знову до питання покращення здоров я наших школяр

Юрій Приліпський, к.м.н
І знову до питання покращення здоров’я наших школярів

В 34 - му випуску щотижневої газети «Дзеркало тижня» від  28  вересня 2012 року була опублікована моя стаття «Задачі для вчителя, або Як поліпшити здоров’я школярів». Всі коментарі до цієї публікації були позитивними, але я зрозумів, що для успішної реалізації основних ідей, викладених в статті, потрібно  більш детально пояснити основні її  положення. Те, що фізкультура в школі в тому вигляді, в якому вона перебуває на сьогоднішній день, давно не виконує своєї задачі, ні для нікого (хіба що за винятком міністерства освіти) не є таємницею. Одні фізкультурні нормативи чого варті! Свою безглуздість, якщо не сказати небезпеку для життя школярів, вони давно довели. Хіба нікого не лякають все частіші повідомлення про випадки смерті дітей на уроках фізкультури, або безпосередньо після цих занять?
Мені, як лікарю з великим досвідом, дуже легко уявити  собі таку  ситуацію. Ось в класі є дитина, яка не в змозі виконати жодного фізкультурного нормативу. Цей учень автоматично стає постійним головним болем вчителя фізкультури, бо він є відстаючим і постійно отримує незадовільні оцінки. Вихід із цієї ситуації вчитель знаходить в тому, що переводить дитину в спецгрупу.
Насправді ж ця дитина може бути ідеально збалансованою в енергетичному плані, вона цілком здорова  і в майбутньому стане потенційним довгожителем, хоча й не стане відомим спортсменом. 
Тому ці спортивні нормативи із програми шкільної освіти потрібно негайно  відмінити, як і (тільки не зомлійте !) заняття спортом. Можливо,  слід відмінити також і оцінки за виконання фізичних вправ. В школі повинна залишитись тільки ФІЗКУЛЬТУРА. Тобто,  вчитель, який проводить в класі заняття  з цієї дисципліни, повинен прищепити школярам знання саме з фізичної  культури та навчити дітей користуватися цими знаннями. А для бажаючих займатися  спортом залишаються  різноманітні спортивні секції та кружки, де заняття будуть проводитися в поза шкільні години.  На заняттях же фізкультурою, уроки з якої повинні в школі відбуватися якомога частіше (в ідеалі - кожного дня, принаймні, для початкових класів) вчитель повинен буде зосередити свою увагу на виконанні трьох – чотирьох завдань. Головною метою такого вчителя стане завдання по виробці та збереженні у школярів правильної постави. Гарна осанка людини не тільки виглядає дуже красиво та елегантно, а ще й (і це є найголовнішим!) допоможе їй зберегти своє здоров’я. Чому це так важливо? А тому, що сучасна школа, навіть не відаючи про це, гарантовано забезпечує своїм вихованцям різноманітні деформації хребта. Запитаєте, а як же це відбувається?
Щоб відповісти на це запитання, потрібно подивитися на  звички дитини від самого її народження. При народжені дитини батьки «забезпечують» її дуже великою кількістю так званої природженої енергії. В своєму житті дітлахи намагаються весь час розсіяти надлишки цієї енергії, надмірна кількість якої їм заважає. Для того, щоб  це зробити, дитина  (звісно, якщо вона здорова) майже весь час рухається. Англійські вчені підрахували, що до того часу, доки дитина не стане міцно триматися на ногах, вона впаде приблизно двісті разів. Причина цього як раз і полягає в намаганні дитини рухатися.
Подивіться на дошкільнят. Якщо хтось із них малорухливий, то це означає, що дитина або хвора, або дуже втомилася (якщо, звісно, вона не затіває якусь пригоду, частіше за все  шкоду). Рідко побачиш дитину, яка іде не поспішаючи. За звичай, діти не ходять, а бігають. Вони розмахують руками, ніколи не втратять нагоди підстрибнути і т.п., тобто, ведуть дуже активний спосіб життя.
Та ось ця дитина приходить до школи і перше , що вона чує від своєї вчительки  : - Діти! Від тепер ви стали школярами, тож маєте поводити себе в класі належним чином. Ви повинні бути дисциплінованими, уважно слухати вчителів, не заважати один одному на уроках, не розмовляти, не крутитися… Петре, це стосується і тебе, перестань крутитися.
А у Петрика внаслідок незвичного для нього статичного навантаження м’язи по затерпали,  йому вкрай необхідно бодай трохи їх розім’яти. І він знову поворушився і відразу ж отримав чергове зауваження вчительки: - тобі сказано, не крутися! У тебе, що, шило в одному місці?
 Весь клас з задоволенням реагує на цю ситуацію, бо для дітлахів це чи не єдина можливість і собі порухатися. А Петрик  вже потрапив в очах вчительки до розряду проблемних в плані дисципліни учнів. Сусід же  Петі по парті врахував цю обставину і прийняв зручну для себе позу. Він поставив руку на парту і оперся на неї головою, після чого вчителька його поставила в приклад:
- Дивіться діти, як уважно слухає мене цей учень, як він сумлінно дотримується дисципліни.
 Те, що хлопчик зіщулився в позі, яка деформує його хребет, залишається поза увагою вчительки. А дитина вже кожного разу на уроках буде приймати саме таку позу і це врешті решт закінчиться стійкою деформацією хребта на все її життя.
А тепер давайте подивимося, а чому ці школярі вимушені приймати деформуючі хребет пози.  Повинне в цьому земне тяжіння, яке й призводить до великого навантаження на  ще не зміцнілу мускулатуру школярів. Саме воно призводить до того, що голова дитини схиляється, а спина вигинається, тобто горбиться. Деформація хребта (сколіоз, лордоз, кіфоз та інші) дуже погано відображається на здоров’ї людини. Ця деформація  не тільки є основою появи різноманітних больових синдромів, але і провокує розвиток патологічних змін внутрішніх органів людини. В медицині є навіть такий термін, як сколіотична хвороба хребта.  Мабуть, не дарма стану хребта східна медицина приділяє величезне значення. Там вважають, що здоровий  хребет людини є своєрідною антеною, яка сприймає космічну енергію, необхідну для нормального функціонування організму.
Але повернемося до проблеми саме статичного перенапруження м’язів школярів під час уроку. Навіть для дорослої людини статичне навантаження на мускулатуру є значним випробуванням. Згадайте, скільки часу може витримати, наприклад, вартовий , перебуваючи в стійці «струнко»?  Годину – дві, не більше. Тому ще одним завданням вчителя фізкультури має стати навчити дітей розслаблятися, до речі, як в фізичному, так і психологічному плані. Методики для досягнення   цієї дуже важливої задачі відомі, і вони, окрім фізичних вправ, передбачають ще й вправи дихальні. Мабуть зайве розповідати, яке значення для людини має уміння розслаблятися психологічно. Невміння це робити викликає у неї масу проблем, постійні стреси дуже погано діють на людину, що не тільки погіршує якість життя, але й суттєво його скорочує. Пригадується публікація в одній із газет, в якій розповідалася жахлива історія. На уроці фізкультури вчитель різко покритикував п’ятикласника за погано виконану вправу, після чого дитина пішла на шкільний стадіон і повісилася на перекладині футбольних воріт. Чи зробила б вона цей фатальний крок, якби її навчили розслаблятися психологічно?
Та ось ми і підійшли ще до одного завдання вчителя фізкультури, яке, на мою думку, буде чи не найголовнішим. Вчитель повинен навчити дітей правильно дихати. Відомо, що у людей зустрічається три  типа дихання: грудний (поверхневий) тип, який відбувається внаслідок скорочення міжреберних м’язів, черевний (за рахунок діафрагми) та змішаний тип. Правда, йогам відомий ще один тип дихання: повний, коли повітря максимально заповнює легені, наслідком чого є досягнення максимального забезпечення організму киснем, за термінологією йогів праною.
В повсякденному житті поверхневий тип дихання зустрічається дуже часто. Нагадаю, що при цьому типу дихання повітря заповнює, в основному, тільки верхню частину легенів, що призводить до дуже негативних наслідків.
Фактично мова іде про колосальну проблему, яка надзвичайно погано впливає на здоров’я людини, та веде до значного скорочення тривалості її життя. Давайте разом спробуємо розібратися в цій проблемі.
Вона зумовлена тією  обставиною, що при поверхневому типу дихання нижні (базальні) відділи легенів майже не приймають участі в акті дихання.
Це призводить до недостатньої їх вентиляції, або, як кажуть медики, до гіповентиляції. В свою чергу, гіповентиляція базальних відділів легенів викликає появу двох дуже тяжких (хоча й малопомітних до певного часу) патологічних наслідків.
По-перше, гіповентиляція нижніх відділів легень призводить до того, що патогенні мікроби (стафілококи, стрептококи, та навіть і умовно патогенний пневмокок) в цих умовах активізуються і викликають запальні процеси в легенях та бронхах. Виникають пневмонія, бронхіт, що має схильність до переходу  в хронічну форму. Все це вкрай негативно впливає на подальший стан  здоров’я людини і призводить до великих економічних втрат (лікарняні листки, вартість лікування, недовироблена продукція, інвалідізація людини, її передчасна смерть  та інше). На підтвердження саме ролі гіповентиляції в розвитку запалення легенів послуговує те, що воно  (тобто, запалення ) практично ніколи не зустрічається на верхівках легенів, а майже стовідсотково локалізується саме в зоні гіповентиляції.
По-друге, гіповентиляція базальних відділів легень, де зосереджена найбільша кількість елементів дихання (альвеол), призводить до того, що організм людини недоотримає значну частину необхідного йому кисню.
Щоб розібратися, чому це має таке значення для організму людини, потрібно звернутися до такої науки як біохімія.
Кожному відомо, що для нормальної життєдіяльності організму людини потрібно систематично забезпечувати його, окрім вітамінів та мінералів, ще й білками, жирами та вуглеводнями. Всі ці продукти харчування в організмі людини послуговують для одержання необхідної енергії. Для того, щоб  її отримати, ці речовини повинні пройти через певні біохімічні перетворення. Метаболізм білків, жирів та вуглеводнів відбувається в одній і тій же ферментній системі. Оскільки метаболізм білків на певному етапі цих перетворень стає дещо іншим (тому що головна роль білків не в їх енергетичній цінності, а втім що вони є пластичним матеріалом для побудови власних білків), будемо розглядати тільки перетворення жирів та вуглеводнів. Не зважаючи на все їх різноманіття, загальним для них є те, що всі вони складаються із трьох  хімічних елементів, а саме кисню, водню та вуглецю, а тому в організмі розпадаються до кінцевих продуктів в вигляді води та вуглекислого газу. Цей процес хімічних перетворень відбувається в так званому циклу трикарбонових кислот, його ще називають циклом Кребса (по імені німецького біохіміка, який, до речі, за його відкриття одержав Нобелівську премію). Саме в цьому циклі як харчові жири (а вони є нічим іншим, як різноманітними жирними кислотами), так і всілякі вуглеводні (моносахариди, дисахариди, полісахариди) і проходять повний цикл метаболізму. Особливістю цього циклу є те, що для його нормального функціонування обов’язково потрібна достатня кількість кисню. Тому цикл Кребса називають аеробним.
В організмі людини існує й інший метаболічний цикл для жирів та вуглеводнів – так званий пентозний цикл.  Він є анаеробним, тобто всі хімічні перетворення в ньому відбуваються без участі кисню. Обидва цикли функціонують паралельно, забезпечуючи організм енергією. В анаеробному циклі відбувається також  ресинтез жирів, без яких неможливе нормальне функціонування організму. 
Якщо людина дихає правильно, якщо в її організмі досить кисню, то метаболізм вжитих харчових продуктів в аеробному циклі  відбувається в повному обсязі, тобто, як було сказано вище, до утворення води та вуглекислого газу. А якщо в людини неправильний тип дихання і її організм не отримує достатньо кисню, якась кількість жирів та вуглеводів неодмінно додатково потрапить до анаеробного циклу. В цьому циклі їхній метаболізм не доходить до кінця, харчові продукти залишаються недоокисленими, частіше за все процес завершується на стадії появи молочної кислоти. Постійне накопичення в організмі людини надлишку недоокислених, як правило, токсичних продуктів призводить до її хронічного отруєння, в результаті чого термін життя скорочується на 5-10 років.
Інший наслідок неправильного поверхневого дихання може, на перший погляд,  показатися несподіваним. Мова піде про те, що у людини з’являється зайва вага і розвивається ожиріння. До речі, на сьогоднішній день в нашій країні у половини населення є зайва вага, більше 20 відсотків мають ожиріння.
То чому ж воно з’являється? За поясненням потрібно знову звертатися до біохімії. А ця наука стверджує, що молекула, наприклад, глюкози, яка проходить повний аеробний цикл свого метаболізму, виділяє енергії майже в двадцять (точніше – в 19) разів більше, ніж тоді, коли вона потрапляє в анаеробний цикл. Давайте поміркуємо разом, що це означає на практиці. Розглянемо такий приклад. Певній людині для нормальної життєдіяльності потрібна певна кількість енергії і ця людина з’їдає необхідну кількість їжі. Якби в організмі цієї людини було б достатньо кисню, то організм і отримав би достатню кількість енергії. Але кисню не вистачає, і частина їжі потрапляє в анаеробний цикл, в результаті чого організм недоотримає якусь частку енергії. Яка буде його реакція на це? У людини, яка з’їла достатньо їжі, знову з’являється відчуття голоду і вона вимушена знову їсти. Ця додаткова порція продуктів харчування компенсує нестачу енергії, але ж анаеробний механізм функціонує і накопичення недоокислених продуктів метаболізму продовжується.  Як було вище наведено,  в організмі людини вони  ресинтезуються в жир. Частина цього жиру використається для забезпечення власних потреб організму (наприклад, для синтезу життєво необхідного холестерину, захисту від холоду, в якості енергетичного резерву і т.д.), а решта жиру постійно накопичується. 
 Цей процес відбувається постійно і з роками призводить до ожиріння. Так виникає ще одна, вкрай небезпечна ситуація, яка призводить до розвитку таких небезпечних хвороб, як ранній атеросклероз, гіпертонія, інсульти та інфаркти, цукровий діабет, ураження опорно-рухового апарату та інше, тобто виникає патологічний комплекс, який на мові медиків називається  синтропія. А виною всього цього жахливого стану є неправильний тип дихання, тобто, нестача кисню в організмі людини. Звичайно, є і інші механізми розвитку ожиріння, наприклад, пов’язане з ендокринною системою. Та це вже виходить за межі цієї статті.
Тепер виникає низка запитань, пов’язана з технікою проведення практичних занять фізкультурою в школі. Чи може хтось уявити собі вчителя фізкультури, який не знає вправ для розвитку мускулатури  шиї, плечового поясу, спини та живота, тобто саме тих м’язів, які забезпечують правильну осанку?  Або такого, який не вміє розслаблювати  свої м’язи, та не вміє правильно дихати? Звісно, дипломований спеціаліст все добре знає і уміє цими знаннями користуватися. Тож йому, вочевидь, зовсім не потрібно вчитись чомусь новому, йому потрібна тільки по новому компонована методика проведення занять по фізкультурі. Потрібні для цього якісь додаткові кошти? Відповідь очевидна – ні. Чи потрібно державі витрачати якісь додаткові кошти для того, щоб навчити дитину правильно дихати? Звичайно ж, ні. 
Тобто, немає жодної перешкоди для того, щоб запропоновану мною програму не втілити в життя вже в наступному учбовому році.
І останнє, на чому хотілося б зупинитись – а як же я уявляю собі втілення цієї ідеї на практиці?  Вчитель фізкультури проводить заняття вже починаючи  з першого класу, проводить саме він, а не класовод. Він розповідає дітям про важливість правильного дихання та про те, яке значення має правильна осанка. Всі заняття відбуваються на свіжому повітрі, починаються вони з  дихальних вправ, потім ідуть вправи на розвиток мускулатури і закінчується урок знову ж таки вправами розлабляючими, особливо дихальними. Тоді діти прийдуть на наступний урок спокійними та зосередженими. Запитайте у будь якого вчителя, чи подобається йому проводити свій урок, якщо попереднім була сьогоднішня  фізкультура і отримаєте негативну відповідь.
Якщо ж погода негарна, заняття фізичними вправами вчитель буде проводити в спортзалі, де, для пожвавлення уроку,  буде виконувати своє четверте завдання: навчати дітей умінню падати, що теж неабияк згодиться їм в майбутньому (травматологам добре відома жахлива статистика травматизму, пов’язаному саме з падінням людини).
Контроль за якістю уроків фізкультури повинен бути направленим  на врахування таких параметрів стану дітей як, наприклад,  їх захворюваність, динаміка їх росту та ваги, спірометрії, показників станової динамометрії. Окрім систематичного медогляду школярів важливою буде також консультація шкільного психолога.
Дуже сподіваюся почути відгуки на викладені пропозиції, особливо на зауваження критичного змісту.  Надзвичайно цікаво було б дізнатися про  думку з цього питання міністерства освіти нашої країни.