Дiдусева колискова

Як і всі в родині,
Дідусь Микола був щасливий,
Що два онука,
Два хлопчика близнюки
На світ Божий народились.
Мама, тато беруть їх в руки ,
Сам  їх брати я ще боюсь.
Тому якось аж затрусюсь.
Бо вони ж ще такі маленькі,
Та ще трохи кирпатенькі.
Дулі крутить ще не вміють.
Їх звязали не жаліють.
Дід ще боїться в руках їх держать,
Але постійно брався їх колихать.
Поклавши на руки і ногах,
Дід коли нянчив, то наспівував
І вірші їм ще сладав.
Чуки, чуки ви мої такі онуки,
Вас дід Микола  колихає
Та ще й пісеньку співає.
Ля-ля-ля.
Баба Валя діда лає
Що в дворі він десь блукає
І онуків не колихає.
Ля-ля-ля.
У садку шпаки співають
І гусеничок збирають,
Тільки Мурчик в нас бандит,
Їсть пташок вже кілька літ.
Ля-ля-ля.
А Барбос буде ляльок
І глухий вже як той пеньок.
Скільки літ він сам не знає,
Вже старий не добачає.
Ля-ля-ля.
А коли онучата трохи підросли ,
Одного разу дідуся Миколу попросили.
Ти, дідусь, часу не тягни,
Про мишку віршика склади .
Миттю дідусь віршика склав.
Вийшла мишка з нірки погуляти.
Та кіт Микита зумів її впіймати!
Ти прудка як антилопа,
Кіт Микита тебе злопа.
Поки Микита з нею грався,
Перевертався, розважався,
Мишка в нірку враз шмигнула
Тільки хвостиком махнула.
Під кладовкою котик плаче...
Хтось набив його неначе.
Без сніданочку остався
І навіщо з нею грався...
А  ти, Микито, і не плач.
На кухні вкрадеш ще й  калач.