Почерствiлi душi

Почерствілі душі.

   - Поїзд, втомлений і курний від дороги, замурзаний від кіптяви тепловоза, верескливо заскрипів гальмами, зупинився на залізничному вокзалі великого міста. Він відкрив усі свої двері і виштовхнув з себе сіру масу мурах тягнучих свою ношу в свій мурашник. Деякі з них були з дітьми. Кінець ночі або початок світлого дня було глухонімим і безтурботно сонним до всього що відбувається навколо себе. Привокзальний годинник байдуже відраховував цей тягучій час доби і по - черепашачому показував 4 з гаком. Прохолода цього часу не збадьорювала цю безлику масу носіїв майна з дітьми, а здавалося, заморожувала їх серця, як Снігова королева. Вони ще нижче опускали свої очі до землі, щоб не підмічати злих підступів чорного ангела. Ці створіння, як запрограмовані роботи рушили в утробу громадського мурашника. У цьому млявому юрмищі перебував і я, - повідав мені мій сусід Лев Давидович, за кухликом чаю. - Поспішати мені було нікуди. Мій потяг відправлявся у бік родової ватри зі станції о 10 ранку. Споглядаючи, що відбувається, я рушив разом з нечисленною юрбою всередину вокзалу.

 Зал очікування, куди я потрапив, був просторим і мав два входи - виходи. П'яти - сідельні диванчики з строкатих пластмасових стільчиків по рабськи витримували вагу істот схожих на квочок з сумками, валізами, баулами чи оселедця, що самотньо розтягнувся. Спорхнувши, як горобець, худорлявий студент зі спортивною сумкою, випадково поступився мені місцем серед переповненої нори сонно - млявих творінь. Не встигнувши і присісти, я через два ряди крісел, так навскоси від себе, побачив і почув живу, жахливу стрічку.
- Замурзаний шибеник, років 5 - 6 від роду, нахабним чином стягав зі стільчиків престарілого ветерана без ноги, з орденською колодкою на піджачині. Дідусь з усіх сил чіплявся за стільці.  Його ж сусіди стрепенувсь від сну і повсякденного клопоту, мирно, а деякі боязливо дивилися на це свинство. Дитячий пискливий голос посилав інваліда на буй, який невідомо де знаходиться. Сусіди мовчали і нічого не діяли. Бездушність або черствість літала навколо цієї сцени. Моє терпіння порвалося блискавично, як струна гітари. Я, не довго думаючи, кинувся на імпровізовану, але живу сцену життєвого театру.

   Я схопив зелене, безсоромне, безпір’яне пташенятко за плечі і підняв його над собою.
- Що ти робиш? Хіба можна інваліда війни похилого віку стягувати з крісла? А якщо я тебе кину з усієї сили на підлогу, тобі це сподобається? - кипів мій казанок і вихлюпував киплячу жовч.
Непідробні дитячі сльози полилися з очей нахаба. Досить смагляве і немите обличчя, як у лінивця, почервоніло від натуги.
- Відпустіть мене вуйку, я більше не буду! - пищав маленький хам.
- Ти хочеш, щоб тебе на старості років, теж викинули з ліжка?
- Ні, дядьку, ні!
- Тоді котись звідси м'ячем, поки я тобі не всипав ремінцем! Щоб духу твого тут більше  не було!
   Відпущений на волю забіяка галкою злетів до виходу.

- Дякую за те, що заступилися за мене. Але ви даремно це зробили. Зараз прийдуть жорстокі люди, які можуть ніж у спину встромити. Йшли б ви скоріше звідси поки не пізно.
   Він прийняв підняті і подані мною милиці, і спішно почав заміряти відстань від опоганеного місця. Приголомшений від такого повороту справи, я поспішив до своїх речей. На ходу я зняв свою сіру куртку і такого - ж кольору кашкет. З сумки дістав недочитану в поїзді газету й сів на звільнене мені місце почитати інші новини. Не минуло й 5 хвилин, як раптом хлопів вісім з'явившись в залі, псовим ходом рушили від входу, напроти мене, в мою сторону ведені знайомим мені забіякою. Троє дужих засмаглих погорільців залишилися біля входу, а хокейна п'ятірка «кремезних» рухалися між рядами по - собачому, відшукуючи втрачений слід зайця. Прикриваючись газеткою, я повільно повернувся і узнав, що біля інших дверей намалювалася така ж пригоріла баскетбольна трійця нападників і прикипіла до них.
- Оперативно спрацювали бісенята, - подумалося мені, - Та на все воля Божа.
- Безсердечна п'ятірка, як гончі мчала між рядами стільців з зачерствілими істотами, повискуючи між собою. На місці бридкої сцени, вони поскавуліли і не знайшовши жертви дали по загривку малому дятлику і пішли ...
 - Байдужість створює злочин ...
 - Бездушність зачерствила людей, породжуючи у молоді жорстокість і безкарність, яка з часом може повернутися на свої кола.
 - Ти вважаєш, що то зло, що люди не зупинили вчасно, може повернутися до них пізніше? - Запитав я Лева Давидовича.
 - Так, - з сумом в очах відказав мені сусід...