Сходинками гілля, чарками медового О два, первоцвітами, йдеш, йдеш.
«Мамо, в мене передчуття що з нами ось -ось станеться неймовірне».
Калатає серце горобине.
Ані залізні роботи веж,ані тугий регіт авто,не здатні,викрасти солодкий смак бузку.
В буття, Вічної весни,приходиш ,немов пацієнт із хронічною «суєтою»,
з аморальною нелюбов’ю до влади,
жахами вчорашніх світлин «губернії»
Такими повними яслами вона напоїть ,тебе заручника.
І так повільно чи збиваючи ноги, розумієш: Сталося. Твоє. Людське.
Травневий штоф, або мi ра людського
© Copyright: Капричостани, 2012
Свидетельство о публикации №212112201606
Свидетельство о публикации №212112201606
Рецензии
