Смак Осен

якось так буває, знаєте, що окремі слова не просто промовляєш, а ніби смакуєш. А іноді,кажучи якесь слово, ти довго не можеш зрозуміти, що саме воно тобі нагадує, неначе якийсь наполовину забутий фрукт, який ти куштував, мабуть, у минулому житті.
Так було і цього разу. Він сидів перед вікном і смакував і пересмаковував (дивне слово, чи не правда?) одне лише слово. Осінь! Чому Осінь? Та бог його знає. Просто спало на думку і все. Осінь як осінь, подумав він. Ну що може в ній бути незвичного чи помірно відрізняти її від інших пір року? І де на його хвору голову знайшлося ось це "Осінь"? Може від тієї бабусі, що вторговує випічкою?  Чи від кондуктора? Ні! напевно з реклами на бігборді! Так! саме так! Осінь знижок! хай би був неладний той. хто заразив його цією "осінню".
Але було вже пізно. Чому саме Осінь? І чому вона цього разу зовсім інша? Ніби та сама осінь, що і вчора, що і рік тому, що й десять. Проте... якийсь смак... ніби й не смаженої картоплі, як завжди, і не тістечок, як на свята. Ніби і не забуття але й не фанатизм... щось дивне.
Давай з початку - рік починається з зими... хоча, чого б це? коли це таке було?  Років з п’ятдесят тому, коли людьми правила земля. Зараз рік вже давно починається з осені, бо після літнього відпочинку, ти знов занурюєшся у сіру буденність цього світу...  Проте, до чого це?  Тож зима!
Зима на смак, як... ні, не подумайте, що морозива чи льоду. І не апельсинів. Зима на смак, як кутя з медом і горіхами, коли в роті терпне від солодкого подиху зимної свіжості. Із зимою завжди все зрозуміло. Холодно і тепло, замерзаєш - відігріваєшся. Вставати зранку - краще вбийте, але не випускайте у цю заметіль. Так! Зима - Застигла й холодна кутя з медом, горіхами й мармеладом у шарфу на три оберти й холодними, як лід руками. Це - зима.
Далі йдеться про щось незрозуміле. Люди! Ну хто вам й коли казав, що весна - це чудово? Взагалі, як на мене, то є дві весни: це весна-зима, коли усюди бруд й калюжі і ти, ще живеш зимою, стрибаєш у сніг, щоб скоротити шлях, а потім годину відмиваєш взуття від бруду; ходиш за півкілометра від будівель, щоб на голову не звалився чудернацький шматок талого льоду і радієш першій травинці поміж снігу та асфальту, та весна-літо, коли ти завершуєш робочий рік, скидаєш кайдани занадто теплої одежі та починаєш мріяти, що з понеділка почнеш бігати щоранку. Тому й на смак вони зовсім різні.
Ти підійшов до плитки і, дивлячись у чорну темноту самотнього міста, заварив собі запашної кави. Її аромат відволік тебе на пару десятків хвилин. Тобі хтось подзвонив, хтось перепитав, і знову, звісно, хтось щось наплутав, тому що це життя.
То до чого ти там дійшов? Точно! До весни! З весною все зрозуміло. Як вона може смакувати? Хіба тобі не знати? Звісно, чаєм з варенням. Із малиновим. І медом. Спитаєш чому? А ти згадай! Це ж весна-зима. Вона підступна. Думаєш вже потеплішало? Ти - помиляєшся. Ця весна на смак, як болюче горло (нехай це теж смак) та таблетки від кашлю. Проте найцінніше, що в ній є - це варення! І не якийсь заокеанський джем, а саме так - буква до букви варення. Бо так завжди казали твої близькі й рідні. А вони помилятись не могли. Може весь світ, а вони - ні.
А ось весна-літо... це вже зовсім інша справа. вона на смак дуже різна. Найперше, що згадуєш - це, звісно, зелені сливи, яблука та груші, персики та все, що тільки можеш зірвати й з'їсти, бо тобі десять і це - твоя стихія - дерева. Ти по них лазиш, немов мавпочка, в мить досягаючи верхівок... А друге що спало на думку - це звісно, шашлик - на природі із купкою друзів (може й самих близьких, а може й ледь знайомих) і веселою атмосферою. Весна-літо смакує як... як ледь-стигле раннє яблуко, що ввібрало в себе всю волю природи до життя, всю велич полів, степів і гір неньки Батьківщини. Це - вона - Весна-Літо.
Ти подивився на чашку кави, яка вже декілька хвилин стояла пуста. Підвівся. Вимкнув телевізор - усе одно гавкає без діла. подивився на час - лягати пора було вже давненько... Але спати не хотілося. Вимив посуд, підкурив цигарку. Перевірив поштову скриньку, перечитав попередні повідомлення. Одне з них тебе розчулило найбільше. Це був лист тобі до... себе, тільки в минулому, точніше З минулого... там важко пояснити. Закрив. Тебе дуже схвилювала одна фраза "не строй много планов на лето... лето - прошло, а жизнь - всё продолжается и продолжается...". І, дійсно. життя - триває. Ти дістав з запасів пляшку вина й присів до того ж вікна... що ж там далі...
А далі - літо. ні... навіть не так! ЛІТО! О! терпіти не можу літа. За що? за те, що несправжнє. Як смакує літо? Як маленьке життя, прожите тобою ще й цього року. Там все. І цукор з пахлави, й сіль з моря і гіркота з... ну. ви зрозуміли... і дійсно, як би то мовити - маленьке життя. там і друзі на місяць і знайомі на все життя й навіть любов на дев'ять днів... Все-все-все - літо. Проте як фільм на швидкому показі. Сенс вловив, а задоволення - не отримав. Літо... (ти знов вловлюєш смак) Літо - це концентрат! Якщо кисленько - то лимонна кислота, якщо солодкість - то рахат-лукум, якщо сіль - то чотири ковтка солоної води... якщо... О! це неначе смакова граната. Із усього можливого, тільки концентрована і підривається прямо у роті, коли хочеш розсмакувати. Ну, і, звісно, твого улюбленого - винограду.
Ну і ось... що ж ти бачиш перед собою? Як оце все описати? як усе це розсмакувати? Це як.... катарсис... ніщо... З якого все випливає і в яке все із тріском провалюється. Воно на смак, наче ковток холодної води, яку тільки витягнув з колодязя, яка, начебто пречудова, проте водночас стирає смак минувшого літа, але після якої так хочеться саму-самісіньку ложечку зимної куті. Це - осінь. п’янка й твереза. голодна й сита. Усе в ній і усе з неї, а отже треба щось міняти в своєму житті.
Все! визначився! з понеділка бігатиму вранці!
Ти, задоволений собою, неначе Шерлок Холмс, ставиш пляшку знову до схованки, миєш бокал.
Ти навіть і не уявляєш, наскільки помилявся. Бо це останній раз, коли ти займався подібними роздумами.
P.S. Рік потому. Ти знов намагатимешся подумати й посмакувати над природними дивами, проте ТАМ, у майбутньому - ти вже змінив життя на краще. тому що усе, що треба, щоб не було цих роздумів про пусте - одна фраза: "Сонечко, лягай спати, бо мені без тебе холодно". І ВСЕ.