Палаючий тридцятьчетвертий

Це було у лісах
Був загін, що ловив
Партизанів з твоєї краївки.
Вантажівка солдат,
Джипа два НКВС
Та у шрамах уся
Тридцятьчетверка.

Цей летючий загін
Він усюди встигав
Та безжально вбивав твоїх друзів.
Всіх, хто вам помогав,
Годував, лікував,
Він знаходив.

Скільки раз ставив ти
Міни в них на шляху,
Та дерева валив.
Перехресним вогнем
Намагався ти їх зупинити.
Але наче дракон,
З прадідівських казок,
Що плювався вогнем,
Крізь разривів кільце,
Виринав той страшний
Тридцятьчетвертий.

В нього був командир
Трохи старший тебе,
Голова вся сива -
Бачив якось в бинокль.
Мабуть дияволу душу він продав.
Чуяв засідки всі -
Звідки будуть стреляти,
Та зносив на ходу із гармати.

Вони вбили сестру.
У тебе на очах.
Офіцер НКВС її стратив.
Ти у схованці був,
І тебе не знайшли.
Ти зайшов своїх рідних побачить.
А побачив їх смерть,
Та як танком зносили
Твій дім.

І тоді ти рішив
Дати бій
Біля чорного броду.
В вас гармата була
Та снарядів п'яток
Вкрали якось
В німецького війська.

Був короткий той бій -
Перші кулі знайшли
Нелюдей з НКВС
Та розп'яли уздовж колії.
Кулемет покосив
Як снопи - тих солдат.
Та гармата свої проспівала.
І отримавши в борт
Два снаряди згори,
Запалав той страшний
Тридцятьчетвертий.

Після бою, в диму
Ти знайшов командира.
Він лежав на землі
Весь в крові,
Та у опіках страшних.
І сказав - Ти помреш.
Ви шакали, та смерть вам - собача.
І почув - Вибач, брат...
Я солдат, все життя захищав
Свій народ ... Але тут
Був наказ - взяти банду.
Любою ціною.

Старшим був з НКВС,
Він людей катував.
Бив дітей на очах
У батьків.
Наши траки їх хати трощили.
Та палали церкви.
Я пройшов всю війну,
І звільняв білоруські міста
Від брудної нацистськой навали.
Бачив їх табори ...
Ті тіла з під землі.

Але тут ... Катом став
Був наказ... Але сердце,
Воно не пробачить.
Знали ми, що помрем.
Знав весь наш екіпаж,
Біля броду - про засідку вашу.
Жодних слів ... Ми рішили разом,
Що потрібно поставити крапку.
З нас ніхто не стреляв.
Ми згоріли у власному танку.
Вибач брат ... Я не кат..
Був наказ ... Вибач, брат...

Ти стояв біля нього
Та дивився на дим,
Ти згадав про батьків,
Про тіла тих дівчат.
Він їх вбив. Був наказ.
Він солдат.
Але жити не зміг,
Вирок виніс собі,
Та дозволив тобі,
Себе стратить.

І здалося тобі,
Наче чув ти - Пробач!
Що промовив тихенько,
В металевих сльозах,
Той палаючий
Тридцятьчетвертий.