Терп ння

Яскрава блискавка розділила небозвід на дві майже рівні половини. Дощу ще не було, але вже і так було відомо що він не за горами. І ось, уже через пару секунд понад селом розійшлося гудіння голосу неба, гулкого грому. Разом з ним скупою сльозою забризкав по ораній землі полів маленький дощик, ніби мале дитя плаче . Але плач все наростав і через мить уже небо залилось плачем скорботи за теплим і ніжним сонцем, до якого ще потрібно було дожити маленьким але рясним каплям.
На веранді, сиділи двоє. Вони міцно тулилися один до одного, гріючись тілами і тихо посопували. Вони не спали. Вони мріяли.  Дівчину звали Олена. Вона одною рукою обіймала хлопця, а другою ніжно водила по його руці ,яка не спокійно ялозила по її нозі.
Іван, так звали хлопця, на відміну від Олени, її не обіймав. Він однією рукою гладив її волосся лагідно пропускаючи його через свої грубі, потріскані пальці, а іншою гладив Оленчину ногу вище коліна. З кожним подихом він все вище і вище підіймав руку, сподіваючись досягти вершини своєї подорожі, але Олена час не втрачала. Вона впевненим поштовхом переклала руку Івана йому на коліно і надула губи. Іван так просто не здавався. З новим ударом грому Оленка ще більше притулилася до Івана всім тілом, і занурилася в його плече головою, ховаючись від гучного відлуння. Іван користуючись слабкістю Олени, обняв її одною рукою за плечі, а іншою обхватив за талію і міцно прижав до себе. Потім повільно змістив руку з талії вище, лівіше, і ось його пальці уже доторкнулися до її грудей. Ще вище, іще трішки і ось майже повністю від обхватив те, чого прагнув останні кілька годин, але доля не дала збутися мрії. Олена вхопила руку Івана майже біля цілі, і повернула на початок її подорожі, звівши нанівець всі старання хлопця погріти руку на їх  грудях. Цей вчинок пришпорив пил Івана, і його спроби ставали все рідше і рідше. Але з новим ударом блискавки , хоробрий хлопець пішов в Вабанк. Спочатку припав до її шиї численними поцілунками відволікаючи увагу від своїх рук, які повільно просувалися до взяття штурмом неприступної Оленки. Одна рука гладила спину опускаючись все нижче. Зрозуміло було що на цілі цієї руки зараз Олена сидить. Друга ж рука навпаки підіймалися з коліна по старому маршруту до головної   стратегічної  добре охороняючої мрії молодого хлопця. Іван не сприймав спроб Олени відштовхнути себе, він їх просто ігнорував, витративши всю свою хоробрість і наглість на цей ривок.  Але Івану не пощастило. Олена продовжувала уникати домагань, а запал і наглість швидко закінчились,  і Іван змирився з програшем. Але ненадовго. Подивившись в очі Олені, від підморгнув їй, поцілував в щоку і встав з лавочки. Швидко поправив штани, звільнивши трохи місця для себе, вдихнув на повні груди холодного повітря і не прощаючись ступив з веранди в сіру ніч.  Олена так і сиділа на лавочці, розриваючись між думок чи правильно вона вчинила що не піддалася спокусі, чи потрібно було, врешті 3 місяці зустрічались. Вона так і продовжувала сидіти і кусати собі подумки лікті, поки Іван в цей час роздягав Олю в неї вдома.