Розповiдь Бiма

Онучка Маринка
До дідуся завітала.
Побачивши маленького песика,
Її це здивувало.
Вчора не було,
Сьогодні раптом з`явився!
А для песика тепер є нагода,
Познайомитись з  Маринкою,
Розповісти їй про свої пригоди.
Та й почав розповідати...
У селі мене ощенила мати.
І щоб Мариночка ти знала
Бімом мене там назвали.
Одного разу, якісь то люди,
З матінкою мене з села забрали.
Уяви собі куди...
На другий поверх,
У державну квартиру нас поселили.
З матінкою жив я без турботно...
Все з нею грався.
Плигав, кружляв, перевертався.
Став прудкий такий,
Дуже моторний!
Одного разу господарка
Щойно десь зателефонувала.
Хоча би, поки що, мене одного
Щоб прийшли й забрали...
Прийшов якийсь дідусь,
На вигляд добренький,
Головне спокійнісінький.
Матінка моя  схвильовано
На нього загарчала,
А я до неї притулився
І злякано на нього дивився.
Господарка мене на руки взяла
І в дідусеві руки віддала.
Дідусь на руки мене взяв,
Погладив і промовив
-Щось у нього в ротику не чорненько,
Мабуть не буде зленьким.
На що господарка відповіла,
А ви хіба не чули
Як він на вас гавкав!
Від матінки мені кудись йти дуже не хотілось.
Взяли мене нібито погратись,
А виходить просто обдурили.
Дідусь привіз мене машиною
На своє подвір'я,
У свою родину,
Де живе з бабусею.
Дідусь ніс мене обережно,
Ніби малесеньку дитину.
Мені ж було всього півтора місяченька.
Присівши я трусився,
Всього, всього боявся.
Їм же потрібен такий
Щоб у роті було чорненько,
Тоді песик буде зленький,
А в мене ж
Носик і ротик рожевенький,
Сам  біленький,
З плямами коричневенькими.
Зрозуміло,
Показався їм я не гарненьким ,
Та ще й не гавкучим.
Що робити?
Я на них дуже, дуже образився.
В літній кухні, де ремонт іде,
Мене в ній помістили.
Гарненько, чистеньке постелили.
А як же,
Щоб хоч трохи ще підріс, в теплі побув.
Щоб сили набрався.
Щоб не бігав по всій кухні, не мотався
Дерев'яну перегородку зробили.
Їсти, пити поставили.
Біля мене, зложений рядками кафель,
Взяли рядном накрили.
Щоб його я не побив
Бо я вже й шкоду зробив.
Я так образився на них.
У куточок забився,
Іще усього боявся,
Від страху трусився.
Приходять до мене дідусь з бабусею,
Приносять мені їсти.
А я не їм нічого!
Замовк від злості...
На другий день, трохи посмілішав.
Люди вони так нічого.
Все до мене заглядають,
Що не їм, все переживають.
Нарешті набридло мені
Лежати, мовчати, боятись
І я тут не утримавсь,
Та як гавкнув якось!
А вони цьому зраділи ,
Задоволено почали усміхатись.
Ти дивись, він ще й буде гавкать!
Спочатку нам не сподобався,
А він стає ще й гарненький,
Буде гавкать, буде ще й зленький.
До стелі цвях прибили.
До нього іграшку прив'язали.
Щоб я нею забавлявся,
Гавкати навчався.
Щоб злим песиком  зробився.
Я скавучав, просився
Щоб на волю відпустили,
Щоб перегородку прибрали
Якою перегородили.
Щоб же я міг по кухні побігати,
Все перевертати,
З чимось цікавим погратись,
Незнайоме покуштувати.
Треба ж у моєму віці,
Чимось то займатись!
Я ж не старий,
Щоб тільки поїсти , лежати та спати.
Я на одному місці тупцювався,
Почав кружляти.
Свого хвостика ловив,
Зловивши, так завзято гарчав
І з ним грався.
З іграшкою також,
А з нею як шалений
По загороді мотався.
По зложеному рядочками кафелю,
Що було сили
З радістю бігав, теж мотався!
Декілька побив,
Все ж не зупинявся!!
А коли побачив іграшку
Почав її зубами рвати!
При цьому
Як на злодія якогось почав гавкати.
Нестямно носитись,гарчати!
Дідусеві з бабусею бачу сподобалось.
Я почав ще жвавіше це робити!
В їхній бік поглядати
І гарцювати, гарчати.
Потім знову й знову кружляючи
Вже свого хвостика зловити намагався,
Так я з ним грався.
На дворі, під горіхом
Будку дерев'яну дідусь мені  спорудив,
Ще й на точених ніжках.
Зеленою фарбою пофарбував.
Моє помешкання тепер
Обтягнуте металевою сіткою і все зробив,
Щоб у мене було чистенько,
Щоб було тепленько, затишненько.
Бо я ж таки ще маленький,
А я був такий раденький!
Щоб я грався, розважався,
Гавкати навчався,
До гілки горіха, дідусь знову прив'язав
Іграшку вже другу.
Нічого!
Ось я скоро підросту!
Навчусь у  всьому розбиратись.
Вже поставив собі за мету.
Обов'язково злим я стану!
Дідусь з бабусею
Будуть мною ще й пишатись.
Це ж вони мене навчали,
Щоб злодії, побачивши мене,
Що сили з переляку тікали.
Дідусь з бабусею тепер
Будуть мене пестити, хвалити,
Щодня чимось смачненьким
Будуть годувати.
Від задоволення, від такої шани,
Я тільки хвостиком покручу
І від них тепер нікуди вже я не втечу.
Сиджу під горіхом якось...
За металевою сіткою, в загороді.
Дивлюсь...
Перед вечором курей випустили,
Погребтись в городі.
Я туди , сюди голівкою повертав,
Кумедно, пильно на них дивився.
Все вивчав.
Потім на них гавкав, гарчав,
На сітку плигав,
А вони в землі гребуться,
Все щось шукають,
Але на мене уваги не звертають.
Якби ж міг я! З загороди вискочити...
Раптом бачу чиїсь два коти
Мимо мене пробігають,
Потім мерщій на кришу плигають.
Ти бач які вони,
Хто їх до мене просить!
Підкрадаються до моєї їжі,
Що мені приносять.
Потім , в загороді, де кури днюють.
Де їжу їм накладають.
Бачу
Поналітали  зверху, це вже їдаки крилаті
І давай у курей клювати,
А я тоді на них почав гавкати, гарчати.
Хто такі? Ти дивися!
Звідкіль узялися?
Цвірінькають, гребуться,
Горобцями звуться.
Знову, якісь дивовиська, все мимо мене
Проходять, пролітають, проповзають...
Дивлюсь!
Лежить гілочка з горіха суха,тоненька.
Давай її зубами брати,
Туди- сюди носити,
На неї гарчати.
Отак цілий день,
У мене повно роботи!
Все дивує, все цікавить.
То лізе якась комашка,
Взяв її лапкою придавив,
Сам себе цим здивував,
Бо комарика десь не стало.
Та де ж він дівся?
Мабуть так швидко в землю зарився?
Що ж далі?
Потрібно то кісточку,
То хліба кусочок,на потім,
В землю зарити.
Потім вигребти та й з їсти,
Щоб же з голоду не померти!
Зараз сиджу в загороді,
Немає з ким погратись,
А мене ж все цікавить!
Чому коти настовбурчившись,
Хвости позадиравши починають битись?
Чому у курей, в загороді,
Горобці гребуться.
Що вони там роблять?
Що вони там весь час шукають?
А на мене увагу зовсім не звертають.
Іще якісь чудовиська,
Повз мене то повзуть то пролітають,
А я на все на це дивлюсь,
Головою мотаю,
Мені теж хочеться
На свободі в городі побігать!
Найти чим погратись,
В землі поритись.
Я весь час пізнаю життя.
Мені ж все ще не відомо.
Бо я ж малий іще, не тямлю нічого!
І все таки  взагалі,
Життя все ж цікаве, дивовижне!
Ти дивись, які дідусь з бабусею!
Винесли мене на холод,
А самі у теплій хаті сидять.
Цікаво, що вони там роблять?
Що ж...
Є їм тепер чим розважатись.
Як же, в їхній кочегарці є тепер
Цікаве, маленьке козенятко,
Рябухою зветься.
Рябухою дідусь назвав,
Бо вона ж з білими плямами, чорненька.
Та ще ж така гарненька
Все вибрикує, на крісло вже плигає.
Не вередлива, ні бекає, ні мекає.
Така розумненька і все вибрикує,вибрикує...
Та куди там
Дідусь з бабусею її обожнюють.
Мені здається, що і мене також,
Але ж я на дворі,
А вона з ними в теплі.
Таке  у неї поки що житло.
Постійно за нею спостерігають.
Погуляти її випускають.
Відтоді як вона народилась,
Перший раз випустили вчора.
Із-за загорожі, крізь металеву сітку,
Дивлюсь я, що за диво?
З білими плямами, чорненьке,
Спершу подумав, що цуценятко гарненьке.
До металевої сітки підходить,
Обережно, з цікавістю на мене поглядає.
Напевно те що і я думає.
Що за чудо за мною пильнує, спостерігає?
Я чомусь не утримавсь...
Та й на неї гавкнув!
А вона, з переляку, як зірветься!
Так драпанула!
Тільки хвостиком мелькнула.
Мені теж цього хотілось,
Але ж через сітку високую ,
Перескочить не зможу.
Раптом дивлюсь,
Бабуся , дідусь
На городі стоять, про щось розмовляють.
Цікаво, про що саме?
Що робити мають?
Дивлюсь...
Дідусь якісь ямки копає.
Бабуся в ямки щось сипе,
Потім обережно картоплю кидає.
Дідусь продовжує копати, копати...
Я через сітку все стежив за ними.
І так мені хотілось їм теж допомагати.
Щоб на мене увагу звернули,
Я почав на місці гарцювати, гавкати, гарчати.
На задніх ніжках,біля сітки і по сітці,
Туди-сюди мотався!
Дуже хвилювався.
Бачу дідусь з бабусею,
Якось з жалістю на мене поглядають,
Щось між собою домовлялись.
І нарешті
З загороди мене випустили!
Мерщій, з шаленою швидкістю!
Настільки у мене було сили,
На город я прибіг, задихався...
Радий що на волю. відпустили!
І зразу ж почав їм допомагати....
А як же! Я ж молоденький,
Виходить, тільки гуляти раденький,
А вони вже старенькі.
Їм же треба вже допомагати!
Також з шаленою швидкістю,
Картоплю з великими вічками ,перегноєм, Почав з ямок усе вигортати!
Я ж так спішив,
Щоб від них не відставати.
Потім давай в ямках тих
По картоплі гарцювати!
Що з картоплі усі вічки
Почали вмить відлітати.
Знову й знову, я так старався,
Щоб  від них не відстати, намагався.
Дуже швидко в ямках грібся,
То з них все вигрібав,
Потім в них ще й гарцював.
Нарешті ще й до відра з картоплею добрався.
Але тут чомусь , бабуся та дідусь
Так на мене розгнівались!
Щоб я не втік, дідусь
Знову в загороду мене відніс.
Що ж не так я вам зробив?
Я  ж так гарно,
З усіх сил старався, працював,
А який же радий був,
Що вам допомагав!
Знову в загороду, під горіх,
За сітку металеву...
Що робити?
Знову в загороді я сам .
Нікого не видно.
Як почую двері хряпнуть.
Значить хтось вийшов з хати.
Враз! Починаю гавкати ,
Щоб на мене почали увагу звертати.
Але немає нікого.
Знову поки що тиша...
Та хоча би скоріше,
Чи прилетіли б горобці,
Чи кіт чужий плигнув з криші.
Щоб була мені розвага,
Щоб було все ж веселіше.
Бо сиджу я сам в тиші.
Ще й нічка була холодненька,
Та й вранці  прохладненько.
Зате пообіду
Сонечко ясне мене зігріває...
Якось так тепліше, веселіше мені стає.
Тоді я бігаю, кружляю.
Хвостиком своїм граюсь,
Все його спіймати хочу,
Ним я забавляюсь.
Стаю такий раденький .
Тягаю якусь гіллячку, іграшку тягаю
І все гарчу на них, ще й гавкаю.
Коли до мене приходять,
Поїсти приносять, чи мимо проходять,
Коли недалеко щось роблять,
Зі мною як з маленьким, розмову заводять.
Я тоді місця собі не находжу.
Стаю метушливий, такий раденький!
Туди-сюди бігаю,
Навкруги кружляю.
Скавучу, гавкаю,
На них сором'язливо з-під лоба поглядаю.
На сітку плигаю.
Стаю такий веселенький,
Бо ж життя таке цікаве, цікаве...