М й урок життя без дов ри для вс х...

    Час летить швидко... Стандартний, типовий, банальний вираз людей, які відчули смак секунди і насолоду години. Стандартний, але цікавий - правдивий.
    Ще ніби вчора стоїш в свої два чи три роки на дивані, вдітий як цукерка "Рошен", думаєш про прогулянку, катання на гойдалці і так далі... Світ широкий і необмежений, подорож за хлібом перетворюється в ці роки у бойовик чи мелодраму, де ти - головний актор театру ідей. Ще далеко до школи, але близько до стадіону, де футбол і друзі дитинства, які чекають на тебе і не збираються критисвою радість тебе бачити. Ще далеко до весілля, але близько до дівчат з сусіднього дому, які роблять із тебе батька і управляючого господарством в їх дочках-матерях. Ще далеко до важливих і розумних висновків, але близько до дитячих бажань і мрій, які закінчуються на покупках іграшок, цукерок або святкувань дня народження чи Нового Року, де віриш у казку як у суть реалій життя.
    Все було вчора, а вже сьогодні йде двадцятий рік... За вікном непогана, тепла погода, бажання відпочити, обов'язок зробити задачі і думки про зустрічі з близькими людьми. Вже дорослий, хоча ріст метр сімдесят і бриєшся раз у місяць. Дорослий, бо вже вчишся, готуєшся до серйозного плавання  на своєму кораблі життя по морям кар'єри, кохання, відносин, стосунків і океанам проблем і бажань, мрій і розчарувань, які не схожі на ті, що в дитинстві... Дорослий, бо від тебе чекають правильних висновків, свіжих ідей, конкретних результатів і виважених рішень, від чого залежить твоя суть чи життя.
    Час завжди швидко йшов, але тільки, коли почав смакувати життям і цого цінностями, звернув увагу на швидкоплинність.
    Думки течуть по річці яу риба, а ти ловиш її і записуєш сюди синім по білому в клітнику...
    Дивно, що такі думки прийшли і постукали у двері душі саме зараз, на лекції, коли більшість думає про інше. Про що? Лінь? Поїсти? Час додому? Болить щось? Нецікаво? Сварка? Незручно? Хочеться спати? Тяжко писати? Погода?
    Задуманний вигляд, який викриє твоє лицемірство приведе лектора до тривоги, бо ніхто лекцію не намагається розуміти, а просто реагує на команди записувати, що вести конспект, аби хоч щось розібрати і згадати після... Люди звикли до стандарту, до типічних питань, банальних слів, що тепер достатньо людей, тебе і мене у тому числі здивувати очевидним. Тобі кажуть очевидну правду і ти дивуєшся, смієшся, бо все це про тебе, але в той же час дізнався, що всі такі...
    Нестандартні питання тягнуть до себе, манять інших, бо це - нетипічне.
    Ти сидиш і голова кипить, але пам'ятай одне - нерви не оновлюються, а горять у пеклі твоїх переживань, тому менше нервів і більше адекватності... 04.10.2012, 10:22