Осіння альтанка на березі річки і замок,
Молочним туманом зустрів нас обох листопадовий ранок,
Мені захотілось навіки з тобою лишитися тут,
І слухати осінь - мовчазність її золоту.
І ранок той дивний, а ми в нім були неповторні.
До древнього замку злітались птахи міфотворні.
Ми також легенда. Ми -сяйво. Ми - повінь.
Ми - тиха молитва, ми - смуток, ми - сповідь.
А хвилі Ужа колисали туманно елегію вітру,
А ми задихалися щастям і мокрим повітрям.
Ми - вірші. Ми - пісня.
Надихнена повість.
Ми - спогад про вічну любов.
Неповторність.
Невицький замок
© Copyright: Муза Поета, 2012
Свидетельство о публикации №212112901006
Свидетельство о публикации №212112901006
Рецензии
