Коломийки

Мова йтиме про того самого другого ангела, того, який ніколи не перший, але часто останній. Мова йтиме навіть про трьох ангелів – Перший відповідатиме народній партії, Другий – академічній, а Третій – естрадній. Третій – поза конкуренцією, він не страждає, не бореться і не йде геть; він не принц, не творець і не пренепорочний. Він просто М.
     Отже, почнемо танець окремими колами близьких друзів, як цього вимагає Коломийка.

     Перший ангел                див. Хронохромія №1, перший фортепіанний концерт ІІ ч.,               
                Білі вірші №1, ст. 1-2).

     Характеристика-                Перший; не забутній ніколи;       
                всепрощаючий і непорочний;
                дикий і грішний. Вік – більше на три роки.

     Відображення в снах -              майже відсутнє, але те, що присутнє,
                приносить гармонію і любов, яку неможливо витримати.               

     Асоціації-                світло

     Функція-                приносити світло і досвід любові, яку
                неможливо витримати; залишатися най-
                непорочнішим, не дивлячись на всі життєві
                експерименти.
               
    Другий ангел                ( див. Хронохромія №1, видіння
                моїх закритих очей, коли я без одягу)

     Характеристика-                п’янкий;   вірний і дитячий;               
                благородний, як древні елліни;
                вік- однаковий.

     Відображення в снах-              надто фізичне, щоб не доторкнутися і
                надто прекрасне, щоб не пам’ятати цей
                дотик вдень.
               
     Асоціації-                творець старого і реставратор ще не
                пізнаного.

     Функція-                бути собою;  творити;  спати зі мною,
                кохаючи при цьому Афродіту, а не моє
                довершене тіло.

     М.                (див. замальовки № 1 і 2 в підручнику
                Е;;;;;;;  ;;;;, ст. 97, нотатку в   
                блокноті за 1, 20 грн)
               
     Характеристика-                модель;  загадковий і загадковий;   
                інтелігентний і самозакоханий; не перший      
                і не останній. Вік – юний.

     Відображення в снах-            відсутнє.

     Асоціації-                минуле життя, тримаючись за руки
                крізь замуровану стіну.

     Функція-                не дивитися на мій погляд ( ловити його
                вустами з родимкою над ними.)

     А тепер змішаємо кола і утворимо нові, як цього вимагає Коломийка.
                Перший -    Другий -     М.
                Відноситься як   5: 4,3: 1
             Об’єкт 1 і об’єкт 2  -                5 : 4
             Об’єкт 2 і М.     -                4: 0,3
             М. і Об’єкт 1     -                не відносяться. Тому що їм нічого
                відноситися. Вони однієї крові.

     Кола не повинні крутитися постійно лише в один бік – " …це може призвести до падіння та травмування себе або інших пасажирів"
                ( цитата голосу з підземелля :) )
Хтось повинен тупнути ногою, щоб коло закрутилося в інший бік. І так – щоразу. Першим притупує Ангел 2* (див. зноску).


       Другим притупнув М., але невдало. Коло на мить зупинилося, хоча не повернуло свого руху в протилежну сторону. Повернувся лише М. Це могло призвести до падіння та травмування себе або інших. Але не призвело, так як коло зупинила я і, ігноруючи його притупування, стрімголов полетіла у вир загального екстазу. В майже попередньому напрямку кола.

     Кола, що складаються з незнайомців, рухаються з особливою енергією. Тим самим психологічно подавлюється інстинкт страху перед незнайом-цями. Музиканти, які власне виконують коломийку, теж відчувають це напруження і починають демонстративно імпровізувати. У тих, що танцюють, погляди загораються відчуттям нового. Але це не про наших трьох героїв. У них загораються лише тіла – асоціаціями. Їм здається, що в минулому житті вони вже трималися за руки – крізь замуровані стіни. Навпроти була замурована я, але мене тримали не вони. Лише один, той хто був посередині між двома ангелами. Його тримали ангели, а він тримав Її - мою праву руку ( ліва торкалася свого сну, який не забувається і вдень).
     Отак читаєш це і мимоволі згадуєш М. Павіча. Чого ти його згадуєш? Він тобі брат, сват, вуйко??? Чи тобі просто нема чого зараз згадувати, крім Павіча…

     Кола можна змішувати, доки у всіх – і граючих, і танцюючих – не з’явиться бажання покульмінувати. Це бажання приходить до всіх одночасно – як любов у листопаді.
     Отже, досі мінялися ангели, а кола залишалися. Тепер, коли всі бажають, можна об’єднати все. Розбити велике коло. І кульмінувати, доки не закінчаться крапки – притупування, і доки не змиється потом весь пісок. Музиканти в цей час можуть вигукувати приспівки, але не одночасно з початком коломийкової структури, а на 4 склади пізніше. Щоб інші почекали, а потім почали аналізувати. Зараз можна і не притупувати. Тобто, треба не притупувати – швидшим буде темп і багатозначнішим – екстаз.

     Варіанти поєднання в колі:

                Ангел 1 -  Ангел 2 -  М. -  Я

 Ангел 1 – зімкнені руки – Ангел 2 – творчість – Я – М. – зімкнені руки

Ангел1 – кам’яна стіна – М. – кам’яна стіна – Ангел 2 – кам’яна стіна.
В центрі – я, танцюю, звиваюся і приплескую руками – об руки, об ноги, об землю.
        Так, я забула сказати, що можна ще бути в центрі кола. Там може бути як одна людина, так і маленьке коло з двох людей – пара.

      І от, ця кульмінація передбачає злиття всіх присутніх у щось цільне, в якийсь висновок. І який же висновок може бути з нас? Або хоча б з вас, о троє ангелів? Треба покласти все під подушку, щоб запам’ятати напам’ять, а на ранок всередині мене з’явиться відповідь іранськими буквами.

     Попередній висновок: головне, що всі взялися за руки, побачили коло з себе, покульмінували разом і згадали старі добрі часи, коли коло з наших рук було замуроване в кам’яні стіни, і ми бачили лише одне – Афродіту, сплетену з гілок, яка щось наказує через заплющені очі.






__________________________________________________

*  Цієї зноски немає в коломийках і ніколи не буде. Це зноска про велике кохання, яке забрало від мене М. і замінило давньогрецьким світоглядом. Щоправда, згодом виявилось, що майже нічого не змінилося; але змінилося Ім’я. А ім’я – це слово.
   Отже, мова йтиме про того самого другого ангела, того, який ніколи не перший, але часто останній. І тому досить перший в цьому плані ( в плані буття останнім).
   Нас поєднала смерть, яка могла прийти від моря, але в останній момент вирішила послати замість себе свою доньку- земну любов. Донька повернулася додому вагітною від його сім’я, викинутого в море. В те саме море, яке хотіло нас розлучити… Він вміє відплачувати любов’ю за непорозуміння.
   Він має грецький характер. Дарує себе всім і нічого не просить за це. Лише притупнути ще раз. І йому всі дозволяють. І він притупує, доки не приходить натхнення ліпити сіську Афродіти та жартувати. Своїми рухами він часто заставляє малювати іранські букви на піску, налиплому до його мокрого тіла. Чим більше крапок у слові – тим більше жартів і тим менше піску.
   Його хоббі – збирати використані тести на вагітність та гігієнічні прокладки – великі і маленькі. Ці предмети пізніше вкраплюються до його скульптур та архітектурних проектів і мають якесь символічне язичницьке значення. Вони є вищим проявом поклоніння культу мого жіночого тіла, через яке наскрізь просвічується моя жіноча душа.
   Ще одне хоббі – спокійно засинати біля мене роздягненим; в найнеочікуваніший момент – просити моєї руки (мовчки) і брати її, не чекаючи відповіді. Тоді наше коло найміцніше ( якщо двоє зшитих людей можуть називатися колом).
   Кажуть, що вночі до нього приходить скелет Афродіти, непомітно, дор;гою перетворюючись на гілки дерев. Він не торкається її, а лише бачить, і це хвилює його найбільше. І він починає цілувати гілки дерев запахом свого збудженого тіла, цілувати пристрасно, всмоктуючись, впиваючись, ніби востаннє настала ніч і прийшла Афродіта. Погляд тремтить і гасне, вуста знаходять сотні Афродіт, наливаються соком дерев і запахом ночі – а він все шукає. Ніби завтра ніколи не настане. Дійсно, я помічаю щоночі цю його особливість – перетворювати все на своє мистецтво.
   Вираз його обличчя: зосереджений на іранських буквах, які він читає на своєму тілі, намагаючись написати в мені відповідь; божевільні пошуки відповіді в моїх очах; подорож по своїй пам’яті в спробах знайти те, що він ще не встиг подарувати. Афродіта дивиться на нього через вікно своїми гілками і посилає сигнали через мої заплющені очі: твори, ангеле, божеволій, шукай мене і не знаходь, доки не втратиш її. " Я не дозволю собі тебе втратити" – я вечеряю цими словами, залишаючи шматочок богам – на бідне (як древні елліни). Далі я кладу цю ніч під подушку ( щоб запам’ятати напам’ять) і чекаю моменту, коли знову з’явиться чиясь рука, яка тримає мене через замуровану стіну – не знаю, навіщо.
   Часто замість стіни з’являється той маленький гострий камінець, яким ми добули кров зі своїх мізинців. Поки ти змішував наші крові, я шептала одне-єдине бажання: " дай прийти до тебе тим шляхом, яким приходять лише рослини через тіла богів, і дай шаленіти собі щоразу, шукаючи істину через мене".
   Наша кров дістала новий смак.
   Смак нашої крові ( далі – СНК) : надто фізичний, щоб не доторкнутися і надто терпкий, щоб не виконати моє прохання; поглинаючий коло, що зшите з нас і зшиваючий нові кола з незнайомців.
   Відображення СНК в снах: майже присутнє. А те, що відсутнє, він вкраплює у свої скульптури, тим самим підносячи наші тіла в жертву гілкам, які вночі не дають йому спати.
   Щоранку після подібних снів він просить лише одного – тупнути, щоб все змінилося.