Щось обірвалося в серці, як на гітарі струна.
Порятунку нема від лютого стогону вітру.
Чорний фатум зневіри все більше мене поглина,
Повертаюсь в реальність - ніби до іншого світу.
Оксамитове небо не лікує втому й журбу,
Височіють думки - мов осінні мідні тополі.
Проводжаю тебе у строкату байдужу юрбу, -
В цей брудний провінційно-нудний "мегаполіс".
Ти мені відболиш, як ангіна чи інша біда
І берези листок прикладу я до рани, що ниє.
А залишиться що? Самотність моя золота.
І глибока печаль від спогадів ніжних про Київ.
Щось обiрвалося в серцi
© Copyright: Муза Поета, 2012
Свидетельство о публикации №212112101116
Свидетельство о публикации №212112101116
Рецензии
