Гей, Рудік. Хочеш зустрінемось завтра і поговоримо про концерт і про твій бізнес." - бажання Рудіка надихнуло Бйорна. Я підготуюсь, напишу аналіз, коментарі щодо клубу і концерту сьогодні.

Аналіз Бйорна

Вхідна група та вивіска, паркінг

Паркінг збудовано за принципом: використати вільний простір, що лишився після клубу. Виглядає так, ніби ніхто не планував паркінг заздалегідь. Місць на ньому з 18, хоча гостей клуб приймає з 300-500. Частина місць зайнята фішками "не паркувати". Тут же паркується автобус власника, який займає 6 місць для авто. Паркінг не має розмітки руху. Таксі, очікуючи пасажирів займають проїзд, заважаючи проїзду автів гостей. Валет паркінг відстутній, гості всіх категорій змушені паркувати машини самостійно.
Ближче до вхідних воріт паркан оздоблений очеретом, але за метр від воріт паркан нагадує про території радянських заводів.
Вивіска Ганєша шрифтом і за формою вказує на те, що дизайнер повністю вкрав все з лого мультфільму Аладін Діснея.

Охорона, фейс-контроль

Чому на вході в клуб має бути хтось кого мають боятись? Який таємний сенс криється в тому, щоб не пускати в клуб не шикарних (за українськими мірками) дівчат, якщо вони готові платити за вхід, а клуб не переповнений людьми?

Барна стійка, бармени та офіціанти

Замовлення склянки холодної кави не викликало задоволення у бармена. Вартість кави і алкогольного коктейлю приблизно однакові, але напевно абрмен може трохи вкрасти на акоголі і не "заробить" на каві. Мені відмовили у каві, аж доки не дізналися, що я гість власника. Компанія поруч зі мною так і не змогла замовити каву. Бармени, офіціанти не посміхаються і не кажуть дякую. Я знайшов 3 мережі wi-fi, але 4 офіціанти і 2 бармени не змогли допомогти мені з паролем. Мережа з назвою Ganesha guest напевно для гостей, але гості не можуть підключитись.

Гоу-гоу

Є чітка різниця між стриптизом в одязі і гоу-гоу. Рухи в першому випадку змушують чоловіки застигнути і дивитись на дівчину з відкритим ротом, а насправді він має надихатись для танцю.

Музика

Чесно, я не знаю Джейні Бібі. Ніколи не чув. Може вона популярна в східній Європі, але, відверто і вона і інша музика в клубі у порівнянні до Стокгольму, Лондону і Берліну відстала років на 8-10.

Стиль оздоблення

Оздоблення вражає. Шкіра, дзеркала, позолота, картини, величезні лампи. Все це нагадує про французькі палаци та фільми Тіма Бьортона. Але клуб для розваги. ТАм має бути просто, легко і весело.

Розваги

Я не зовсім зрозумів, що треба робити з басейном. На дворі ніч, вечірка не виглядає як вечірка біля басейну, адже українки звикли виряджатись на подібні події. Хлопці відповідно теж вдягнені. Чи відповідає задуму те, що старші мужчини, п'яні понад всякую норму з криком стрибаюсь в басейн в одязі або зовсім голі? Чи це був задум? Я зрозумів, що клуб також має пляж, але вночі він не світиться. Хіба клуб працює не лише вночі?

Меню

Яка кухня подається в клубі. Чому взагалі, в клубі подають досить складні страви? Чи не вистачить напоїв? Ніколи раніше я не бачив в одному меню: суші, піццу, стейк, хачапурі і устриць.