Казка про Зайчику, який малював морквину

          Одного разу Зайчика запросив Кошеня на свій День народження.
           «Що йому подарувати?» - подумав Зайка.
           Він вирішив порадитися з мамою. Адже мама все на світі знає.
           - Ну, подаруй йому малюнок, - сказала вона.
           І Зайка вирішив намалювати найсмачніше, що є на світі - морквину, і подарувати цей малюнок Кошеняті.
           Він узяв аркуш паперу і намалював зелений хвостик від морквини.
           - Мама! Тобі подобатися мій малюнок?
           Мама подивилася і здивувалася.
           - А де морквина? - запитала вона.
           - А я її понарошку з'їв, - відповів Зайчик і почервонів.
           Йому стало соромно, що Кошеня не спробує морквини.
           Він узяв і домалював до зеленого хвостику маленький шматочок помаранчевої морквини.
           - А зараз тобі подобатися ця морквина? - запитав він знову у мами.
           - Ну, ця вже трохи краще, - сказала мама і запитала. - А чому вона така маленька?
           - А я її трошки теж понарошку з'їв, - знову відповів Зайчик і знову почервонів.
           Мама ласкаво подивилася на нього, усміхнулась, погладила по голівці і порадила:
           - Коли даруєш одному подарунок, треба дарувати повністю.
           Зайка взяв і намалював велику морквину.
           - Яка гарна морквина! - похвалила мама. - Так би її сама і з'їла!
           Зайка зрадів, що у нього вийшла такою чудовий малюнок і що ця морквина так сподобалася мамі.
           Він подумав - подумав і вирішив подарувати його мамі.
           - Ось, мамо, це тобі! - сказав він.
           - Спасибі, - відповіла мама. - А що ж ти подаруєш Кошеняті?
           - А Кошеняті я намалюю ще.
           Зайка взяв ще листок паперу і намалював котлету.
           Котлета вийшла велика, гарна і як справжня. А найголовніше - вона була ціла! Тому що зайки котлет не їдять!
           Кошеня дуже зрадів подарунку і сказав:
           - Няв!
           - Няв! - Відповів Зайчик, він теж умів нявкати.
           Котлета була така гарна, що Кошеня навіть лизнув папір, на якому вона була намальована.
           А потім Кошеня повісив малюнок на саме видне місце і подумав:
           «Який у мене хороший друг, який намалював такий гарний малюнок!»
           Ось!